«Дарують догляд і можливість бути потрібними»: чим живуть мешканки психоневрологічного інтернату на Чернігівщині

2026-11-20 15:31:52
68 0


У Замглайському психоневрологічному інтернаті життя не обмежується доглядом і розпорядком дня. Тут намагаються дати своїм підопічним (а сьогодні це самі жінки) можливість займатися тим, що їм до душі, вчитися нового й відчувати себе потрібними. Про те, як цього досягають, що пережили під час російської окупації і чого бракує закладу сьогодні, нам розповіли директор інтернату Сергій Могильний і його заступниця Антоніна Стародубцева.


Сергій Тихонович (йому 59) очолює цей заклад уже 15 років. Про складне ремесло він розповідає спокійно, часом жартує і не приховує, що в його роботі без почуття гумору не обійтися.

— Тут треба вислухати, тут — заспокоїти. Адже в нас немає універсального підходу до всіх, бо кожна наша підопічна має свій характер, свої звички, потреби й особливості, які всім працівникам слід врахувати.

Антоніна Стародубцева (їй 46) прийшла працювати в інтернат на початку 2000-х.

— Частину дівчат я знаю ще з їхнього дитинства, адже колись заклад був дитячим інтернатом. Вони виросли, а я й досі тут працюю, — говорить вона.

ІСТОРІЯ І СЬОГОДЕННЯ

Замглайський дитячий будинок-інтернат почали зводити в 1968 році. Він був розрахований приблизно на 200 місць. У 2018-му заклад облаштували для проживання дорослих людей.

Нині тут мешкають 132 жінки. Вони різні за віком (найбільший віковий діапазон — 18–62 роки), станом здоров’я, можливостями та рівнем самостійності. Комусь потрібний постійний догляд і допомога в найпростіших побутових справах, інші можуть самі прибирати, прати, займатися рукоділлям, користуватися телефоном і допомагати працівникам, — розказує Сергій Тихонович.

Заклад має психоневрологічний профіль. Без відповідного діагнозу сюди не потрапляють. Водночас, як наголошує директор, більшість мешканок перебувають у відносно стабільному стані, у стадії ремісії. Якщо ж виникають загострення, які потребують стаціонарного лікування, жінок направляють в обласну психоневрологічну лікарню.

В інтернаті 95 працівників. Це адміністрація, бухгалтери, медики, психологи, соціальні працівники, культурганізатори, технічні працівники та інші.

— Наші працівники мають бути справжніми універсалами: і столярами, і сантехніками, і трактористами. При цьому зарплати в нас непогані, а частина чоловіків, які працювали на господарських роботах, нині мобілізовані, — ділиться Сергій Тихонович. — Дуже складно знайти хороших фахівців у нинішніх умовах.

Окрема проблема — медичні кадри. Психіатр працює в закладі на 0,25 ставки, а сімейний лікар — на пів ставки. Є медсестри, зокрема ті, які відповідають за масаж і харчування. З віком у мешканок інтернату все більше виникає потреба в послугах стоматолога, але фахівця знайти поки що не вдається...

МАЛЮНКИ, ШКАРПЕТКИ І ВЛАСНИЙ ТІКТОК

Перебуваючи в інтернаті, не можна не помітити великої кількості творчих робіт. На стінах тут всюди малюнки, на столах — матеріали для рукоділля, в кімнатах — вишивки та вироби з бісеру.

28-річна Оксана малює з дитинства. Особливо любить зображувати персонажів аніме. Малювати навчилася сама.

— Це мої роботи, — каже Оксана з гордістю, коли ми зупиняємося біля її малюнків.

А 41-річна Ірина Звичайна вже близько трьох років веде сторінку в тіктоці, у якій уже майже 3000 підписників. Контент побудований на смішних відео з масками та ефектами.

В одній із кімнат бачимо двох жінок, які біля вікна займаються кропіткою роботою. Це 37-річна Альона Марчук і 41-річна Ірина Лиха плетуть шкарпетки та килимки для ЗСУ. Поряд величезні стоси вже готових виробів.

— Частину матеріалів для творчості нам передають волонтери, щось доносять і самі працівники, — розповідає Антоніна Анатоліївна.

— Дівчата хочуть бути потрібними. Десь допомагають. Тому ми залучаємо їх не лише до творчості. Вони можуть допомагати на кухні, бути черговими, розносити продукти, доглядати за квітами та рослинами. На подвір'ї ми вирощували картоплю, зелень, деякі овочі (огірки, кабачки тощо).

ЯК ІНТЕРНАТ ПЕРЕЖИВ ОКУПАЦІЮ?

На момент повномасштабного вторгнення в Замглайському інтернаті було близько 120 мешканок. Керівники і частина працівників залишилися на місці.

— Ми прийшли на роботу. А куди їхати? Та й хіба можна було все кинути? — говорить Сергій Тихонович.

Працювати доводилося в умовах, коли логістичні шляхи перерізані. І якщо деякі продукти (зокрема овочі) ще були в запасі, то з м’ясом, рибою та молочним було складніше.

