Врятував від смерті інших, але загинув сам: родина загиблого воїна з Чернігівщини просить підписати петицію

Максим Никитенко

Максим Никитенко (позивний Кекс), уродженець Сновська, віддав своє життя, захищаючи українську державу. Загинув він під час виконання бойового завдання, закривши собою від ворожого дрона поранених побратимів із сусідньої позиції, яких треба було евакуювати. Завдяки вчинку Максима Никитенка весь екіпаж авто і поранені вижили й завдячують йому за врятовані життя.

Обірвалося життя Максима Никитенка 25 червня 2025 року біля Нової Кругляківки Ізюмського району Харківської області.

Родина, близькі та друзі й досі не можуть оговтатися від цієї трагічної звістки, адже всі знали його як людину з великим серцем і гострим відчуттям справедливості.

Вікторія, дружина Максима Никитенка, розповідає, що він був чудовим чоловіком і добрим господарем, найкращим татком для своєї донечки та неймовірно люблячим сином для матері. А свій обов’язок перед державою ставив вище за власне життя та був вірний Україні до останнього подиху.

Вікторія Никитенко хоче, аби пам’ять про її загиблого чоловіка була гідно вшанована, тому створила петицію про посмертне присвоєння Максиму Никитенку почесного звання Героя України, бо він дійсно цього вартий. І це підтверджується вчинками, які Максим Никитенко зробив за життя.

Народився Максим Никитенко 25.03.1982 року в м. Щорс (нині – Сновськ) Чернігівської області, здобув загальну середню освіту й отримав професію столяра-тесляра у Сновському ВПУЛГ. Тривалий час був приватним підприємцем, згодом працював монтером колій на залізниці в Києві. У день повномасштабного вторгнення рф в Україну перебував на роботі на залізниці.

За словами Вікторії Никитенко, розуміючи всю трагедію, що відбувалася в країні, та маючи можливість приїхати до своєї родини у Сновськ, який у той момент опинився в окупації, він залишився працювати, оскільки розумів, що колії необхідно підтримувати в належному стані, бо дуже багато потягів із переселенцями з різних куточків України їхали саме до Києва – на той момент це був єдиний «хаб» для порятунку цивільного населення.

І ще один промовистий факт про Максима Никитенка: маючи бронювання від служби під час воєнного стану, він виявив виняткову мужність і відданість українському народу, добровільно пішов на захист територіальної цілісності та суверенітету України та був призваний за мобілізацією Корюківським РТЦК та СП 06.09.2022 року на службу до Збройних сил України.

Від початку проходження служби став у стрій до військової частини А4044 на посаду радіотелефоніста 1-ї ОБрСпП ім. Івана Богуна та брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення й інтересів держави у зв’язку з військовою агресією рф проти України в Харківській і Донецькій областях. Від 11.12.2023 року був переведений до в/ч А4053, згідно з наказом командувача Сухопутних військ ЗСУ на посаду стрільця-зенітника 1-го зенітного ракетного взводу ЗРАБатр, де до дати загибелі проходив службу та брав участь у боях за Україну в Донецькій і Харківській областях, відповідно до бойових розпоряджень.

Його вчинки стали прикладом незламності, патріотизму та любові до Батьківщини. Був нагороджений відзнаками як учасник бойових дій та захисник України, зокрема грамотою «Народжені вогнем» із нагоди Дня піхоти.

Максим своїми діями показував приклад зразкового виконання службових обов’язків і поставлених завдань перед побратимами ц особовим складом. Досконало проявив свої професійні здібності під час оборони м. Куп’янськ.

Нині родина просить усіх небайдужих людей підписати петицію. Адже Максим Никитенко віддав своє життя, аби ми мали змогу жити та працювати на рідній Чернігівщині.

Але потрібно поспішати, бо залишилося не так багато часу: до кінця збору підписів – 16 днів. Загалом назбирати треба 25 тисяч підписів, натомість на даний час зібрано 15 281 голос. Що найстрашніше, Вікторія Никитенко навіть зізнається, що втратила надію, що вдасться назбирати потрібну кількість підписів, бо їх ще потрібно багато.

Рідні, друзі, знайомі, побратими Максима Никитенка свої підписи вже поставили, тепер справа за кожним із нас. Головне – не бути байдужими, а бути вдячними людині, яка любила Україну понад усе!

Джерело: сайт "Челайн"

Хочете отримувати головне у месенджер? Підписуйтесь на наш Telegram.

коментарі (0)