Скажена рись полювала в селі

Чернігівщина – лісовий край. Людей стає ще менше, а звірів у лісах більшає. Може, затісно їм уже там, бо дикі лосі все частіше виходять на дорогу, вовки заходять у села, лисиць та єнотів можна зустріти і в місті. Чупакабри шастають, життя від них нема. А цього літа – нова напасть…

Це сталося другого червня в селі Петрова Слобода Корюківського району. Як завжди близько шостої ранку 56-річний Василь Дзюба взяв велосипед і погнав своїх корів на пашу. Череда збирається на околиці, з іншого боку села. Назад їхав на велосипеді, пересік ліс, уже під’їхав до свого двору з боку городу.

2 червня на Василя Дзюбу у селі Петрова Слобода Корюківського району напала дика лісова кішка рись. Звідки взялася рись у корюківських лісах: місцева, з Росії, з Козелеччини, з багатого мисливського господарства? Чи завжди вона нападає на людей? Чи безпечно ходити в ліс по гриби-ягоди? Що брати з собою? Ці та інші попутні запитання ми задали нинішнього тижня.

Віталій Набільський, директор TOB «Спеціалізоване мисливське підприємство «Моровське»:
— Рисі зайшли на територію «Моровського» з Білорусі ще у 2002 році. Зараз їх у нас 3-4 особини. А від села Василева Гута Чернігівського району аж до Київської області їх з десяток. Ці тварини є і біля Гончарівського, і біля Косачівки, і біля Десни. Я сам зимою бачив частенько.
Теоретично наші рисі могли перейти на Корюківщину. Та гадаю, що до них тварина потрапила з російських лісів.
Сплутати рись з кішкою неможливо. Вона разів у десять більша. Хутро руде з невеликими плямами, без хвоста, на вушках китиці.
Зазвичай рисі тікають, якщо бачать людину. Живе рись подалі від людських осель. А влітку взагалі йде на болота. Тварина добре лазить по деревах, дуже-дуже обережна.
Рись на нашій території прижилася, а от ведмедів немає. Оскільки вони більше люблять листяні ліси, також для ведмедів у нас недостатня харчова база і замало незаселеного місця.

Петро Устименко, інженер охорони захисту лісу ДП «Корюківський лісгосп»:
— Звідки взялася ця тварина, невідомо. В наших обліках диких тварин вона не значиться. І раніше в лісах Корюківщини не зустрічалася. Принаймні, офіційних повідомлень про це немає. Є припущення, що вона прийшла звідкись або її завезли. Можливо, її випустили (чи втекла) з домашнього утримання заможних людей.
— Петре Олексійовичу, а чи могли залишитися десь у лісі рисенята?
— Мабуть, ні. Оскільки, щоб розмножуватися, тварині потрібна пара. А іншої особини в наших лісах не було помічено. Хоча теоретично можливо все.
— Чи нападає рись першою на людину?
— У природних умовах — навпаки, маскується. Хоча були випадки в сибірських краях (там, де живе багато рисей), що вони нападали на людей, коли були надто голодні.

Андрій Павлович, головний спеціаліст відділу заповідної справи та екомережі, зв'язків з громадськістю та ЗМІ Державного управління охорони навколишнього природного середовища в Чернігівській області:
— На території Чернігівської області нараховується десь вісім голів. Кількість рисей обліковувати важко. Це дуже потайний звір. Любить хащі, непрохідні місця біля боліт. До сіл вона близько не підходить.
Цей хижак боїться навіть дворового собаку, буде від нього тікати. А собака її наздожене. Бігає рись не дуже швидко, тому буде лізти від собаки на дерево. Інша річ — скажений звір. Він повністю неадекватний. Може і в Чернігів прибігти.
Те, що рись зустріли саме у Корюківському районі, — нормально. Вона живе і розвивається у Поліссі. Вперше сліди рисі у нас зафіксував взимку 1997 року директор Житомирського природного заповідника Сергій Жила, на території регіонально-ландшафтного парку «Міжріченський». Сліди на снігу йшли з Чорнобильської зони і переходили Київське водосховище. Пізніше сліди фіксували у Ріпкинському, Городнянському, Коропському, Новгород-Сіверському районах.
Але не факт, що рись місцева. За добу вона може пройти тридцять кілометрів. Є вірогідність, що рись прийшла з брянських лісів. Але це не можна сказати напевно. Рись покидає свою індивідуальну ділянку, коли їй нема чого їсти. У нас в області з харчовою базою все нормально, косуль достатньо. Рись харчується зайцями, на нашій території — більше косулями та молодими оленями. З'їдає за добу небагато — півтора-три кілограми м'яса.

