Ветеран АТО Володимир Лазарєв: «Ми тримали оборону, аби зберегти країну як державу»

Володимир Лазарєв

29 січня, у 108-му річницю бою під Крутами, група жителів Прилуцького району побувала на екскурсії у Меморіальному комплексі «Пам’яті героїв Крут» - філії Національного військово-історичного музею України. У поїздці, як розповіла відома прилуцька волонтерка, голова ГО «Генерація успіху» Вікторія Вольвич, брали участь ветерани російсько-української війни, родини чинних і загиблих військових, ВПО. Серед учасників поїздки-екскурсії був і ветеран АТО Володимир Лазарєв, про якого і хочемо розповісти.

МУЗЕЙ У ВАГОНАХ

Щоб потрапити у Меморіальний комплекс «Пам’яті героїв Крут», треба проїхати село з однойменною назвою, за ним – Пам’ятне, залізничні колії, а вже за ними буде видно два пам’ятники, паротяг і два ряди старих дерев’яних залізничних вагонів, у яких розмістився музей. Екскурсію по ньому для групи наших земляків провела зберігачка фондів меморіального комплексу Юлія Коханенко.

Залізниця, за словами музейної працівниці, 108 років тому проходила у тому ж місці, що і зараз, а бій відбувся за монументом. Звісно, за нинішнім. Тоді його ще не було.

«Перший пам’ятний знак з’явився там, де зараз курган, у січні 1991 року, ще навіть до проголошення незалежності України, - розповіла Юлія Коханенко. – «Народний рух України», студентські громадські спілки, представники Київщини, Чернігівщини, Сумщини і Харківщини встановили березовий хрест з вінком з колючого дроту. А вже в 1997 році представники братства «Броди – Лев» насипали курган і встановили металевий хрест».

Згодом, у 2006 році, з ініціативи президента Віктора Ющенка встановлено монумент.

«Він є у вигляді колони, однієї з колон університету ім. Святого Володимира на той час, а нині це Київський Шевченківський університет, тому що багато хлопців, які брали участь в цьому бою, були з того навчального закладу, - розповіла екскурсоводка. - У 2008-му був відкритий музейний комплекс. Це чотири вагони і ще один за паротягом - штабний, в ньому виставка присвячена воїнам АТО».

Вагони не лише мають свою історію, а і слугують музейними залами. Всередині – фотокопії універсалів Центральної Ради, зброя, військова форма тощо. Юлія Коханенко розповіла і показала, чому вагони називали теплушками – у них встановлювали груби. У спеціальних вагонах, які фронтовики називали «вошобойки», вони мились, дезінфікували і прали одяг. Використовувались вагони для перевезення військових з одного фронту на інший. У істориків це отримало назву - «ешелонна війна».

Докладно розповіла зберігачка фондів і про сам бій під Крутами, акцентувавши увагу на тому, що і нині переживаємо трагічні часи.

ГЕРОЇ СУЧАСНОСТІ

В останньому вагоні, куди зайшли з екскурсією, можна було побачити експонати нинішньої війни: військову форму російських окупантів, їх зброю та особисті речі. Цікавість присутніх викликали не лише, наприклад, номер газети «Красная звезда» з вигаданими «успіхами» російської армії чи пачка цигарок, на якій написано, що на окупантів чекає «мучительная смерть» (щоправда, не уточнили, що помруть вони не від паління, а від відплати наших оборонців), а і банка російської тушкованки. На банці було написано не лише, що там «мясо кур», а і лозунг окупантів – «от Zапада до Vостока своих не бросаем».

Як рашисти «не кидають» своїх, відомо добре. Тим само примітним є те, що цей лозунг написали саме на м’ясі, бо нічим іншим, як гарматним м’ясом є для кремлівського керівництва їх військові. І «м’яса» цього з кожним днем все більше лягає в українську землю.

Цікаве місце знайшли музейники для прапорів росії і вигаданої «днр». Лежать вони зім’ятими на підлозі, і кожен бажаючий може витерти об них ноги. На щитах на стінах вагону музейники розмістили інформацію про героїчні сторінки АТО. На одному з них, наприклад, можна прочитати про бій чернігівських танкістів з 1 окремої танкової бригади ЗСУ з окупантами з 5 окремої танкової бригади ЗС РФ. Бій відбувся 12 лютого 2015 року під Логвиновим, неподалік Дебальцево. У тому бою українці спалили три російських танки.

А з фотопортретів на стінах на відвідувачів дивились очі наших героїв, які полягли у бою молодими. Серед них – навіки 31-річний Євген Лоскот.

«Це мій побратим, - зупинився біля портрета ветеран АТО Володимир Лазарєв. – Ми служили з Бахою, це його позивний, в одному батальйоні, я – у першій роті, він – у третій, командував. Можна сказати, останнім виходив з Луганського аеропорту».

