Панельна п'ятиповерхівка у Чернігові, у яку влучив російський дрон на Різдво, може скластися у будь-який момент

Максимально підлий удар по Чернігову! Прямо по житловому будинку. На Різдво. Серед білого дня (близько 13-ї), коли багато людей вдома: у дітей канікули, у когось святковий вихідний чи обідня перерва, до когось приїхали рідні відзначити разом Різдво…

«ВХІД ЗАБОРОНЕНО! АВАРІЙНА КОНСТРУКЦІЯ»

— оголошення на другому під’їзді п’ятиповерхівки на вулиці Волковича. З боку влучання російського дрона «Герань-2» вікна і балкони забиті OSB-плитами, з них посередині будинку навіть там почула, як бахнуло. Через якусь хвилину телефонує дочка, кричить:
— «Мамо, у нас усе вилетіло, вивалилось!..»

Даша завжди, коли летить і гуде, старається йти хоча б у коридор. А то, каже, звуку дрона не чула. Лежала в спальні (вона з того боку, куди прилетіло). Ліжко під вікном, я не знаю, яким дивом вікно вивалилось не на Дашу, а на вулицю. Стіна кімнатної перегородки тріснула.

Дочка поверх піжами накинула куртку, взулась. Бабусі натягла що попалось під руку — Андрієву шапку, мої чоботи. Люди з під’їзду гукали їм:
— «Виходьте!»,
а двері заклинило. Мама сильно злякалася, кричала:
— «Допоможіть!»
 Долі секунди — і вибух. Не було часу навіть встати з ліжка й кудись вибігти. Нам одразу заблокувало двері, ми не могли вийти зі спальні. Зі стелі полилася вода. Труби порвало, — пояснює Євгеній. — Ми накинули на себе, що могли, схопили найцінніше і побігли з квартири (вхідні двері винесло вибуховою хвилею, і нам хтось відчинив спальню). Уже горіла та кімната, куди влучило. У спальні поряд із нами був домашній кролик. Ми встигли його винести.

Сусіди біля свого зруйнованого будинку (зліва направо): Надія Соболь, Валентина Сусло, Андрій і Світлана Ющенки, Світлана Кугук, її чоловік Євгеній і його мама Надія Ігорівна

Пощастило, що двері вигнуло так, що лишилася щілина, і ми обидві крізь неї вибралися.

Дочка в піжамі, я в домашній футболці, встигли тільки куртки понакидати. Надворі Каміла труситься:
— «Мамо, мені холодно».

Я і боюсь назад піднятися, і треба, бо ще й кішка там. Дійшла до третього поверху — усе задимлено, повернулась на вулицю, стоїмо, мерзнемо. Кішку вже увечері чоловік знайшов — вона заховалася в комірці під речами, які звалилися всі в купу.

— А нас із дочкою Камілою (їй 10 років) врятувала ванна, — розповідає Валентина Сусло із квартири №23 на четвертому поверсі. — Наші кімнати виходять на дорогу, я ще на кухні почула гудіння безпілотника, який ішов на зниження. Кричу малій, яка була у вітальні:
— «По звуку летить до нас!»
Думала, зараз нас розірве — і все… Ми заскочили у ванну. І воно як бахне! Якби ми там не сховалися, то нас би посікло склом або винесло б вибуховою хвилею.

71-річна Надія Соболь із 18-ї квартири на першому поверсі каже:
— Вибуху я не чула, але раптом відчинилися настіж мої вікна. Вийшла з кухні — заклинило. Потім сильно нажала плечем і вибила, а тут і якийсь чоловік нагодився, допоміг. Визволили дівчат. Я бачила, як із п’ятого поверху виносили на руках хлопчика. Він не міг вийти, бо теж заблокувало двері. Його мама на вулиці не знаходила собі місця, поки його рятували.

Повідомлялося, що серед десятьох постраждалих — троє дітей. Трьох людей госпіталізували.

Сусідки розповідають, доповнюючи одна одну:
— Влучило в квартиру на третьому поверсі нашого під’їзду. Там жили старенька бабуся і її дочка. Вони майже ні з ким не спілкувалися, бабуся з дому не виходила зовсім. Їх начебто забрали в лікарню. А в квартирі на четвертому поверсі по нашому стояку не проживав ніхто. Вона здається в оренду, але на той момент стояла порожньою.

Жінки завершують: як би не було шкода домівок і всього нажитого, а вони раді, що залишилися живі.

ЗАГИНУЛА НА РІЗДВО, ЯКЕ ЛЮБИЛА СВЯТКУВАТИ

На жаль, 80-річній Галині Шоломицькій врятуватися не судилося.

Невістка загиблої, 51-річна Оксана Михайлівна, ділиться їхнім спільним горем: у 2024 році вони поховали її чоловіка — сина Галини Петрівни Олександра.

— Я залишилась зі свекрухою — не могла ж її покинути. Вона б іще була жива, якби не війна… Весела була. Сиділа, усміхаючись, перед телевізором — там якраз ішли різдвяні богослужіння, вона любила таке дивитися.

Я була на роботі, коли моя мама зателефонувала:
— «У вашій стороні такий сильний вибух! Набирай Петрівну».
А я забула їй телефон зарядити. Додзвонилась до сусідки. Вона огорошила, що прилетіло до нас. Я на таксі — і додому. А там уже рятувальники, поліція, нікого всередину не пускають. Я — до поліцейського:
— «Перший під’їзд, третій поверх, 9-та квартира?..»
Він кивнув головою:
— «Нема…»

Моя спальня і суміжна квартира другого під’їзду — епіцентр влучання. Несуча стіна впала, стеля прогнулась. Галину Петрівну знайшли в коридорі, там усе вигоріло! Я не знаю, чи вона намагалася вийти… Двері потім вирізали, може, не могли їх відчинити. І ворогу не побажаєш такої смерті! Труна буде закрита. Похорон завтра (30 грудня. Авт.).

