Жителі Прилуцького району черпають у полі бензин

Жителі Івківців Прилуцького району у полі збирають... бензин у полі. Транспорт не тільки в селі, а й по всій окрузі їздить на ньому. 20-літрова каністра коштує 120 гривень. А на заправці найдешевше —190 грн. 20 коп. Золоту жилу селяни знайшли близько десяти років тому. Появу перших струмків пов'язали з поривом трубопроводу «Гнідинці — 6-ий кілометр». Певно, витекло багато газоліну (як цю рідину правильно називати: бензин? газолін? Добре буду і так, і так :), і по підземних пластах, разом із водою, він стікав у низини. У селі почалася «бензинова лихоманка». Вона врятувала від забруднення три ставки і річку Удай.

«Шурфи рили навіть під шкільним туалетом»

Розповідає директор Івківцівської школи Оксана Нощенко:
— Усе почалося з того, що неподалік від школи і сільради у гаю на деревах і кущах побіліло листя. А потім зникла ціла колонія граків, які жили на деревах. Пояснення з'явилося через рік. Грибники у гаю, неподалік ставка, знайшли джерельце. Воно пахло бензином. Першовідкривачі замаскували його і почали тихенько черпати пальне. А невдовзі «золоту жилу» розсекретили школярі. Струмок, звідки витікав бензин, був за 200 метрів від школи. Діти гралися і знайшли.
Дійшло до того, що шурфи рили під шкільним туалетом. Спочатку ночами, а потім і вранці з каністрами ходили за газоліном. Потім хтось виявив, що він є і на полі. І добувальники перебралися через дорогу від шосе, на поле дослідного господарства «Івківці». Пік видобутку припав на 2004 рік. Тоді приїздили і екологи, і правоохоронці. На території школи перевіряли і водогін, і шахти. Та газоліну не знайшли. У парку, де були джерельця, пропали дуби, яким уже років по 250. Вони були посаджені ще при пані. Пожовкли кедри, інші рідкісні дерева, яких навіть у Тростянецькому дендропарку немає. Хоча вода в колодязях, як не дивно, не тхне бензином. З 2005 по 2009-ий — було затишшя. Здавалося, вичерпали. Та з часом газолін знову з'явився, — каже Оксана Іванівна.

У селі, де люди займаються кустарним видобутком бензину, знайти людину, яка б, не криючись, розповіла про свій бізнес, виявилося справою надскладною. Та все ж умовила одну жінку.
— На місці першої знахідки, в дубах, копали траншеї, на штик лопати, і черпали, — розповіла вона.— Але вже як перейшли через дорогу, почали залізними трубами-викрутками бурити шурфи (ями) діаметром до 20 сантиметрів, глибиною 8-10 метрів. Кожна сім'я добувачів має у користуванні по 20, а то й більше свердловин. Як починали, самоорганізація була на високому рівні. Курити суворо заборонялося. З цигарками виганяли з поля, а п'яних і не допускали. Видобуток залежав від якості лунки. По мінімуму за дві-три години відро наповнювалося. А дехто за ніч і по 200 літрів набирав. Добування не припинялося і взимку. Багато води попадалося, відстоювали, потім зливали. Бувало, нанюхаєшся, аж у голові наморочиться. А далі запримітила, що на гору 70-літні бабці швидше піднімаються. А я відчуваю слабкість. Нічого дармового не буває. Поїхала до рідні у Коломию. Умовили мене сходити до лікаря. Діагноз був невтішний — отруєння токсичними речовинами. Лікар подумав, що я працюю на хімвиробництві. А коли розповіла, як. добувала бензин, половина лікарні збіглася на мене подивитися і послухати, як я це робила. Підлікували трохи. Але після того більше по бензин я не пішла. І вас не поведу. Хочете, самі йдіть. Он, навпроти школи звернете з траси — і в кукурудзу.

