Голова Коропської селищної ради Володимир Куніцин: «Громадська вбиральня — це не про гроші, а про людську гідність»

Громадська вбиральня в Коропі

31 серпня КП «Муніципальна варта» оприлюднило відеозапис із камери спостереження в одному з мобільних укриттів Чернігова, на якому було зафіксовано, як невідомий чоловік використовує приміщення захисної споруди як вбиральню. Співробітники поліції оперативно відреагували на відео, встановили особу порушника і склали на нього адміністративний протокол за дрібне хуліганство. Мережа вибухнула коментарями. Хтось обурювався і просив суворішого покарання, а хтось резонно запитував: «А де в місті можна знайти громадську вбиральню? Якщо хочеш у туалет, просись в якесь кафе або...» Як вирішити це питання, давно знають у Коропі. Уже два роки в центрі селища діє громадська вбиральня. Безкоштовна! Усі витрати на її утримання взяла на себе Коропська селищна рада.

— На мою думку, одна з найбільших проблем кожного нашого містечка чи селища — це саме громадські вбиральні. У Коропі така проблема теж була. Соромно сказати, але деякі люди, які приїжджали сюди в справах, замість вбиральні ходили десь у ліс під селищем. Саме тому, коли мене обрали очільником Коропської громади, облаштування громадської вбиральні стало однією з перших ідей, які я дуже хотів реалізувати, — розповідає голова Коропської селищної ради Володимир Куніцин.

Щоправда, далося це йому непросто. 2,5 мільйона гривень — саме стільки депутати селищної ради мали виділити з бюджету громади на цей проєкт. Проголосували за нього швидко, так само швидко домовилися, що поділять необхідну суму на дві частини (все-таки одразу повна сума для Коропа була непідйомною) і протягом двох років облаштують приміщення для вбиральні.

— Вийшло так, що грошей нам знадобилося менше, та й часу теж. Із бюджету громади виділили першу частину — 1 мільйон 450 тисяч гривень. Їх було витрачено, а для завершення не вистачало 140 тисяч гривень. Отут і почалися проблеми. Виділення цих коштів депутати заблокували, — говорить Володимир Миколайович. — Спасибі керівникам наших аграрних підприємств, які додали на цю справу 120 тисяч гривень. Іще 20 тисяч доклали ми з дружиною.

Вбиральня була готова. Наступним питанням було її утримання. Ясно, що за таким приміщенням потрібен постійний нагляд. Але... За які кошти це робити? Якщо брати плату за відвідування, то скільки? Як і хто буде її приймати? Як звітувати за ці гроші документально? Найкраще рішення мені підказала дружина: постійні працівники, які обслуговуватимуть вбиральню, мають бути обов'язково, а ось від плати за її відвідування краще відмовитися, — міркувала вона. — Природні потреби — це не те, на чому треба заробляти.

Я з нею погодився і не пошкодував. Все-таки громадська вбиральня — це не про гроші, а про людську гідність.

Підходимо до коропської громадської вбиральні — чималого приміщення, до якого веде акуратна доріжка. Обабіч неї — клумби з трояндами. Поряд — альтанка з лавами та урною для відпочинку.

— Це колишнє приміщення дитячої амбулаторії, — пояснює Володимир Миколайович. — Щоправда, воно давно не використовувалося, бо було в дуже поганому стані. Може, хтось і мріяв забрати його під реалізацію якогось комерційного проєкту, адже місце доволі вдале — у самому центрі поряд із базаром, кафе, дитячим майданчиком. Але, як на мене, ми знайшли йому ідеальне призначення. Працює наша вбиральня щоденно із 7-ї до 20-ї години. У базарні дні її відвідує близько тисячі людей, в інші — 300–400. Маємо трьох працівниць, які позмінно тут чергують.

— У нас чисто як в аптеці, можете перевірити, — з усмішкою зустрічає нас чергова на вході.

І це не перебільшення. Світле чисте приміщення, запах свіжості, приємна музика, пахуче мило, якісний туалетний папір і навіть підгузки для малюків — так виглядає коропська громадська вбиральня всередині. Поділена вона на чотири окремі зони — чоловічу, жіночу, зону матері і дитини та зону для людей з обмеженими фізичними можливостями.

— За рік на її утримання громада витрачає близько 200 тисяч гривень. Плюс заробітна плата працівницям. Я вважаю, що це небагато, — каже Володимир Миколайович. — Зате людина почувається тут людиною. Вона не повинна думати, як їй викроїти ті кілька гривень, щоб справити свої природні потреби (бо, на жаль, у нашій державі для когось і ці копійки мають значення), й ніхто не вижене її з шматочком паперу. На мою думку, наша селищна рада багато чого зробила для покращення якості життя мешканців громади, але дякують чомусь найбільше саме за цю вбиральню. З одного боку, наче й кумедно, а з іншого... Це ж і справді про людську гідність, торгувати якою не варто.

Джерело: газета "Гарт", Катерина Дроздова

Хочете отримувати головне у месенджер? Підписуйтесь на наш Telegram.

коментарі (0)