Після прильотів по ТЕЦ Михайла Зарецького забирають на роботу і вночі

Михайло Зарецький

— Давно в нас гостей не було, — запрошує до хати 53-річна Наталія Зарецька з Анисова під Черніговом. — Донька з онучкою за кордоном. Поїхали через війну.

22 грудня, у День енергетика, чоловік Наталії, 58-річний Михайло Зарецький, електрозварник, отримав орден «За заслуги» ІІІ ступеня. Вручити мав президент Володимир Зеленський. Михайло ордена в руках ще не тримав, президента не бачив.

«Зеленського побачити хотів. Потиснути йому руку»

— Зранку 19 грудня мене викликали у відділ кадрів. Сказали, що отримав нагороду і, ймовірно, поїду в Київ до Зеленського. Думав, це буде чергова грамота, — розповів 23 грудня Михайло Іванович. Працює 15 років електрозварником у КП «Теплокомуненерго» (нова назва ТЕЦ). — Мовляв, як треба буде їхати, подзвонять на мобілку.

Світло вдома вимикають. Іноді лише по три години на добу буває. Зв’язок теж поганий. Чекав у вихідні, ніхто й не подзвонив. У понеділок поїхав на роботу. І вже в Чернігові на телефон приходить повідомлення, що мені дзвонили в неділю о 18.15.

Трохи засмутився, бо Зеленського побачити хотів. Та потиснути йому руку.

— Чи казали, за що орден?

— За роботу під час ліквідації наслідків масштабних аварій та забезпечення стабільності енергопостачання. Доводилося працювати понаднормово. Іноді, після прильотів по ТЕЦ, і вночі приїздили та забирали на роботу.

Зварником працюю з 1991 року. У Чернігові на ТЕЦ обслуговую котли. Висотою, як 9-поверхівка, і шириною до 10 метрів. Якщо немає тривоги, ремонтуємо день і ніч, доки не зробимо. Там кип’ятиться вода і потім іде в домівки чернігівців. Від цієї води йде пара та виробляється електроенергія. Тому кожного ранку, коли їду на роботу на восьмигодинний робочий день, тормозок з собою беру чималий. Щонайменше на добу.

— Цей опалювальний сезон найважчий, — зітхає чоловік. — У 2022 році на територію ТЕЦ прилітали снаряди. На автокрані стали ремонтувати, кацапи й по ньому влупили. Відігнали кран у гараж. І туди прилетіло. Та майже три роки було відносно спокійно.

З вересня цього року шахеди полюють на ТЕЦ постійно. І б’ють прицільно по два-три рази в одне місце. Як тільки сирена виє, ховаємося в укриття. Робота зупиняється. Як не прикро, але працівники до обстрілів уже звикли.

Минулого тижня після робочої зміни помився, збирався додому. Пролунала тривога, встигли добігти і заховатися в залізі. Шахед його не проб’є. І тут бабах. Трусонуло добряче. Дивлюся: усе в пилюці, дах горить. Хлопці, які вийшли раніше за нас, дзвонять і кажуть, щоб не вилазили зі схованок. Ще тоді кілька шахедів літало над ТЕЦ. Два згодом таки впали прицільно на території.

Мій напарник Олександр Троненко нещодавно пішов на пенсію. Дали на заміну молодого, 50-річного. Ввожу його в курс справи, навчаю. Бо сам час від часу мушу бути на лікарняному. Коли лікуюся, мою роботу, яку я роблю сам, виконують кілька чоловіків. Але робота наша колективна. Усі допомагаємо один одному.

Рік тому стало зле. Після обстеження лікарі виявили пухлину на нирці. Лікар сказав, що вона з’явилася десь три роки тому. Здавалося б, зварники завжди дихають чим попало і мали б легені постраждати, аж ні. Зачепило, як виявилося, інше. ТЕЦ на вугіллі працює. Щоб поварити, підлазити до котлів доводиться в різних позах. На колінках, часто в холоді. Потім після роботи дивлюся на себе у дзеркало, лице чорне, як у шахтаря, хоч і в «наморднику» працюю. А легені ж також все це через себе пропускають.

— Проходимо обстеження, готуємося до операції. Таке оперують тільки в Києві, — ледь чутно промовляє дружина.

Удома, попри відключення світла, у Зарецьких тепло.

— Опалення сам робив. Років вісім тому котел твердопаливний зварив. Завантажив колоди і можна не підкидати 10-12 годин, — нахвалює свою роботу чоловік. — Вертикальне завантаження. 76 сантиметрів висота до колосників і 40 на 40 сантиметрів шахта. Це зараз таких котлів багато, а коли варив, то був одним з перших.

Бачив Путіна. Аби знав, скільки він наробить горя, пожертвував би собою

— Їздив на заробітки в Росію. У 2009 році працював у Новолипецьку на металургійному комбінаті. З кацапами та білорусами будували там піч. А від неї живилася ТЕЦ. Вона менша нашої. Побудували за два роки. На відкриття приїздив сам Путін. Робочі вагончики, де я був з іншими будівельниками, — метрів за 200. Бачив тоді його силует, близько не підпускали.

Аби ж я тоді знав, скільки він наробить горя, пожертвував би собою, та його кекнув, — махає рукою чоловік. — Біля нашого будинку теж впали два снаряди з «Урагану» в березні 2022 році. Мабуть, з сусіднього села Лукашівка долетіли, там стояли російські війська. Під час облоги міста повз нашу хату проходила «дорога життя». Рятуючись, чернігівці виїздили через Анисів.

Джерело: сайт газети "Вість", Ольга Самсоненко,  фото авторки

Хочете отримувати головне у месенджер? Підписуйтесь на наш Telegram.

коментарі (0)