Микола Пиріг, начальник відділу мисливського господарства обласного управління лісового та мисливського господарства:
— У лісах Чернігівщини рисі є. Сліди цих тварин та продукти їх життєдіяльності спостерігалися у лісах Козелецького, Корюківського, Ріпкинського, Городнянського, Новгород-Сіверського, Коропського, Чернігівського районів. За офіційними даними користувачів мисливських угідь, в області 12 особин, рисі. Але думаю, що насправді цифра більша.
Популяція рисі зростає за рахунок мігрантів із Чорнобильської зони відчуження, з лісів Білорусі та Росії. Кількість рисей в області не є постійною. Хижак може змінювати територію свого перебування. Вміє плавати.
Рись не живе поблизу населених пунктів, вона вибирає найглухіші, найпотаємніші місця лісу.
На людей першою не нападає. Винятком може бути випадок, коли людина зайшла на територію тварини у той час, коли рись опікується малечею. Зазвичай рисенята народжуються влітку.
Що робити, якщо в лісі побачиш рись? Головне — зберігати спокій. Спокійно спостерігати, у бік рисі не рухатися.

Андрій Сагайдак, директор регіонального ландшафтного парку «Міжріченський» (с. Отрохи Козелецького району) завлабораторією мисливствознавства Національного університету біоресурсів та природокористування (м. Київ):
— На території області водиться близько 20 особин рисі в Козелецькому, Чернігівському, Ріпкинському, можливо, Семенівському, Городнянському та Коропському районах. У 2008 році підстрелили молоду особину в Ніжинському районі, зустрічали в Конотопському районі Сумської області.
Уперше в наш час рись на території Чернігівщини з'явилася в 2003 році в нашому парку. Вона зайшла з Чорнобильської зони або з Білорусі. Сплутати з кішкою цю тварину неможливо — розміром з собаку лайку, з коротким хвостом, плямиста, з китичками на вухах. Має широчезні лапи, на яких не грузне в снігу. Але великої небезпеки для людей не становить. Вона настільки обережна, що, навіть вислідковуючи, я за вісім років бачив її тільки мигцем двічі.
Рись — звір-одинак, живе у болотах. Дуже сторожка, навіть доріг уникає. Полює виключно на землі, їсть мишей, птахів, зайців та козуль. На прямостояче дерево може залізти, тільки як заженуть собаки.
Порівняно з риссю вовки набагато небезпечніші для людини. Вони полюють зграями, не надто бояться житла та доріг.
А найнебезпечнішим хижаком наших широт може бути ведмідь. Та у нас він не живе. Щоправда, його розводять у заповіднику «Брянский пес» в сусідній Брянщині, в Росії. Звідти він заходив у Середино-Будський район Сумщини, на межі з Новгород-Сіверщиною. Також ведмедя зустрічали в Чорнобильській зоні — можливо, він потрапив туди з Брянщини, пройшовши по Чернігівській області.

— Не доїхав до врем'янки метрів три, раптом зльоту на мене стрибає ззаду неізвєсне существо. Тільки краєм ока бачив, як щось риже мелькнуло із-за сараю. Удар! І хватає мене зубами за потилицю. Може, за шию хотіло, та промахнулося. Вчепилось і сидить на мені. Я ще з велосипеда не зліз. Думав, мо', собака. Нічого не поняв. Голову прокусило, ричить. Я впав, давай оборонятись. Тоді вже роздивився, що то рись, по телевізору бачив і в зоопарку. Скинув Ті з шиї, а вона огризається і гризе мене, кігтями хватає, дряпається. Так ми з нею борюкались, мо', хвилину. Я поборов рись, хотів задушить. А вона вкусила за палець, якось вивернулась і тюпу-тюпу від мене, повз кухню, через рундучок (ґанок) і в двір...
Василь Дзюба зараз лежить у хірургічному відділенні Корюківської райлікарні. Ззаду на голові рани, все тіло в подряпинах, покуси на кистях, наче пожований великий палець руки. Чоловік каже, що йому вже зробили 15 уколів, біля кожної рани, в тому числі в голову.
— Болить?
— Уколи болюченні, страх! І рани дуже болючі.
— Яка вона була, рись?
— Руда, китички на вухах, розміром з доброго собаку, кілограмів 30 чи 40 вагою. Та хіба я її розглядав? Дивився, щоб очі не повидирала.
У цей час на вулиці, під двором жінка в людей молоко приймала. Я кричу: «Люди, тікайте!» А рись попід хатою мимо них пройшла, і до сусіда, потім у ліс. Я за нею не біг. Люди «скору» викликали, мені рани обробили і сюди привезли.

Раніше тут рисі не кусалися

— Це перший випадок за мою практику, коли чоловіка покусала рись, — говорить хірург Корюківської райлікарні Григорій Кравченко. — Навіть у нашій лікарській інструкції по щепленню від сказу не написано, що робити, якщо покусає рись. Тварини такої в переліку нема. Хоч лісники говорять, що вони водяться у нас. Ще бачили рись під Росією, в лісах біля сіл Прибинь, Шишківка. Якби тварина стрибнула на малу дитину — загризла б.
Хворого доставили в райлікарню о восьмій годині. Рани неглибокі, але їх багато. Потилиця, кисть покусані, а це дуже небезпечно. Адже найшвидше сказ передається при по-кусах кистей, ступнів ніг, обличчя, голови та геніталій. Тут до останнього пункту не дійшло. Поранені ділянки обробили. Щоб попередити розповсюдження вірусу, кололи імуноглобулін. Він блокує просування вірусу до головного мозку. Проводимо антирабічне лікування.

