Донори з Чернігівщини розповіли, як їх кров врятувала людські життя

На фото: у верхньому ряду — подружжя Лілія і Олександр Ведмідь, Володимир Панасенко, Алла Керосинська, Сергій Кондратенко, Почесний донор України — Наталія Гадючка, Василь Турко; у нижньому ряду — Володимир Соловей, Юрій Бородін, Олександр Ромашко під час поїздки на забір донорської крові

Щороку 14 червня світ висловлює вдячність людям, які діляться своєю кров’ю заради порятунку інших. Для України під час війни донорство стало ще одним важливим фронтом оборони. Кожна донація — це реальна допомога нашим пораненим захисникам і пацієнтам у цивільних лікарнях.

Бути донором насправді надто приємніше, ніж ми іноді думаємо… Бо хтось впевнений, що боїться самої процедури, хтось думає, що йому може стати погано під час забору крові або після, хтось і взагалі не задумується про донорство, доки якась проблема не зачепить його самого. Хоча, частіше всього, саме чиясь особиста трагедія чи трагедія близьких людей і спонукає здати кров вперше. Треба тільки почати!

У більшості донорів так — спочатку була необхідність когось рятувати. У когось це трапилося ще в молодості, у когось — у більш зрілому віці. Та коли ти спробував раз, другий, та коли ще й бачив очі того, кого ти врятував, це ніби затягує. Історії людей, які стали донорами, ніби споріднені:

— У моїх руках розірвалася лампа, коли я смалила гусака, — розповідала колись одна жінка. — Я дуже обгоріла. Довго лікувалася і видужала тільки завдяки донорській крові. А коли вже все було в минулому, я сама стала донором. І доки вік і здоров’я дозволяли, здавала кров.

— Я рятувала життя сестрі і новонародженому племіннику, — розповідає Почесний донор. — У мене не хотіли брати кров вперше, бо я важила надто мало і тиск мала низький. Та я не здавалася, бо це був для моїх рідних останній шанс. Вони живі! А я просто не можу не здавати кров! Вона і справді рятує життя!

— Я медсестра у відділенні. Привезли колись одну хвору, якій без донорської крові і зовсім би не жити. До іншої лікарні її не встигли б доправити. Лікар тоді скористався протоколом людяності. Я без сумніву погодилася здати кров, хоч до того моменту ніколи цього не робила, — розказує місцева медикиня, — ось так і стала донором на багато років. Та жінка одужала, живе й досі. А я регулярно здаю кров…

Так було колись і у мене. Для лікування батька потрібні були ліки, які містять компоненти крові. Мені запропонували здати кров, аби їх отримати. Звісно, погодилася. З часом пошкодувала, що стала донором майже у 40 років. А треба було б раніше! І тут буде доречно сказати — краще пізніше, аніж ніколи!

Донорство завжди було важливим, а тепер, у час війни — особливо! Принагідно, вітаю всіх донорів із нашим святом! Горджуся, що є одною з вас!

Раніше кров можна було здавати у районній лікарні. Деякий час відділення переливання крові працювало на базі Прилуцької міської лікарні. Впродовж кількох останніх років забір донорської крові роблять лише спеціалісти Чернігівського обласного центру крові. У визначені дні вони виїздять у Прилуки, де працюють на базі колишнього центру переливання крові.

Тетяна Титух, сестра медична кабінету переливання крові центральної лікарні, має багаторічний досвід роботи з донорами. І хоч не забирає кров у донорів, як раніше, — організовує поїздки до Центру. Ось як вона відгукується про команду донорів із Талалаївщини:

— Низько вклоняюся кожному донору! Ви всі — люди великого серця! Не траплялося жодного разу, щоб я не зібрала команду для поїздки на донацію. Колеги з обласного центру крові кажуть, що донори з Талалаївщини не тільки кров здають, а і запалюють позитивом, оптимізмом. Це насправді так!

І хоч наші донори працюють у різних сферах, відчувається, що у нас є єдиний колектив. Кожна поїздка на забір крові — ніби свято. Наші люди надто скромні, прості. Вони ніколи не хизуються і не хваляться тим, що роблять велику благородну справу. Коли телефоную і кажу, що треба їхати, вони запитують лише коли і куди приходити. Нікого не треба вмовляти, переконувати.

Постійно транспортом для поїздки донорів на здачу крові забезпечує селищна рада.

З нагоди свята кожному, хто свідомо віддає свою кров для порятунку інших життів, бажаю міцного-міцного здоров’я! Нехай сторицею воно повертається до вас! Бажаю кожному діждатися того часу, коли в Україні настане мир і ще пожити довго і щасливо під чистим небом!

Джерело: "Трибуна хлібороба", Олександра Гостра

Хочете отримувати головне у месенджер? Підписуйтесь на наш Telegram.

коментарі (0)