Микола Зубар з Пекарівки — комбайнер, художній керівник, співак, кухар і пасічник

Микола Зубар

Всі ці професії поєднав пекарівчанин Микола Зубар. Здавалось би, як може механізатор стати завідуючим будинком культури, чи як, повернувшись з Італії, вже пенсіонером почати пасічникувати! З Миколою Івановичем ми зустрілись випадково, повертаючись із Кнутів. Попри сільську тишу, яка панує чи не в усіх селах, з його двору було чути гупання сокири. Повернувши голову ліворуч, побачили повне подвір’я вуликів. Пасічник! Відразу подумали ми і вирішили зупинитись, щоправда, трішки вагались, бо ж зайнятий чоловік, чи виділить нам трішки свого дорогоцінного часу. Покликали. Чоловік запросив до свого обійстя.

Познайомились. Микола Іванович удосконалював вулика, готуючи його для нового рою. Почав розповідати про своє захоплення і заробіток. Пасічникувати він почав у 2013-му, коли повернувся у рідне село після 10-річного перебування в Італії. Він корінний. У Пекареві промайнуло його дитинство, шкільні роки. Потім була строкова служба. А після — навчання у Ніжинському технікумі механізації, працював комбайнером, трактористом, помічником бригадира, потім бригадиром.

А тоді 12 років був художнім керівником у сільському будинку культури, закінчивши Ніжинське училище культури за спеціальністю керівник хору. Ще юним, він створив у селі вокально-інструментальний ансамбль, бо вмів грати і на гармошці, і на гітарі — самоучка, від природи мав гарний голос і артистизм. Та й взагалі Микола, як і більшість тогочасної молоді, був дуже активний, захоплювався футболом. У селі була сильна команда, яку підтримував голова колгоспу, постійно відзначаючи спортсменів грошовими винагородами за зайняті призові місця, по 100 карбованців, а то і по 600 давав на всіх.

У 1988 році Микола Зубар оженився і дружина разом з ним виступала на сільській сцені та працювала кухарем у їдальні. Жили з батьками, а через десять років купили собі будинок, в якому нині проживає. Дві дочки з’явилося у сім’ї. Двохтисячні роки змусили подружжя їхати на заробітки до Італії. Спочатку поїхала дружина. Микола вважав, що сім’я має бути разом, тож і він у 2003-му поїхав за нею. Працював різноробочим на будівництві, був і кухарем у італійців. Та в кожної людини свій характер, дуже скучав Микола Іванович за домівкою, за доньками, одна нині проживає в селі, а друга — в Італії.

Приїхала з чоловіком і дружина, проте не надовго, їй ще потрібно 2 роки пропрацювати в Італії, щоб одержувати італійську пенсію. А у Миколи така душа, що хочеться співати. Думав, що в селі продовжить свою справу у будинку культури. Та виявилось 58-річному чоловіку непросто знайти роботу. Хоча півроку він був у Сосниці лісником. А тоді вирішив зайнятися пасічництвом. У Коропі, у пасічника, купив 4 вулики з бджолосім’ями. Добрий товариш з Києва подарував йому спеціальну літературу — книжку «Бджільництво», яка відкрила дорогу до бджіл, бо сучасні книжки, які потім купував Микола Іванович, абсолютно не давали ніяких відповідей на його запитання.



Микола Зубар

Так почались теоретичні й практичні знання і навички. Нині у пасічника 12 вуликів, 7 з них Микола Зубар зробив власноруч. Для цього спеціально купив невеличкий верстат з різними функціями. Можна і шалівки напиляти для облицювання будинку, про що мріє чоловік, бо планує добудувати кімнату для зберігання інструментів і всякого начиння для пасіки, готового меду та рамок.

— Аби повернути років так 30 назад, — каже чоловік, — мені було б 40 років і я б не 12 вуликів тримав, а не менше 50. Тоді б мав півмільйона доходу і це при тому, що здавати по оптовій ціні.

Минулого року оптова ціна доходила до 120 грн за кілограм. Микола Зубар мало здає оптовикам, в основному розкуповують місцеві. У Пекареві є базарний день, коли приїжджають торгувати підприємці з Кнутів, Шабалинова, виносять селяни що в кого є на продаж. Ото ж і він виносить мед. Ціна 250 грн за літр. Цього року взяток добрий на мед з акації. Охочих купити є, бо знають, що свій не домішає ні цукру, ні ще чого. У Сосницю на базар не вивозить, ще ні разу не був. На це теж треба час. А його катастрофічно не вистачає.

У Миколи Івановича ні дня не минає, щоб не вийшов до своїх бджілок.

«Якщо ти завів бджілок, то забудься про свій вільний час», — каже пасічник.

Він завжди на варті, щоб не вилетів рій. На зиму не годує бджіл сиропом цукровим, а залишає мед, від цього бджоли сильніші і витриваліші, добре перезимовують і весною гарно трудяться. Колись Микола Іванович був затятим рибалкою.

— Було, о 3-ій з кумом виїжджаємо на Сейм. Ото було риби! — пригадує пекарівець.

А нині дуже рідко виходить на річку. Любить з вудочкою посидіти на горох без поплавка. Якщо дуже захочеться посмакувати рибою, то купує. Має автомобіль і без проблем може дістатися і Сосниці, і Коропа. Хоч каже, що в магазині сільському все є, хіба що «Щедрого курчати» нема та телятини. Крім пасічникування, чоловік порає город, садить 8 соток, 5 під картоплею, яку і садить, і копає вручну. Є вся городина. Посадив і гарбузів, бо всі люблять насіння. Заготовляє липу на чай. З помідорів робить томатне пюре.

Підготовлені помідори нарізує і приварює на грубці-буржуйці у дворі. Потім пропускає через спеціальну машинку, яка відділяє шкірочки, насіння і окремо чисте пюре. Можна і через сито передавити. А потім додати сіль, проварити і у банки. А щоб було дуже густе, треба пюре привісити у полотняному мішку, щоб стікала вода. А потім проварити і в банки. Як би не був утомлений, Микола Іванович читає бджолярську літературу, інтернетом не користується. А для розради кладе вірші Вадима Крищенка — видатного українського поета-пісняра, автора понад 50 поетичних збірок та тисячі пісень, які стали народними, на музику і співає колишніх українських пісень під гітару чи під баяна.

Коли повернувся у село, брав участь у художній самодіяльності села Шабалинів, виступав на благодійних концертах. І нам заспівав декілька своїх улюблених — голос справді сценічний, красивий, заслухатися та замилуватися. А ще скільки любові і тепла в душі селянина! Любові до життя, до людей, до роботи!

Микола Зубар каже:

— Якщо ти справжня людина, то маєш розуміти, що Батьківщина у тебе одна і її треба захищати.

Він має офіцерське звання і якби не роки, то віддав би себе захисту України.

Джерело: газета "Вісті Сосниччини", Олена Кузьменко

Хочете отримувати головне у месенджер? Підписуйтесь на наш Telegram.

коментарі (0)