13 операцій і рік хронічного болю: жителька Городні потребує коштів на відновлення руки

Любов Пархоменко в інституті ортопедії і травматології з картиною, намальованою між операціями

Любов Пархоменко — жителька Вокзал-Городні, жила звичайним мирним життям до 6 вересня минулого року. Щоправда, війна вже двічі торкнулася своїм чорним крилом до її родини — жінка втратила на війні брата Юрія Марченка і його сина від другого шлюбу Дмитра Хитика.

А її власне життя кардинально змінилося того самого фатального дня, коли агресор поцілив бойовим дроном у мирне обійстя її родини.

— Було десь за чверть до опівдня. Коли трапився «приліт», я була у дверях гаража, й, певно, саме стіни будівлі врятували мені життя, бо якби я встигла вийти на подвір’я, я б не вижила. А так осколковий дощ прийшовся на праву сторону тіла. Після вибуху я отямилась вже на землі, лежачи в калюжі власної крові. Й зрозуміла, що встати самотужки не зможу. Чоловік мав повернутися додому через дві-три години. Розуміючи, що до того часу просто стечу кров’ю, я почала кликати на допомогу. На щастя, мої крики почув боєць на позивний «Бро», який випадково опинився біля нашого двору. Він перебинтував мене з індивідуальної аптечки й викликав «швидку», — зі сльозами пригадала жінка той страшний день.

Рятуючи поранену, чернігівські лікарі зробили чотири операції поспіль, звільняючи її від найбільших уламків. Проте, не маючи достатнього обладнання, вони порекомендували чоловіку Василю якомога швидше доправити поранену до Києва.

За сприяння міського голови Андрія Богдана пані Любов оперативно потрапила в Національний інститут ортопедії і травматології, де їй зробили ще 9 операцій. Важко навіть уявити через що їй довелося пройти, бо на сьогодні вона вже перенесла 13 операцій.

— Окрім пошматованої руки, яку кілька разів збирали з численних уламків, у мене були поранення голови, ніг і грудної клітки. Один з уламків досі сидить у ребрі, дрібні шматочки металу постійно вичісую з-під волосся. Хірурги центру видалили лише ті фрагменти, які загрожували життю, зазначивши, що за всіма уламками вони «ганятися» не будуть. Лікар, який збирав мені руку, якось пожартував, що у моєму металі на руці кісток не виявлено, — пригадала співрозмовниця.

Весь рік пані Любов прожила в режимі хронічного болю. Кожна операція супроводжувалась курсами знеболювальних препаратів, проте міжопераційний період й невеличкий проміжок відновлення проходили з хронічним ниючим болем. Щоб відволікатись від важких думок, жінка пригадала своє захоплення малюванням «по номерах», й лівою рукою намалювала картину спеціально для інституту ортопедії і травматології. Нині кістки її правої руки нагадують чудернацьку інженерну конструкцію. Київські травматологи встановили тимчасову головку суглоба, яку згодом доведеться міняти на постійну. Така операція вартує близько десяти тисяч умовних одиниць, а таких грошей у родини просто нема.

— Є варіант зробити цю операцію безкоштовно, якщо б мені надали статус «інваліда війни», проте досі його не надали. Маю поточну інвалідність лише на один рік, яку, ймовірно, можуть не подовжити. Рука практично не працює. Чоловік також інвалід. Як виживати в такій ситуації — складно сказати. А як зібрати астрономічну суму на операцію — не уявляю. При цьому Фонд Ріната Ахметова вже запропонував мені безкоштовну реабілітацію після цієї вартісної операції, — розповіла пані Любов.

Однак навіть у такій невизначеній ситуації вони разом із чоловіком не опустили руки й зайнялися доступними формами реабілітації та відновлення, звернувшись до городнянця Сергія Панчковського. Вони зустрічаються в його кабінеті реабілітації і масажу кілька разів на тиждень, відновлюючи моторні функції понівеченої руки.



Під час реабілітаційного сеансу з Сергієм Панчковським

— Чесно, я був навіть не збентежений, а у шоці від прохання пані Любові про допомогу. Звичайно, треба допомогти, але як? Спочатку вивчив всю медичну історію, проконсультувався із професійними хірургами й травматологами, а потім таки наважився. Працюємо ми по дві години майже щодня, коли у пацієнтки є на те час. Заняття важкі, виснажливі, до того ж ще й супроводжуються болем. Але завдяки її працездатності, рішучості й витривалості ми вже маємо позитивні результати, — підсумував пан Сергій.

За 52 реабілітаційних заняття пані Любов з практично нерухомої руки навчилася згинати й розгинати долоню, відводити великий палець, навіть потрошку писати й працювати кухонним ножем. Каже: «Вже з голоду не помру — їсти собі приготую». І все це при тому, що променевий нерв руки перебитий повністю й м’язи-розгиначі не мали б працювати. Але воля цієї унікальної жінки, певно, увімкнула якісь резервні механізми, і вона вже поступово намагається водити авто.

Щоправда, першу й третю передачу переключати поки незручно й боляче. Однак успіхи по відновленню працездатності затьмарюються необхідністю остаточної фінальної операції, на яку у родини нема грошей. При цьому, як зазначив Сергій Панчковський, час не на боці пацієнтки. Поки вона зміцнює одні м’язи, інші поступово атрофуються. Прикро, що найбільшою проблемою пораненої жінки лишаються бюрократичні затримки й численні невизначеності статусів. Стан її здоров’я точно не дасть їй змоги хоч якось заробляти. Чи нададуть хоч тимчасову інвалідність на наступний рік або статус інваліда війни — також невідомо.

Родина поки розраховує тільки на себе і на підтримку небайдужих людей.

Кошти на операцію незламна жінка збирає на картку 4149 4975 3965 4188.

Давайте дамо їй шанс на одужання!

Джерело: "Новини Городнянщини", Павло Дубровський

Хочете отримувати головне у месенджер? Підписуйтесь на наш Telegram.

коментарі (0)