Молоко в інтернат привозили з ферми в сусідніх Буянках. Ріпкинський хлібокомбінат надавав хліб — по нього в основному їздили самі, а іноді його доставляли місцеві мешканці. Люди із селища Добрянка збирали домашні продукти й передавали їх до інтернату — кожен приносив те, чим міг поділитися.

Нестандартні рішення. У Ріпках застрягли вантажівки із замороженою та солоною рибою, олією та іншими продуктами. Керівництво інтернату домовилося викупити частину товару. Готівки було мало, тож звернулися по допомогу до знайомого американського волонтера. Він і розрахувався за продукти. Але їх було чимало, а строки придатності спливали, тому керівництво домовилося обміняти частину купленого на яйця в Городнянському інтернаті. Хоча зробити це було непросто.

— Страшно ж. Ми відірвані від усього, нічого не знали. Щоб здійснити обмін, треба було спочатку знайти машину і водія, бо не кожен у такій ситуації погодиться поїхати, — згадує Антоніна Анатоліївна. — Сергій Тихонович думав їхати, але я його відмовила. По-перше, треба було, щоб на місці хтось залишався, а по-друге, я подумала, що чоловікові зустрітися із росіянами небезпечно. Тому з волонтером поїхала я.

На щастя, обмін продуктами пройшов без ексцесів.

Не меншою проблемою в ті дні був зв'язок. Мобільна мережа працювала погано або зникала зовсім.

— Добре, що в нас залишилися стаціонарні телефони і старі дискові. Отак ми дзвонили знайомим в якусь громаду і передавали повідомлення через людей. Допомагали мешканкам зв'язатися з рідними, коли з'являлася така можливість, — каже Антоніна Анатоліївна.

На 7–8-й день повномасштабної війни російські колони зайшли в Ріпки (приблизно 4 км від Замглая). Тоді місцеві мешканки почали чинити спротив — зупиняли ворожу техніку, утворюючи живий щит.

Одного дня небезпека дісталася й інтернату. Наприкінці березня 2022-го стався приліт снаряда за господарським двором, неподалік котельні. Вибухова хвиля пошкодила близько 70 вікон — у кухні, в коридорах, санвузлах і житлових кімнатах. На щастя, із людей ніхто не постраждав.

Працівники інтернату тимчасово евакуювали його мешканок до старого приміщення плодівні, яке відносно віддалене від вікон. Після цього персонал узявся до роботи. За два дні прибрали бите скло, розбили пошкоджені рами й закрили вікна плівкою. Згодом до відновлення вікон долучилися місцеві підприємці, благодійники та представники бізнесу.

УКРИТТЯ — ПИТАННЯ, ЯКЕ ПОТРЕБУЄ ВИРІШЕННЯ

Після всього пережитого під час окупації особливо гостро постало питання безпеки. На території інтернату є ділянка, яка підходить для укриття, виготовлено проєктно-кошторисну документацію. Спочатку кошторис на будівництво укриття становив близько 28 мільйонів гривень, але тепер, за оцінкою директора, вартість може сягнути 30–35 мільйонів. Але джерела фінансування поки що немає.

Під час одного з візитів до інтернату начальник Чернігівської ОВА В'ячеслав Чаус говорив про пошук спонсорів, проте знайти кошти й досі не вдалося. Та й створення укриття для такого закладу непросте завдання. Жінки мають різні можливості пересування й різні рівні самостійності. Особливо складно організувати переміщення жінок, коли кількість персоналу на зміні значно менша, ніж удень.

Керівник інтернату також говорить про психологічний стан його підопічних. Вимога швидко залишити кімнати й перейти в інше місце може викликати в них страх і сильне збудження. Тому важливо продумати не лише саме укриття, а й те, як організувати переміщення жінок до нього.

Є в закладу й інші проблемні потреби, але попри все його працівники щодня і щосили роблять усе, щоб їхнім підопічним тут було комфортно й затишно. І саме ця щира турбота найбільше запам'ятовується після відвідин Замглайського інтернату.

Джерело: газета "Гарт", Владислава Тарасевич

Хочете отримувати головне у месенджер? Підписуйтесь на наш Telegram.

коментарі (0)

Залишити коментар

Ім'я
Коментар
інші новини
«Дарують догляд і можливість бути потрібними»: чим живуть мешканки пси... 2026-11-20 15:31:52 Зайшов до кімнати, побив господаря і забрав сумку: у Чернігові затрима... 2026-11-20 15:13:50 «Якщо це врятує бодай одне життя, взялася б за збір коштів знову»: про... 2026-11-20 14:39:56 «Мені стало дуже шкода його»: на Чернігівщині потерпіла пробачила граб... 2026-11-20 14:10:04 Одружився і став батьком: чим нині займається пес Патрон із Чернігова 2026-11-20 11:49:10 На Чернігівщині росіяни вдарили по будинку-музею другого президента Ук... 2026-11-20 11:34:58 Молодший син міської голови Прилук Мирослав Попенко, якого підозрюють ... 2026-11-20 11:19:54 14-річного Артема знайшли мертвим у ставку на Чернігівщині: рідні підо... 2026-11-20 10:59:13 Генератор на газу: у Чернігові знайшли економну альтернативу бензину т... 2026-11-20 10:25:24 На Чернігівщині попрощалися з двома захисниками 2026-11-20 10:04:34