Чернігівка народила доньку в таксі дорогою до пологового: водій прийняв пологи й став хрещеним батьком дитини

Олена Самовтор і Валерія Федулова з газетною заміткою про них

Ту екстремальну ніч із 23 на 24 вересня 2000-го чернігівка Олена Самовтор згадує щороку в день народження своєї наймолодшої дитини. Сьогодні її Валерії 26. Напередодні свята мама з дочкою розповіли свою історію ексклюзивно для наших читачів.

— Народжувати я мала десь 28–29 вересня. Знала, що завагітніла на Новий рік, і сама так розрахувала — третя ж дитина, досвід був. Тієї суботи, 23 вересня, спокійно готувала лечо. Зварила, але не встигла його розлити по банках, так воно й пропало, — з усмішкою згадує 53-річна Олена Самовтор.

— Прямо на кухні в мене зненацька відійшли води. Перед тим не було ні болю, нічого. Мобільних тоді масово ще не було. Чоловік Саша побіг на зупинку «Ремзавод», де завжди стояло багато таксі. Узяв те, яке першим попалося, — 21-шу «Волгу». Водія автівки, як виявилося, також звали Олександром. Вони удвох під'їхали до нашого будинку, і чоловік побіг по мене на п'ятий поверх. Зводив мене вниз, мабуть, хвилин п'ятнадцять. Мені вже було дуже боляче через часті перейми. Таксист, не дочекавшись нас, зайшов у під'їзд з'ясувати, чому так довго. Ми вже були на другому поверсі. Мій Саша крикнув: «Іди допоможи». Зводили вони мене і під руки, і трохи на руках, посадили на заднє сидіння машини. Помчали до пологового.

Приїхали майже опівночі, нічого не видно. Чоловік, як він потім розказував, не шукаючи хвіртки, переліз через паркан і кинувся у приймальне. Залетів: «У мене в машині дружина народжує». Там зразу не сприйняли всерйоз: «Усі так кажуть». А тоді почули... дитячий плач.

Поки Олександр бігав по допомогу, дівчинка вже з'явилась на світ.

— Таксист залишився зі мною, каже: «Що мені робити?» А я вже відчуваю: народжу, пішли потуги. Лежачи на задньому сидінні, ноги поклала на переднє. Говорю таксисту: «Бери в пакеті халат, підстилай і лови дитину». Він вилетів зі свого водійського місця, ззаду знайшов мій пакет із речами для пологового, витягнув махровий голубий халат — і під мене. За мить донечка вискочила! Саша її зловив, іще по сідничках похлопав... Вона зразу й закричала.

Тим часом мій чоловік із приймального так само через паркан кинувся назад, лікар зопалу — за ним, а потім: «Блін, ось же поряд хвіртка!» Привезли ноші, нам із Лерою зробили по уколу від правця. Повезли нас у відділення. Виконали всі необхідні маніпуляції. І Леру від мене забрали, принесли лише наступного дня. Вона була маленька — 3 кг, 51 см. Її дату і час народження записали 24.09.2000 р., 00.20, хоча фактично я її народила ще 23-го за кілька хвилин до опівночі.

— Я вважаю, що в мене два дні народження і мій знак зодіаку — перехідний: 23-го ще Діва, 24-го вже Терези, — каже Валерія.

— Це єдина дитина, яку я назвала сама, — додає Олена. — Бо нашого сина Віталиком записала в РАЦСі моя сестра, дочці Каті (між ними з братиком різниця — менш ніж рік) ім'я вибрав чоловік. А Валерію вже назвала я. Так і сказала журналістам, коли вони приїхали до мене в пологовий через кілька днів. На велике інтерв'ю з фото я не погодилась, а замітка (російською мовою) таки вийшла в газеті «Вал», у № 39 від 28 вересня 2000 року, із заголовком «Двадцатисемилетняя черниговка родила дочь по пути в роддом на заднем сидении такси», — Олена показує пожовклу від часу газету, яку зберігає і досі. 

