Бабуся пече пиріжки, онуки продають: родина з Кобижчі допомагає ЗСУ

Любов Павлівна з онуками Арсеном та Віталієм

— Наближаємо Перемогу як можемо, — говорить 68-річна Любов Лахно з Кобижчі на Бобровиччині. Вже третій рік вона пече пиріжки, а її внуки Арсен і Віталій продають їх. Виручені гроші віддають для потреб ЗСУ.

— Я люблю пекти, — говорить Любов Павлівна. — Для своїх багато готую, бо сім’я в нас велика: я, чоловік, син, невістка, два внуки.

Арсенові 17 липня буде 15 років. Віталію 21 травня виповнилося 11 років. Його день народження цього року припав на День вишиванки. Мама Оксана опублікувала у фейсбуці відео, як Віталик танцює запальну руханку у вишитій сорочці під пісню зі словами: «Вишиванка рідна, ну хіба не диво? В ній ходити модно, стильно і красиво!».

Для родини Лахнів це не данина моді — в сім’ї дійсно всі щирі патріоти України. Старший син Любові Павлівни й Олександра Миколайовича на початку повномасштабного російського вторгнення пішов воювати добровольцем, а вся родина молодшого підтримує військових.

— Коли почалась повномасштабна війна, ми дуже хотіли чимось допомогти нашим захисникам. І придумали у вихідні готувати їм їсти. Спочатку я займалася цим сама, потім підключила сусідку Лідію Хоніну. Хлопці завжди любили тушковану картоплю. На свята ми робили їм якісь салати. А в основному годували їх пиріжками. Багато різних пекли і смажили: із горохом, із печінкою та рисом, із повидлом, із сиром. Цілий рік ми у вихідні готували для захисників. Коли вони звідси поїхали, ми відправляли їм посилки: каву, чай, шкарпетки. На жаль, чимало з наших знайомих військових уже загинули або зазнали поранень, багато хто ще служить. Ми сподівалися, що війна швидко закінчиться, а вона он як затягнулася… І ми почали думати, як іще можна хлопцям допомагати.

— Сіли, поговорили. Бабуся запропонувала пекти пиріжки і продавати, а виручені гроші донатити, — долучається до розмови Арсен.



Такими брати починали продажі

Влітку 2023 року вони з братом уперше вийшли торгувати — спочатку на узбіччя свого перехрестя. На виході з нашої вулички ми поставили розкладний столик. Написали: «Пиріжки по 10 гривень». Машини їхали повз, зупинялися, купували. Згодом до нас підійшла хазяйка магазину неподалік Ніна Федорівна (Парубець. — авт.) і говорить: «Ідіть до магазину, там людей ходить більше, тож матимете більше покупців».

— Ніна Федорівна казала: «Тут ваші внуки будуть під моїм наглядом і продавців». Звісно, це добре, щоб нам за хлопців не хвилюватися, бо ж меншому на старті нашої такої діяльності було всього 5 років.

Спочатку більшість пиріжків розбирали місцеві, — додає мама братів Оксана. — Куштували, почали навіть замовляти. Зупинялися, щоб купити пиріжків, і проїжджі. Так і пішло.

— Я в суботу рано-вранці смажу, хлопці прокидаються і йдуть продавати. Це в основному в теплу пору року. Взимку не торгували, бо то холодно було, то хворіли.

— Спочатку було страшнувато, — зізнається Арсен, але потім я призвичаївся.

— А я й зовсім не боявся, — заявляє Віталій.

Зараз за бабусині пиріжки брати правлять по 15 гривень за печені і по 20 гривень за смажені. Виручені гроші рахують разом. Молодший це вже добре вміє — цього року закінчив 2 клас. Старший тим паче, бо позаду 9 класів місцевої школи, випускник. Де продовжуватиме навчання далі, Арсен іще розмірковує. До речі, хист до продажів хлопцям міг передатися від бабусі, адже Любов Павлівна працювала в торгівлі.

Гроші з виручки внуків я беру лише на борошно й олію (бо зі своєї пенсії не накупишся), а решту ми віддаємо на ЗСУ. Десь раз на місяць по тисячі або півтори тисячі гривень (коли менше, коли більше) передаємо Людмилі Самоткан на спанбонд для маскувальних сіток, які вона плете разом з іншими небайдужими людьми нашого села. Торік ми з онуками брали участь і в благодійному ярмарку, де збирали кошти на машину для військових.

Окрім допомоги, це добре, що хлопці не бігають невідомо де, не сидять у телефонах, а займаються такою хорошою справою. І я старатимуся до самої нашої Перемоги, якщо здоров’я буде, щоб моїм онукам (а їх у мене п’ятеро, і всі хлопці) воювати вже не довелося!

Джерело: газета "Гарт", Аліна Ковальова

Хочете отримувати головне у месенджер? Підписуйтесь на наш Telegram.

коментарі (0)