Одне диво — винесли мого собаку. Бусік йорктер’єр, йому 16 років, він глухий. Коли я йшла з дому, то зачинила двері у свою спальню, і він залишився у вітальні. Там усе зруйновано, але Бусік вижив. А ось кота не знайшли. Я не раз приходила, шукали із сусідами марно. Казали, що бачили його, десь бігає, та в руки не дається.

Мені дозволила пожити в неї колишня колега (вона з дітьми зараз в евакуації). Я залишилась без нічого, навіть без документів, які були у спальні. З квартири забрала лише каструльки, ще дещо. З одягу й забирати нічого, один светрик зняла з балкона — зостався висіти, «сохнути». Залишу на пам’ять…Тож на тлі утворився моторошний хрест…

29 грудня мешканці другого під’їзду забирають зі своїх осель усе, що можуть. Це останній день, коли їм дозволили зайти в їхні домівки по речі.

Весь наш під’їзд і прилеглі до нього квартири першого під’їзду непридатні для проживання. Три зруйновані повністю, інші дуже пошкоджені. Стелями пішли тріщини. Нам сказали: будь-якої хвилини панелька може скластися, тож треба виселятися, — сумно констатує Андрій Ющенко із квартири №21 на другому поверсі. Його дружина Світлана розказує:

— 25-го ми з чоловіком були на роботі, вдома лишилися наша 12-річна дочка Даша з бабусею (їй 72). Мама захворіла, температурила, і я в свою обідню перерву пішла до лікаря взяти їй рецепт на антибіотики. Була в третій поліклініці й набили двері й допомогли мамі зійти, бо, казала, ноги не несли.

У сусідньому під’їзді живе Дашина однокласниця, її мама просто в кімнатних тапочках вискочила допомагати моїм. Говорила: її Варя вибігла теж, рвалася до нашого під’їзду, ДСНС-ники її не пускали, а вона кричала:
— «Там моя Ющенко Даша, її треба рятувати!»

Поки я доїхала, мої мама і дочка вже стояли на вулиці. Мамі було зле, її трясло. У кого що з потрібних ліків знайшли в сумках, дали їй і відвели в магазин поряд. Коли мої виходили, то бачили, що горить квартира №19 навпроти нашої.

Її мешканка Світлана Кугук розказує:
— У момент прильоту ми з чоловіком Євгенієм відпочивали у спальні (її вікна виходять у двір, а удар прийшовся в кімнату з другого боку, від дороги. Авт.). Не чули, коли дрон підлітав.

…Почула гудіння безпілотника, який ішов на зниження. Кричу малій, яка була у вітальні:
— «По звуку летить до нас!»
Думала, зараз нас розірве — і все… Ми заскочили у ванну. І воно як бахне! Якби ми там не сховалися, то нас би посікло склом або винесло б вибуховою хвилею. Бо все скло прилетіло в квартиру, віконну раму вирвало з пластиком, а вхідні двері, які відчинялися назовні, хвилею вибило всередину. Ми вийшли з ванної — а там усе горить, балкона немає зовсім, отакенна діра… Нам теж, божечки! У спальні дверей немає, скла у вікнах. Чую: люди в під’їзді кричать, вибігають. Дмитрівна з другого поверху вискочила в одному халатику. І я само. Повернулася хоч надіти пальто, бо мороз же.

Почула крик дівчаток у квартирі навпроти. Там вдома були Маша (Марія Молякова. Авт.) із двома дочками, усі стояли вже вдягнені в коридорі — якраз збиралися в магазин. А трубу прорвало, на них полилась вода… Я давай відчиняти їхні двері — не можу, їх так вивернуло…

…Мала проблеми з ногами. Колись Олександр купив їй ходунки, приладнав до них коліщатка, і вона з ними пересувалась квартирою. На вулиці вже десь рік не була, бо ж третій поверх. Зрідка виходила на балкон, а то все сиділа біля вікна.

Галина Петрівна була католичкою і завжди відзначала Різдво 25 грудня. Напередодні ввечері накрила стіл, і ми удвох посиділи, поговорили. Наступного ранку, коли я йшла на роботу, Галина Петрівна сказала:
— «Оксаночко, бажаю то…»

Зараз мешканці зруйнованих квартир другого під’їзду хто де: Валентина Сусло з родиною і Надія Соболь — у родичів, родинам Андрія Ющенка і Світлани Кугук надали житло в модульних будиночках.

Якщо хтось має можливість і бажання допомогти цим постраждалим від російського обстрілу, ось їхні реквізити:

4260 4880 0181 1631 — Ющенко Андрій Миколайович (MTB BANK)
5168 7451 3135 5783 — Кугук-Головач Світлана (Приватбанк)
4441 1110 3836 3606 — Сусло Валентина Володимирівна (Монобанк)
5167 8032 6617 2639 — Соболь Надія Олександрівна (Ощадбанк)
4441 1144 1725 5252 — Шоломицька Оксана Михайлівна (Монобанк)

Джерело: "Газета Гарт", Аліна Ковальова

 

Хочете отримувати головне у месенджер? Підписуйтесь на наш Telegram.

коментарі (0)