Алла Станішевська знайшла себе в медецині

Алла Станішевська

Аллу Миколаївну Станішевську глибоко поважають та шанують не лише в Сновську, а й далеко за його межами. Вона – лікар-педіатр, яка присвятила медицині майже 25 років життя. За цей період для колег вона стала не просто керівником, а мудрим порадником, наставником, людиною, на яку хочеться рівнятися та брати за приклад, а для своїх маленьких пацієнтів вона справжня чарівниця, яка вміє повертати діткам їх здоров’я, а з тим і щастя та радість не лише у їхнє життя, а й у життя батьків. Адже не даремно говорять, що коли хворіє дитина – хворіють і їх мами й тата.

Сама Алла Станішевська з педагогічної родини, у якій до медицини тягнувся батько, який у юності мріяв стати військовим хірургом. Та сталося не так, як хотілося, і стопами свого тата пішла донька Алла.

Закінчивши Чернігівське медичне училище, вона влаштувалася працювати медичною сестрою в реанімаційне відділення обласної лікарні. Проте, через два роки зрозуміла, що хоче розвиватися та йти далі, тому й вступила до Запорізького державного медичного університету на лікувальний факультет. А після його закінчення за направленням повернулася до рідного містечка.

І хоч про педіатрію вона й не мріяла, доля привела її саме на цю стежку. І саме тут вона себе і знайшла.

– Коли я у 2002 році прийшла до відділення, - згадує Алла Миколаївна, його очолювала Олена Євтушенко, працювали ще двоє досвідчених лікарів, багато молодшого і середнього персоналу. Саме відділення займало два поверхи. Перший – для раннього дитинства, другий – для старшого. Розраховане воно була аж на тридцять ліжок для цілодобового перебування та на десять для денного. Окрім звичайної лікарняної кухні, працювала й спеціальна молочна. Там найменшеньким діткам готували суміші, каші, робили власноруч різноманітні пюре. Вже через п’ять років, після виходу Олени Євтушенко на пенсію, я стала завідуючою і відтоді жодного разу не пошкодувала, що обрала педіатрію.

Наразі дитяче відділення Сновської лікарні – одне з найпрофесійніших та кваліфікованих. Все тому, що працюють там люди глибоко закохані у свою справу. І мова не лише про саму завідуючу Аллу Станішевську, а й про тих, хто трудиться щодня і щоночі поруч із нею.

Медичні сестри Тетяна Крупська, Олена Ісаченко, Тетяна Пряж, Лідія Пінчук, Надія Черненко, Анна Черненко, Інна Самусенко, Марина Жаловська, молодші медичні сестрички Світлана Загуменна, Катерина Мірошниченко, Любов Жиженко, Тетяна Биткова, Тетяна Литвиненко – саме ці жінки роблять все для того, аби хворі дітки якомога швидше долали хвороби та раділи своєму життю.

За сумісництвом трудяться у відділенні ще двоє висококваліфікованих лікарів – Ірина Карпушина та Олена Шарпан.

– З колективом мені надзвичайно пощастило, - розповідає Алла Миколаївна. – Дівчата дійсно знають свою справу. Вони дружні, товариські, на них можна покластися у всьому. Вміють знаходити підхід і до своїх маленьких пацієнтів, які також їх дуже люблять, не дивлячись на те, що вони роблять їм болючі уколи або інші не дуже приємні процедури.

До слова, саме медичні сестри нашого відділення дуже часто допомагають і виручають у складних ситуаціях працівників інших відділень. Особливо така допомога була помітною під час пандемії коронавірусу, коли вони не цуралися роботи з інфікованими людьми і завжди приходили на допомогу тим, хто цього потребував.

Наразі дитяче відділення налічує лише десять ліжок для цілодобового перебування. Десь пів року тому для того, аби зберегти працівників, їх робочі місця, до нас приєднали неврологічне. Чи заважає це нам працювати? Абсолютно ні. А пацієнти неврологічного відділення, особливо літнього віку, навпаки дуже раді цьому, адже можуть чути дитячий сміх, насолоджуватися щирим спілкуванням з малечею.

Капітальний ремонт у відділенні був досить давно. Та зроблений доволі якісно. Нині ж ми за необхідності робимо якісь невеликі поточні косметичні ремонти і поки що не плануємо робити якесь грандіозне оновлення. Тим паче зараз, у такий складний період не бачимо в цьому великої доцільності та необхідності.

Придбання якогось дороговартісного обладнання також останні роки не було. На постійній основі закуповується дрібне обладнання, різноманітний медичний інвентар. Оновлюються матраци, ковдри, подушки тощо.

У нас працює свій масажний та фізіотерапевтичний кабінет. Загалом перебувати у відділенні досить комфортно. Деякі палати оснащені кондиціонерами. Технічне забезпечення також на достойному рівні. Є душ, пральна машинка, мікрохвильовка, чайник, холодильник, навіть, електроплитка.

Харчування також на достойному рівні. Їжа смачна, поживна та збалансована. Взимку у палатах тепло, адже навіть під час вимкнення світла, роботу котельні не призупиняють. Вона працює на генераторі.

За словами завідуючої відділенням, дуже хочеться оновити ліжковий фонд. У деяких палатах ще й досі стоять старі ліжка з пружинами. Також хотілося б новий масажний стіл, щоб пацієнтам було комфортніше. Та наразі це не головне, бо найбільше всім хочеться миру та спокою.

– Зараз особливо важливо зберегти наше відділеня, колектив,- каже Алла Станішевська. – Як би там не було, але батькам важко та незручно їздити на лікування в інші медичні заклади. Це і зайва витрата часу, і коштів.

– Алло Миколаївно, чи є у вашій професії плюси та мінуси?

– Плюсів безперечно більше. Найголовніший – ми можемо робити наших дітей здоровими, позбавляти їх від хвороб, дискомфорту. Надзвичайно приємно бачити на власні очі, як дитинка йде на поправку, усміхається, весело щебече. Саме спілкування зі своїми пацієнтами та їх батьками, для мене також є плюсом у професії.

Зараз діти – щирі, а батьки – обізнані та відповідальні. Якщо порівнювати з тим періодом, коли я тільки прийшла у професію, то зараз батьки стали набагато свідомішими. Вони вчасно звертаються до лікарів, не бояться консультуватися з ними навіть у якихось незначних випадках. І це дуже добре, адже запущених або дуже складних випадків протікання хвороби зустрічається все менше.

З мінусів хочу зазначити професійне вигорання. Лікар – це та людина, яка завжди на зв’язку. Ми не можемо вимкнути телефон чи то на вихідних, чи у відпустці. Ми завжди поруч зі своїми пацієнтами. А через це майже ніколи не маємо повноцінного відпочинку. Це виснажує.

На жаль, професія лікаря дуже недооцінена і суспільством, і державою. Це і є найбільший мінус. Та, незважаючи на все, я щаслива, що знайшла себе в медицині. Думаю, як і кожен, хто й досі тут працює.

Джерело: газет «Промінь», Тетяна Ковтун

Хочете отримувати головне у месенджер? Підписуйтесь на наш Telegram.

коментарі (0)