Село Петрова Слобода недалеко від Корюківки. Хата Дзюби третя скраю. З одного боку, зразу за городами, ліс, з іншого — ліс. Біля двору дружина Василя Дзюби, Алла, жваво обговорює з сусідами вчорашні події.
— А я вже три роки тому почала підозрювати, що в нашому лісі рись завелася, — розказує сусідка Тетяна Голуб. — Якось попід лісом, як випав перший сніг, по пороші побачила незвичайні сліди, ні на якого звіра не схожі. Казала тоді людям, сільському голові, та він на жарт усе перевів.
Одна жінка, як їхала з молока, побачила в іншому кутку села кота без голови і поряд рисячі сліди. Подзвонила Аллі, і дільничний поїхав туди. Ми з чоловіком пішли поратись. Телят попоїли, виходимо з сараю, а мимо нас на собаку рись летить. Скочила на Бурка, і вони покотилися клубком. Чоловік взяв вила, хотів хижака проштиркнути. Але вони картопляні, тупі, скрізь шкіру не пройшли. Володя давай рись щосили вилами лупить, раз п'ять ударив. Живуча! Вона покинула собаку і пішла в двір. Без розгону перескочила забор, юркнула знов у двір до Дзюби і там залягла під стару грузову машину.

А в цей час дільничний повертався. Ми давай кричати, зупинили його. Дільничний взяв рушницю, мій чоловік — палку, і вони пішли до машини. Міліціонер вистрелив.
Поприїжджало начальство: МНСники, санстанція, мисливці-любителі, лісничі.
Я оглянула Бурка, ран чи крові на ньому не знайшла. З санстанції запитали, якої він породи, коли почули, що «двортер'єр», укола йому від сказу ніякого не кололи, сказали вбити. А як його вб'єш, коли він на тебе такими довірливими очима дивиться? Захищав мене, хазяїном був. Ну хоч би таблетку яку дали, інша справа. А так я сказала: не дам вбивати. Розписку написала, посадили Бурка на цеп, будем за ним спостерігати.
—Лисиць скажених часто на вулиці бачили, зовсім не така поведінка, — говорить Володимир Голуб. — Скажена лисиця біжить, нічого круг себе не бачить, нічого їй не страшно. А рись і сама нападала, і врятуватися намагалась. Я взагалі вважаю, що це та сама чупакабра і є.

«Якби не дільничний, ми всі б розідрані лежали»

— Ми хочемо від усього села благодарность винести участковому нашому, Павлу Мазку. Він нас спас, а то б, може, всі розідрані лежали. Щоб влаштувати облаву, мабуть, потрібен дозвіл на рівні області. В лісництві того дня навіть відмінили виїзд бригад на роботи в ліс. Добре, що звір на дитину не напав, — говорить дружина постраждалого Оксана Дзюба. Поряд з нею крутиться дев'ятирічна Оля.
— Я ще спала, чую, з вулиці кричать: «Рись! Рись!». Вийшла, вже її не було, — розповідає Оля. — Бачила її пізніше — як тигр.

«З ПМом на хижака — що з вилами проти танка»

Агресивного хижака, який ніяк не хотів покидати село, застрелив дільничний інспектор Корюківського РВ УМВС, молодший лейтенант міліції Павло Мазко.
— Вранці надійшла інформація, що на моїй дільниці, в селі Петрова Слобода, невідома велика хижа тварина напала і покусала місцевого жителя, — згадує Павло Валерійович. — Таке було вперше, з лисицями місцеві жителі зазвичай самі справляються, — відстрілюють. Думав, напав дикий собака або вовк, про рись навіть мислі не було. Захватив з собою мисливську рушницю, так як я мисливець з 15-річним стажем. А з міліцейським ПМом на вовка ходить — все одно, що з вилами проти танка. То дріб, а то куля.
Коли я наблизився, рись почала ричати, показала оскал, шерсть здибилась. Прийняла стойку для нападу і зробила прижок у мою сторону. Жахливе відчуття. Я вистрелив, хижак упав. Підійшов ближче, роздивився — не дише. Зараз уже думаю: а раптом би промазав?
Колеги в міліції вважають, що Павло Мазко зреагував швидко, чітко, кваліфіковано. Написали подання на заохочення.

Оскаженіла самка рисі

Уже третього червня зранку стало відомо, що звір справді був скаженим.
— Наша ветлабораторія зробила розтин, мозок тварини відправили в обласну ветлабораторію, — говорить спеціаліст з особливо небезпечних інфекцій Корюківської районної CEC Світлана Моісеєнко. — Підтвердження отримали сьогодні вранці з обласної санепідстанції, тварина справді хвора на сказ. Рись встигла покусати тільки одну людину.
У Петровій Слободі полювала самка рисі.

Марина Забіян, Валентина Тимошко, Аліна Сіренко, Тамара Кравченко, Олена Гобанова, тижневик «Вісник Ч» №23 (1309)

Хочете отримувати головне у месенджер? Підписуйтесь на наш Telegram.

коментарі (9)