Співочі династії в церковному хорі у Мрині

Владислав Батюк

Майже щотижня (залежно від погоди) у Мрині на Носівщині місцеві збираються на співанку — репетиції церковного хору. Його організувала 29-річна Марина Батюк — дружина настоятеля мринської Свято-Успенської церкви отця Владислава.

Про цю родину священника, яка 2022 року виїхала з окупованої частини Херсонщини, ми писали в «Гарті» № 4 від 22 січня цього року. Незадовго до переїзду Батюків у Носівку (в липні 2025-го) мринська релігійна громада перейшла з Української православної церкви (московського патріархату) в Православну церкву України. Отець Владислав почав по-новому організовувати церковне життя тутешніх парафіян ПЦУ, а Марина стала регентом, керівником церковного хору.

Він утворився завдяки ентузіастам, які бажали співати в церкві. Хтось це робив, коли вона ще входила в УПЦ (МП), і тепер захотів продовжувати. Долучилися й нові люди. Зараз у церковному хорі разом із регентом — дев'ять чоловік. Ми потрапили на одну з їхніх репетицій у місцевому Будинку культури. Займаються там, бо в церкві немає опалення і взимку всередині дуже холодно.

Під час богослужінь, коли є світло, вмикають електрообігрівачі, а як немає — зовсім. Церковні служителі і прихожани мріють, щоб їм хтось із благодійників допоміг провести опалення. А поки що раз або двічі на тиждень збираються в БК.

— Я за фахом — викладач фортепіано, — говорить матінка Марина (так її називають хористи). — Пощастило, що тут є інструмент, тож наші репетиції здебільшого проходять біля нього. Вчимо богослужбові пісноспіви.

Одна з хористок — 65-річна Надія Кузьменко — уже майже 30 років читає і співає в церкві на криласі. До речі, Надія Василівна — сестра художнього керівника заслуже-ного аматорського народного хору України «Десна» Чернігівського міського палацу культури Миколи Олексієнка.

— Наш дід Сергій теж співав у церкві (він упокоївся 1954 року, Микола, як старший, його пам'ятає). Я до школи виросла в нашій церкві — бабуся Галя водила. І потім повернулася до неї вже дорослою (після хвороби, важкої операції мене тягло до Бога). 1997 року мене забрали на крилас, і з переходом нашої церкви до ПЦУ я продовжую читати і співати.

Моя свекруха Ніна Іванівна Кузьменко (хай спочиває в Царстві Небесному) років із двадцять співала на криласі поряд із дочкою, Ольгою Лавріновою. Оля зараз теж ходить у наш хор. І її дочка Таня читала та співала на криласі, ще й онучка Марія, коли була шкільного віку. А внук Іван довго прислужував священнику.

Є в мринському хорі ще одна співоча династія Мариненків: бабуся Надія Василівна — керівник ансамблю «Молодички» при БК, її дочка Олена Олександрівна, яка й завідує Будинком культури, і внучка Анастасія (їй 22 роки) — вона працює в місцевій школі педагогом-організатором. Іще дві хористки — Катерина Цуприк, яка співала в церкві УПЦ (МП), а з вересня минулого року перейшла в ПЦУ й приєдналася до хору, і Наталія Ярмоленко — мама захисника (її Ярослав нині боронить кордони Чернігівщини).




Музична родина

У хорі єдиний чоловік — Микола Ікальчик. Вони з дружиною понад 50 років працюють у Мринській філії ДПТНЗ «Куликівський професійний аграрний ліцей» (раніше — ПТУ № 33). Микола Володимирович викладає спеціальні дисципліни, Валентина Миколаївна — вихователь філії.

Обидва їхніх сини закінчили Ніжинський університет ім. М. Гоголя на вчителів музики. Олег (йому 53 роки) викладає в Ніжині, Сергій (йому 44) — у Бучі на Київщині. Внучка (дочка старшого сина) Яна відучилася в Чернігівському музичному училищі й зараз вивчає музикознавство в гоголівському виші, паралельно викладає в Ніжинській музичній школі і співає в церкві ПЦУ.

— Майже всі мої близькі навчалися чи навчаються музики, тільки я — самоучка. Співаю з 15 років — відколи в Ніжинському технікумі механізації сільського господарства, де я навчався, хлопці з музичного факультету тоді ще інституту імені Гоголя створили хлопчачий хор. На той час у мене був хороший перший голос, і мене поставили солістом. Ми навіть їздили виступати в Чернігівському облмуздрамтеатрі.

Після армії я прийшов працювати у мринське училище і співав у нашому Будинку культури. Тоді мене запросили в сусіднє Селище директором сільського клубу. Оскільки сам я музичної освіти не маю, а дружина закінчувала Ніжинське культосвітнє училище за спеціальністю «художній керівник», то я і долучився. У 2018-му ми з моєю Валею створили при клубі самодіяльний вокальний колектив «Родина». За 11 місяців провели в Селищі дев’ять концертів. Але суміщати цю роботу з викладацькою діяльністю мені було нелегко, тож я її облишив.

А тепер тут активізувався. Прийшов у хор із початку його створення матінкою Мариною. Співаю другим голосом, до баса трохи не дотягую. Але я один, то мене добре чутно. Батюшка нас хвалить. Каже: не думав, що в селі знайдеться стільки людей, які так гарно співатимуть церковних пісень.

18 січня в нашу церкву приїжджав Владика Антоній (єпископ Чернігівський і Ніжинський, очільник Чернігівської єпархії ПЦУ — Авт.), то ми готувалися до його візиту, дуже старались. І вдома вчилися співати. Матінка Марина надіслала нам на телефони партії голосів, наспіви щодо архієрейської служби. Слава Богу, все в нас вийшло! І дітки влаштували владиці гарне вітання з короваєм та віршами, — розповідає Надія Кузьменко.

Зараз хористи готуються до Великодня, вивчають наспіви Великого посту.

Джерело: газета "Гарт", Аліна Ковальова

Хочете отримувати головне у месенджер? Підписуйтесь на наш Telegram.