Ольга Жгир з Талалаївки городиться тим, що вона залізничниця

Ольга Жгир з донькою

Ольгу Жгир із Талалаївки, де вона народилася, зростала і живе, багато хто знає як модельєра сучасного жіночого та дитячого одягу. Свої вироби Ольга рекламує через популярні додатки в Інтернеті. У неї дівчата замовляли вишукані сукні на випускні, мами — сценічні костюми для діток, теплі флісові — для дорослих. Та за спеціальністю молода жінка ні модельєр одягу, ні просто швея. Вона — залізничниця! На даний час Ольга Вікторівна виконує обов’язки бригадира лінійного відділення № 3 Відокремленого підрозділу «Роменська дистанція колії», до речі, єдина жінка-бригадир у підрозділі.

— Що спонукало Вас стати саме залізничником? — запитую Ольгу.
— Мабуть, щось у душі підказувало, що саме це моя професія! — усміхається моя співрозмовниця. — І це зрозуміла з часом. Після закінчення школи вивчилася у Чернігові на перукаря і зрозуміла, що це не моя професія. Друга моя професія — кухар, закінчила Талалаївську філію Дігтярівського СПТу-32, а вже після — конотопський класичний фаховий коледж Сумського державного університету, де отримала спеціальність, за якою я зараз працюю — будівництво, обслуговування і ремонт залізничних колій. Це один із перших закладів залізничної освіти України і один із найпрестижніших закладів сучасної залізничної освіти.

Я і виростала на залізниці! Ми жили за кілька метрів від залізничної колії, залізничного вокзалу. Пам’ятаю, що мені у дитинстві дуже подобалося спостерігати за роботою монтерів. Мої покійні батьки теж працювали на залізниці. Мама, Ніна Миколаївна Козлова — черговою по стрілочному переїзду. Тато, Віктор Михайлович Козлов — складачем поїздів, черговим по переїздах, по станції. Так що я тепер продовжую сімейну традицію! Люблю свою роботу.
Почала працювати у травні 2018-го. Спочатку сигнальницею. Та народила донечку і пішла у декретну відпустку. Вийшла після відпустки на посаду чергової по залізничному переїзду 48-го км. На новій посаді працюю всього два місяці.

Освоююся, пізнаю багато нового. Вірять у мене, допомагають вирішувати робочі питання мої наставники: начальник ВП «Роменська дистанція колії» Іван Миколайович Курасов, його заступник Роман Анатолійович Разумовський, головний лінійний майстер Олексій Олександрович Білик, майстер лінійного відділення Олександр Володимирович Романенко. Я їм дуже вдячна. Отож, учуся, здобуваю досвід і знання на практиці. Відчуваю підтримку свого колективу, він у нас дружний і згуртований.

Як і в кожному колективі — різні характери у людей, та головне — ми колектив, у якому, як кажуть, «один за всіх і всі за одного»! Під моїм керівництвом працює 4 чергових по переїзду: Ніна Анатоліївна Іващенко, Лідія Володимирівна Чепель, Сергій Федорович Кудря, Алла Михайлівна Обіжисвіт. Сигнальниця — Тетяна Юріївна Батюта. І 5 монтерів колії: Володимир Анатолійович Дужак, Володимир Сергійович Грабина, Олексій Юрійович Дрозд, Микола Петрович Карпенко і Віктор Петрович Карпенко.
Робота моєї бригади полягає в обслуговуванні всієї залізничної колії і 4 переїздів від 47-го до 54-го км перегону Бахмач — Ромни. Специфіка, особливості нашої роботи — це забезпечення безперебійного та безпечного руху поїздів шляхом утримання, ремонту та монтажу колій. Ми стежимо за станом колії, усуваємо дефекти, пошкодження, підготовлюємо колії до роботи в зимових та весняних умовах. Також забезпечуємо безпеку руху під час виконання робіт. Усі наші роботи проходять під відкритим небом, за будь-якої погоди. Але не скаржимося, бо знаємо, що наша робота дуже важлива і потрібна.
Ольга Вікторівна — жінка багатьох умінь і захоплень. Дуже любить подорожувати на власному авто. Має і права тракториста та комбайнера… Та особливе її захоплення — це шиття. Воно приносить задоволення для душі.