Чернігівець, випускник Одеського інституту сухопутних військ Євген Олександрович Лоскот у складі 1 окремої гвардійської танкової бригади воював на Донбасі. У боях за Луганський аеропорт достроково отримав звання майора, проте погони змінити так і не встиг. У важких боях під Луганськом прикривав відхід основної тактичної групи, очолив один з підрозділів батальйону харківської тероборони, який залишився без офіцерів. На БМП увірвався у розташування проросійських бойовиків. Згодом потрапив в оточення. Свій останній бій прийняв на закинутій фермі. Відстрілювався, а коли закінчились набої, підірвав себе гранатою. Поки тривав бій, пише «Вікіпедія», з оточення встигли вийти півсотні українських військових. У 2017 році за виняткову мужність, героїзм і самопожертву майор Олександр Лоскот був посмертно удостоєний звання Героя України.

ЛЮБОВ ДО УКРАЇНИ

Володимир Лазарєв, з яким ми поспілкувались після завершення екскурсії, пішов на фронт добровольцем. Народився він у 1985 році у селі Буди тодішнього Ічнянського, а нинішнього Прилуцького району. У зону проведення АТО відправився у 2014 році у складі вже згаданої Чернігівської окремої танкової бригади. Відправлявся бортом з Ніжина – на захист Луганського аеропорту. Його захищав до 1 вересня 2014 року.

«Коли у наступ пішли вісім тактичних груп регулярної армії РФ, ми змушені були відходити, - розповів Володимир Вікторович. – У нас було мало особового складу, підрозділ вже був потріпаний у боях за Луганський аеропорт і за Луганськ. Кидали техніку, аби лише зберегти людям життя. Відійшли за Сіверський Донець, місто Щастя, там тримали оборону, поки 5 вересня було укладено Мінські домовленості. Ми тримали оборону, аби зберегти країну як державу».

Після того воїна на два тижні відправили на відпочинок додому.

«Друга ротація була у Піски, це під Донецьким аеропортом, - уточнив Володимир Лазарєв. - Там знаходився на службі до березня 2015 року, тоді по закінченні терміну мобілізації був звільнений».

На фронті старший сержант був навідником бойової машини піхоти. Найчастіше згадує про змушений відхід з Луганського аеропорту.

«Виходили групами і по п’ятеро чоловік, і по двоє, - розповів. – Вісім тактичних груп росіян – це було занадто. Йшли кадрові російські десантники і чеченці – бійці Кадирова».

Піти на війну, яку тоді називали АТО, Володимира, каже, спонукала любов до України. Її любить з самого дитинства. Мама, яка зараз проживає у Дмитрівці, і батько, якого нині, на жаль, вже немає, виховали сина у такому дусі. А його діди, каже, пройшли через розкуркулення, потрапили під репресії, були заслані у Сибір. Коли доброволець пішов на фронт, був ще не одружений. Одружився, коли повернувся. Саме через дружину Олю з 2019 року живе у Малій Дівиці. Нині працює охоронцем на одному з підприємств.

- Як переживаєте останні новини про війну? – запитав Володимира Вікторовича. – Наприклад, вимоги путіна, які підтримує керівництво США, щодо того, аби віддати Росії Донбас.

Ні, ні, не потрібно віддавати, - захвилювався ветеран. - Ми віддамо Донбас, а тоді вони захочуть Полтаву чи Черкаси. У них немає цьому меж, щоб вони зупинилися на Донбасі. У них немає меж. Тогочасні настрої жителів тих населених пунктів, де він воював, запевнив чоловік, більшою частиною були проросійськими – таких громадян, за його словами, було більше 80 %.

- Як думаєте, чи змінились ці настрої за 10 років війни?

- "Думаю, що вони вже побачили, ким є росіяни. Мабуть, вже більше 60 відсотків там вже за нас".

АТО Володимир пройшов без поранень. Має статус ветерана бойових дій і відповідну медаль.

ЗАВЖДИ АКТИВНИЙ

Поїхати на екскурсію у Крути ветерану запропонувала фахівець супроводу ветеранів та демобілізованих осіб Територіального центру соціального обслуговування Малодівицької селищної ради Тетяна Парубець. Після поїздки я попросив Тетяну Іванівну доповнити портрет односельця.

«Володимир Вікторович наш активіст, - розповіла вона. – Він ніколи не відмовляється від заходів, хоч і має протез руки». Кінцівку, розповіла, чоловік втратив, коли повернувся з АТО, на роботі.

«Завжди активний, - додала фахівчиня. – Завжди йде на контакт. Бере участь у поїздках, конкурсах, і до школи ходить, розповідає діткам про службу. Коли він не на роботі, він завжди приходить».

P.S. Поїздка відбулась за підтримки районного осередку громадської організації «Захист держави» і його голови Олени Малик.

Джерело: газета "Прилуччина + Прилучаночка, Андрій Бейник

Хочете отримувати головне у месенджер? Підписуйтесь на наш Telegram.

коментарі (0)