68-річний Микола Давиденко з Жуклі продовжує собі молодість настоянкою з мухоморів і веселки та лісовими прогулянками

Микола Давиденко

Як жити, коли молодість уже далеко позаду, ти сам у чотирьох стінах, а навколо вибухає війна? Як зберегти здоров'я, протидіяти страху, тривожності, відчаю? Говоримо про це з 68-річним Миколою Давиденком із Жуклі (Холминська громада на Корюківщині). Чому саме з ним? Бо в нього на ці запитання є відповіді. Вони — із власного досвіду. У цьому селі Микола Филимонович прожив більшу частину життя після закінчення Чернігівського педінституту (за фахом він учитель загальнотехнічних дисциплін і праці).

— А родом я з Рудні теж на Корюківщині. Там була тільки початкова школа. Тож у п’ятий клас пішов у Перелюб. До педінституту вступив, бо хотів бути схожим на свого вчителя Олександра Денисовича. Це він заразив мене спортом. До самого випускного я був воротарем у шкільній футбольній команді. А потім ще років 20 — у колгоспній команді Холмів, — розказує. — Спорт — це рух, а рух — це життя.
Не засиджується він і зараз: тільки тепер це вже не футбол, а біг. На дистанцію (вона пролягає лісовою дорогою) виходить через день і проводить на ній щонайменше дві години.
— Зміцнюю серце, судини, м’язи, покращую імунітет і не дозволяю набратися зайвій вазі. 68 років — 68 кілограмів — це моя норма.

Для здоров’я в нього не тільки спорт, а й створені власноручно ліки.
— Я більше довіряю не фармакології, а натуропатії (лікуванню природними засобами. — Авт.), — каже Микола Филимонович.
У нього свої перевірені рецепти. Скажімо, спиртовий настій із гриба веселка. Гриб незвичайний уже самими назвами: його молоде плодове тіло в народі іменують відьомським яйцем, а наукова назва Phallus impudicus — буквально означає «фалос безсоромний».
— Дарма, — сміється мій співрозмовник. — Зате, якщо змастиш цим настоєм рану, висипання на шкірі чи забите місце, невдовзі все буде як новеньке. Допомагає це зілля й при багатьох інших недугах — треба тільки правильно готувати.

В пошані у Филимоновича і настоянка з мухоморів.
— При запальних захворюваннях кишечнику — це перше діло. Але тут теж слід суворо дотримуватися технології приготування і вимог до сировини. Я, наприклад, використовую гриби діаметром тільки до восьми сантиметрів.
Я фанатично дотримуюся пропорцій, коли розбавляю мухоморний сік. Цей чудодійний засіб має ще й протипухлинну активність. Повірите чи ні, але навіть лікарі його в мене купували.
Раніше, згадує, пробував готувати настоянки навіть із використанням живих гадюк.

— Тільки не кажіть, що припинили через те, що вжалили.
— Не вжалили. Береш двома пальцями біля голови — і нічого не буде. Перестав тому, що за знищення гадюк передбачена адміністративна і навіть кримінальна відповідальність (бо це є порушенням Законів України «Про захист тварин від жорстокого поводження» і «Про тваринний світ». — Авт.). Та й не в моїх правилах шкодити живій природі.
— А собі? Маєте шкідливі звички?
— Ніколи не курив. А ось чарку-другу на свята з гостями можу собі дозволити. Та які зараз свята, які гості?

Дві дочки в Києві, вони до мене навідуються. А син із сім’єю в білорусі. Не бачив ні їх із дружиною, ні онука від самого повномасштабного вторгнення, — зітхає. — А всього онуків маю п’ятеро, і всі хлопці. Найстаршому вже 23.
Та місце в нас вдома для всіх знайшлося б — будинок просторий: на чотири кімнати. Є все: нормальна сантехніка, бойлери. Лазню побудував — думалося, якщо діти в селі не залишаться, приїжджатимуть у відпустки, збиратимуться всі разом і тут їм буде ще краще, ніж у містах.

А вийшло так, що залишився сам. Дружини — Ніни Іванівни — немає вже понад 4 роки. Микола Филимонович дуже болісно переживав втрату. Але не опустив рук, не піддався біді, — каже з повагою до односельця староста Ірина Прохоренко. — У нього всюди порядок — і в господарстві, і на городі, і в хаті. Сам готує, навіть хліб пече. Дуже товариський і активний — бере участь в усіх заходах.
— Господарство — то тільки назва, — махає рукою чоловік. — Коли діти навчалися, а зарплат не платили, ми із дружиною (вона працювала фельдшером у місцевому ФАПі. — Авт.) тримали дві корови, три свині. А зараз у мене — 17 курей. І вісім соток городу. З них я щороку збираю вдосталь усього: картоплі, буряків, моркви, капусти.

А серед людей намагаюсь завжди бути, щоб не відволікатися на важкі думки. Я все життя був на свята то Дідом Морозом, то Святим Миколаєм — звик бачити поряд усміхнені обличчя.
— А хліб у Вас із хлібопічки?
— З печі. Сваха дала рецепт. Спробував — вийшло. Та зараз пекти немає потреби — все є в магазині. Це на початку війни були проблеми. Паски теж готові купую. Як же без них на Великдень? На Різдво, як і в усіх, у мене на столі обов’язково кутя та узвар. Для нього завжди сушу яблука і груші. А в будні готую коли що захочу — борщі, омлети, різні страви з картоплі, грибів. Край у нас грибний — запас маю чималий. Та найбільше полюбляю квашену капусту (сам роблю) і рибу. Її теж сам добуваю: особливо люблю зимову риболовлю. У нас цілих три ставки. Ловиться різна — карасі, плітки, окуні…

— А що для душі?
— Молитва. З неї мій день починається, нею закінчується. Молюсь не тільки за себе, за рідних, а й за воїнів, які нас захищають.
Щотижня він ходить на богослужіння до Холмів. Бо хоч у Жуклі є своя — Покровська — церква, а релігійна громада ще в 2009 році перейшла до ПЦУ, у храмі немає настоятеля. До того ж під час обстрілу села наприкінці минулого року храм був пошкоджений.

А в Холмах Микола Филимонович і дзвонить у церковні дзвони, і читає Псалтир, і співає в церковному хорі. До Бога, розказує, прийшов у 40 років. Віра дала внутрішній спокій, сили долати труднощі, захист. Постійно читає Біблію, знає напам’ять багато псалмів. Чи не найчастіше проказує 90-й — він допомагає у важкі моменти, у небезпечних ситуаціях, коли підступає страх. 36-й псалом орієнтує робити добро, 26-й рятує від смутку, 50-й — для духовного очищення.
Ці священні біблійні тексти діють як оберіг, дають енергію.

Завдяки їй Микола Филимонович встигає не тільки переробити купу справ по дому і господарству, а й перечитати пресу (передплачує п’ять видань), обговорити з товаришем по риболовлі Миколою Єгоровичем особливості цьогорічного зимового лову, поспілкуватися з рідними (має простий кнопковий телефон — гаджети не в пріоритеті), а день ніяк не закінчується.

— Тому рано лягаю спати, — каже про свій розпорядок.
— Вдруге женитися не думали? У селі кажуть, навіть киянки були не проти зв’язати з Вами долю.
— І що мені робити в тому Києві? — сміється у відповідь.

Джерело: газета «Гарт», Марія Ісаченко

Хочете отримувати головне у месенджер? Підписуйтесь на наш Telegram.

коментарі (0)