— У моєму житті були два найважчі періоди, — продовжує розповідь Ольга. — Це — коли померла моя мама… і — початок повномасштабного вторгнення. Втрата мами — це той неймовірний біль у душі, з яким я живу і донині, хоч багато років минуло… Розпач, який роздирав душу у перші дні війни, можна порівняти з тим розпачем, коли не стало мами і, здавалося, все життя втратило суть…
Найбільші переживання, страх, як і в усіх батьків тепер, у війну, — за мою донечку Іванну. Свої руки і голову намагалася зайняти чимось корисним. Тоді, у 2022-му, і стало в пригоді моє вміння шити. Моя однокласниця Марина Густодим, яка чудово шиє, організувала нас, швачок, і ми почали шити «розгрузки»… Буває, і тепер, коли звертаються військові з проханням поремонтувати чи підігнати під фігуру одяг, роблю це, відклавши інші справи.

Шиття — це захоплення, це моя розрада в житті! Проблеми відходять на задній план, з’являється настрій, коли сідаю за швейну машинку і починаю шити. Це теж у мене, мабуть, у спадок — дуже гарно шила татова мама, бабуся Оля. Вона теж, як і я, була самоучка. Свої ескізи не малюю, не вмію це робити. От уявляю, яким буде виріб, яка тканина найкраще підходить для нього, і все — робота пішла! Також шию замовлення по фото. Зараз із цим проблем немає, їх стільки хочеш можна знайти в Інтернеті. Бувають термінові замовлення, то доводиться шити і вночі.

Тканини замовляю на перевірених сайтах у порядних постачальників. Щоб ціна і якість тканини, фурнітури відповідали потребам. Мрію придбати свій оверлок. Я і раніше шила щось нескладне, перешивала. Першою моєю роботою була курточка для донечки. Відтоді майже весь гардероб Іванки — моя праця. Вишиванку на свято у дитсадок пошила їй з рушника за один вечір. Цьогорічний костюм першокласниці (блузка і спідничка) — теж витвір моєї фантазії і роботи. Шию для себе, а Іванка замовляє наряди для своїх лялечок.

Шию сценічні костюми для зразкового хореографічного колективу «Імпульс», випускні сукні, спідниці, блузки, постільну білизну, курточки. Цього року було багато замовлень на сукні із тканин «із бабусиної скрині», які були популярні в минулому (шовк, бавовна, переважно з квітковими візерунками). Особливим попитом зараз користуються спортивні костюми (теплі і демісезонні). Замовляють як жителі Талалаївки, так і з Ромен, Чернігова, Києва, Харкова, Запоріжжя, Полтави. Шию як для жінок, так і для чоловіків. Мої роботи можна побачити на моїх сторінках у соцмережах.

Зараз у мене, як і у всіх українців, одне бажання — мир на нашій рідній землі. І щоб ми, залізничники, працювали у мирний, спокійний час, під голубим небом, а у вільний час я шила замовлення для дітей, жінок, для чоловіків — тільки буденний і святковий одяг… не військовий. Рада, що маю можливість публічно привітати із Днем залізничника своїх колег — наставників — керівництво ВП «Роменська дистанція колії», свою бригаду, а також трьох наших колег, які зараз на військовій службі: Володимира Олексійовича БОЙКА, Сергія Володимировича ГРАБИНУ, Валентина Григоровича ЛУТА і всіх колег-залізничників.
Побажати всім міцного здоров’я, сил, енергії, витримки, родинного благополуччя, миру й перемоги. А робота залізничника нехай кожному з вас буде в радість!

Джерело: газета «Трибуна хлібороба», Інна Половко

Хочете отримувати головне у месенджер? Підписуйтесь на наш Telegram.

коментарі (1)