ТАКСИСТ СТАВ ХРЕЩЕНИМ І КУМОМ

— Мені й лікар, і дівчата в післяпологовій палаті говорили, що тепер таксист має похрестити Леру. А ми збиралися повторно взяти кумом Катиного хрещеного. Але якщо вже так заведено, то плани поміняли. Проте таксиста ж ми до того не знали...

На п'ятий день мене з Лерою виписали. Забирали нас мій Саша і подруга зі своїм хлопцем. Після пологового заїхали в гастроном на Ремзаводі — купити ковбаси, сиру, щоб увечері посидіти, відсвяткувати. Аж тут чоловік на протилежному боці помітив нашого таксиста. Ми з подругою підійшли до нього. «Привіт! Ти мене впізнаєш?» — питаю я. «Ні», — відповідає. Я й нагадала йому ту ніч. А він як засміється: «То я не обличчя запам'ятав...» До речі, грошей за той виклик він із нас не взяв.

Звали таксиста Олександр Білоус. Ми запросили його з дружиною до нас у гості, вони ввечері прийшли. Познайомились ми з його Машею. Вона тоді працювала в магазині «Рута», який зачинявся о першій ночі. Розповіла: «Приїжджає чоловік мене забирати після роботи, такий розбурханий, і каже: «Іди в машину глянь — там таке!.. Жінка народила, прибирай».

Сам же кум, якось згадуючи, признався, що той вечір випав у нього із життя. Мовляв, пам'ятає уривками: як мізкував, що робити з пуповиною, як думав: «Добре, хоч до лікарні доїхали!», як курили разом із моїм Сашком... Мені й чоловік це розповів, що вони роззнайомилися і разом покурили, а пізніше ще й добряче посиділи, відзначили. Хоча Олександр у свої 52 роки дуже рідко пив, а тоді цей гармидер до рук від стресу. Він був ромської національності. Не пив алкоголю взагалі, займався спортом — вів здоровий спосіб життя. У нього були свої син і дочка.

Ми покумилися. Леру, як і Катю, ми хрестили вдома. Так само прийшов знайомий священник із мого рідного села Сибережа на Ріпкинщині — отець Миколай (на жаль, уже покійний).

Потім із Сашею і Машею ми добре дружили, ходили в гості одне до одного. Вони постійно приносили Лері апельсинки-мандаринки. На жаль, кум помер, коли їй було п'ять років, а Маша — іще раніше. Обоє — від онкології.

— Я єдине про хрещеного пам'ятаю, що ми були в Сибережі, він посадив мене на коня й катав верхи, — додає Валерія.

— Куму Вікторію, яка разом із Сашею хрестила Леру, також забрав рак, тож у дочки тепер хрещених немає. І наш Саша помер, Лера з восьми років без тата. Дітей ростити мені допомагали мої батьки і свекруха. Вона жила в Мені, її не стало на другий рік повномасштабного вторгнення.

УЧИТЕЛЬКА І ДРУЖИНА ВІЙСЬКОВОГО

— Я з дитинства люблю дітей, із 13 років підробляла нянею. І завжди займалася спортом. Тож поєднала ці два захоплення — вивчилась на вчителя фізкультури, тепер працюю за фахом у Чернігівській гімназії № 3, — говорить Валерія.

Вона рік як живе окремо від мами і чотири місяці заміжем, тепер прізвище Лери — Федулова. Її коханий чоловік Владислав захищає країну на Харківському напрямку.

— Ми знайомі 18 років. Зустрічалися ще зовсім юними. Потім доля нас розвела, а зійшлися знову, коли Влад уже був військовим. Одружилися онлайн через «Дію» 25 травня цього року. Чекати більше не хотіли — Влад постійно на службі, приїжджає рідко, іноді до нього їжджу я. Наступного року хочемо повінчатися і справити весілля.

— Діток плануєте?

— Аякже! Я мрію про близнят — хлопчика і дівчинку (у чоловіка в роду були двійні). Але як Бог дасть.

Джерело: газета «Гарт», Аліна Ковальова

Хочете отримувати головне у месенджер? Підписуйтесь на наш Telegram.

коментарі (0)