Дід Петро Сулим шукає молодицю

Петро Сулим

80-річний Петро Сулим шукає жінку. З житлом. Його будинок у Чернігові зруйнований під час повномасштабного вторгнення.

Можна і з села. До роботи, каже, не лінивий.

— Зі мною важко посваритися, — нахвалює себе Петро Пантелійович. — З дружиною прожив 37 років. Не знав слова «розлучення». Жодного разу не похмелявся. Бо цією справою не захоплююсь. Не п’ю. Усе робити вмію. Тільки вік нагадує трохи про себе. Є інвалідність третьої групи. Ноги хворі. Але машина — мої другі ноги. Права у мене «чисті». 47 років за кермом. Ні одного порушення, ні одного штрафу не було. Військову службу проходив у стройбаті. На Байконурі. Вчився на зварювальника.

— Якщо в село покличе?

— Головне, аби знайшлася жінка до душі. Не товста і не худа, — описує жінку, яка б сподобалася. — Від 65 років. Гарна. Щоб не обманювала. Бо ще пожити хочеться. Куликівщина рідна для мене. Батьки родом з Орлівки. Можна і на Ріпкинщину. Недалеко до Чернігова. Пенсія в мене хороша. Вісім тисяч гривень. Мені одному з головою вистачає.

Донька Аня загинула у 1989 році. Їй було 17 років. Купили їй путівку на відпочинок. На Балтійське море. Була дискотека на теплоході. 220 чоловік там було. Усі гуляли, веселились. А її викинули за борт.

Винуватці за це відсиділи і вже вийшли на волю. Одному дали 12 років, другому — 9,7.



Петро Сулим біля своєї автівки

Дружина Людмила загинула в автокатастрофі. У 2003 році. У Ніжинському районі. Тоді в мене була «копійка». Люда їхала за кермом до батьків у село на храм.

Цю автівку, — відкриває багажник білих «Жигулів», сідає, — допомогли купити волонтери. Їздив у Київ на штрафмайданчик, у Дарницький район. Віддав за неї 45 тисяч гривень. Гроші позичив, майже віддав. Банк через мій вік кредит уже не дає.

До мене прикріплена жінка-соцпрацівниця. Але я сам себе обслуговую.

Батьки — довгожителі. Померли, коли було за 95 років. І стільки радять прожити, — сміється. — А ще як приведу себе в порядок! Зроблю зачіску! Дружина була перукаркою. Робила мені укладки. З кучерями ходив, робила хімію.

В який день снаряд прилетів у дім, уже не пам’ятаю, — каже про лютий-березень 2022 року. — Снаряд прилетів, але не розірвався. Дах знесло, стіни побиті. Невістка сусідів, Лариса, тоді загинула. Їхня частина через стіну. Дім був на два входи. На вулиці Мартина Небаби (Боженка) в Чернігові. Мені кімнату дали на Козацькій. Якби не війна, жив би в тому будинку до кінця своїх днів.

Чи знайдеться така, яка візьме до себе приймака?

Джерело: сайт газети "Вість", Юлія Семенець

Хочете отримувати головне у месенджер? Підписуйтесь на наш Telegram.

коментарі (0)