Родина з Чернігівщини після загибелі сина втратила ще й будинок: Волощукам потрібна допомога

Біда не приходить одна… 19 жовтня в родини Волощуків із села Тараса Шевченка Любецької ТГ (Ріпкинщина) згорів будинок. Наші читачі мають добре пам’ятати трагічну подію, яка сталася в цій родині наприкінці літа. 13 серпня пропав 14-річний син Тетяни і Сергія Волощуків Костянтин, а 16 серпня його тіло знайшли в лісі неподалік від сусіднього села Клонів. У довідці про смерть Кості зазначено, що її причина — «асфіксія через аспірацію блювотними масами», але Тетяна і Сергій впевнені: їхнього сина вбили. Вони рішуче налаштовані відстоювати свою позицію в суді, щоб добитися покарання для всіх, хто винен у смерті Кості. Та поки батьки б’ються за перегляд справи, життя підкинуло їм ще одне випробування.



На фото: Тетяна Волощук та залишки будинку

—Був звичайний день. Серьожа пішов на роботу. Я ж, як і завжди, близько 9-ї ранку повернулася додому, — розказує Тетяна Волощук.

Оскільки вона працює телятницею на місцевому сільгосппідприємстві, її робочий день починається о 4-й ранку.

— Трохи протопила в хаті грубку, зварила на ній суп. У грубі все перегоріло, жару не залишилося. Паралельно я почала порати господарство. У дворі в нас є ще літня кухня. Там така ж сама груба. Я її розтопила, поставила варити картоплю для качок, а заодно й гусятницю з м’ясом для нас.

Жару нагоріло, то я наскладала туди товстіших дров. Потім усе позамикала і знову поїхала на роботу. Було близько 12-ї. Пробула я на фермі всього хвилин 20, бо працювала разом із напарницею, а вона ще й приїхала трохи раніше і встигла виконати частину роботи сама. Домовились, що приїдемо на ферму о 16.00, і розійшлися. Я повернулася додому, у дворі все було спокійно. Я вирішила з’їздити в магазин. До нього мені пішки якихось п’ять хвилин, а я поїхала велосипедом.

Правда, переді мною в черзі стояла жінка, то в магазині я десь на 20 хвилин затрималась, — Тетяна Петрівна намагається не пропустити жодної деталі. — Набрала продуктів і поїхала додому. Тільки-но повернула на свою вулицю, як побачила, що із задньої стіни нашої хати валить дим. Залетіла у двір, смикнула вхідні двері. Вони відчинилися, і на вулицю вискочив улюбленець Кості — наш лабрадор Дені. Зайти ж усередину я вже не змогла — з передпокою на мене пахнуло вогнем.

Я оббігла хату, заглядаючи в кожне вікно. Диму було багато, але горіло саме в тому передпокої. Буквально за 20 хвилин нашої хати не стало. Згоріла, наче свічка. Коли приїхали перші пожежники, рятувати вже не було чого. Вони загасили осередки вогню, що ще залишалися, щоб не розходився далі, ото й усе. До речі, літня кухня залишилася цілою. Але що ж там у ній? Усе наше майно згоріло. Зосталися ми з чоловіком у тому, в чому йшли на роботу… І це перед самою зимою. Величезне спасибі керівництву ТОВ «Агрофірма ім. Шевченка», де я працюю (особливо Ніні Руденко, Владиславу Скачку і Наталії Черв’як), керівнику Сергія Костянтинові Решетнику, друзям і односельцям, які не кинули нас у скрутну хвилину, а допомогли і коштами, і будматеріалами, і одягом, і побутовими речами.

Зараз родина Волощуків тимчасово мешкає в сестри Тетяни у цьому ж селі, але хата там дуже маленька, місця всім не вистачає.

— Нам уже допомогли знайти будинок для покупки в нашому ж селі. Ціна — всього 50 тисяч гривень, але ж і стан відповідний. Та ще й на переоформлення знадобиться чимала сума, бо з документами там не все в порядку. Якось викручуватимемось… А що нам залишається? Звісно жаль… Стільки побутової техніки, продуктів, речей… Якщо чесно, я й досі не дуже усвідомлюю, що сталося, — зізнається Тетяна Петрівна. — Після смерті Кості всі почуття якось притупилися. Навіть після цієї пожежі думаю лише про нього…

Тим часом справа про загибель Кості просувається дуже повільно. А ще… Через день після пожежі, 22 жовтня, Сергієві Волощуку зателефонували з невідомого номера і попередили, що «зайдуть у гості».

— Крім Дені, в нашому дворі жило ще двійко собачок. Одна травмувалась, тож ми забрали її із собою до сестри, другу ж залишили прив’язаною на нашому дворищі. Так ось після тієї погрози близько другої ночі я почула скавучання тієї собаки, яка живе у сестри, а потім і гавкіт іншої — тієї, що залишилась у нашому дворі. Будинки в нас із сестрою один напроти одного, тож чутно добре. Я одяглася і побігла на згарище, крикнула: «Хто тут?», пригрозила поліцією і почула тупіт, який віддалявся, — розповідає Тетяна Петрівна. — Що думати про це, ми не знаємо.

До речі, заяву про погрози у Волощуків в поліції не прийняли, мовляв, немає доказів.

— Як би там не було, а боротися за справедливість ми продовжимо, — каже Тетяна Петрівна. — Винний у смерті Кості має відповісти. І крапка!

Зараз Тетяні і Сергію як ніколи потрібна наша з вами підтримка. Давайте вкотре доведемо, що українці не кидають одне одного в горі. Допомогти подружжю Волощуків ви можете будь-якою посильною сумою — у такій скрутній ситуації вони будуть вдячні за кожну гривню. Перерахувати свої внески ви можете на картку Ощадбанку № 5167 8033 2957 3641 (Волощук Тетяна Петрівна). Разом ми — сила і точно зможемо все!

Джерело: газета «Гарт», Катерина Дроздова

Хочете отримувати головне у месенджер? Підписуйтесь на наш Telegram.

коментарі (0)