За сорок хвилин — три літри

«Дорогу життя», як її називають сільчани, шукати довго не довелося. За сто кроків від центральної дороги, поміж бур'янами, якраз до кукурудзяного поля витоптана стежка. А далі такі ж стежинки (ніби кабани пройшлися) ведуть у різні кінці. Лисини-острівці діаметром 1-1,5 метра видніються то там, то тут. На кожній «лисині» по 2-3 шурфи, деякі не замасковані навіть дерном. У деяких по-хазяйськи вставлені металеві труби, щоб не осипалося. Насипані брустверчики, щоб дощем не заливало. По шурфах видно, де чиї. Накриті кришками від каструль, відер і навіть дисками від колес — одного хазяїна. З укопаними дерев'яними трубами чи пластиковими трилітровими пляшками з обрізаним дном — інших. У кукурудзі валяються лійки і навіть металеві палі, щоб міряти глибину шурфа і чи є бензин. Бура у нас не було. Довелося користуватися чужими свердловинами і навіть банками. На шнурах, мотузках вони завбачливо залишені господарями біля «своїх» свердловин.
Підстеливши газету під коліна, нюхаю. Над ямками характерний запах. Ставши навколішки, схиляюся над свердловиною, плавно опускаю літрову баночку. Чую, як хлюпає. Витягаю. Прозорий газолін, грамів 150 у банці над водою. її якраз на півпальця. Три лунки, 20 хвилин — і півлітрова пляшка. Почерпали 40 хвилин — три літри. В одній лунці і півбаночки за раз набирається, а в іншій — на півпальця. У деяких лунках багато води. Охорони не видно. Раптом чую, щось зашелестіло у кукурудзі, і тиша. Перша думка — кабан прийшов поласувати зерном. Страшно стало. Розірве іклами мене, як Тузик грілку. Від страху присіла, принишкла. Вдивляюся, поміж кукурудзяних стебел темні чоботи, камуфляж. «Хух!» — відлягло від серця, і я бігом на шурхіт.

Лунки чистять, як розвидниться

Молодий мужчина з клітчастою сумкою, в якій схована п'ятилітрова каністра, черпає газолін.
— А ви хто? — я до нього.
— А ви хто? — він у відповідь.
— Бензинчик приїхала добувати...
— Хоч по чужих лунках не лазьте, впіймають власники, віддухопелять і бензин відберуть.
— Так я ж не краду, а для репортажу.
— 0 9-ій ранку мало зберете. Як розвиднілося, кожен свою лунку почистив.
Недовірливо зиркаю на нього і опускаю баночку в сусідню з дядьковою ямку. Тягну, сухо, тільки банка в глину вимазалась.
— Мо', неглибоко пробурили, — кажу я.
— Місце на місце не приходиться. Є шурфи глибиною 10 і більше метрів. Хтось за ніч начерпує лише десятилітрову каністру, а хтось і по 80 літрів добуває. По всьому полю більше 600 ямок. Добування бензину — сімейний бізнес. У Івківцях ним займається більше 20 родин. Тягають і дорослі, і малі, і для себе, і на продаж. У селі літру продають по 6,50. Раз, іноді двічі на тиждень приїздить бензовоз з перекупником, беруть оптом по 6 гривень за літр, — розповідає чоловік.

— А ви теж здаєте?
— Та ні, для себе збираю. Маю мотоцикл і авто, заправляю. У 20 літрів газоліну додаю 10 літрів бензину — і годись. На самому газоліні їздити означає техніку гробити. Якось попробував. Залив трохи, проїхав — пальці цокають. Наші хлопці колись перевіряли у нафтовиків, октанове число газоліну вийшло 56. Тут, на полі, усе під контролем. І людям вигода, і власнику поля. Якби невигідно було, давно б знайшов спосіб позбутися нас.
— Ви і охорони не боїтесь?
— А чого її боятись? Свої люди, домовилися. Та й нічого незаконного я не роблю. Не врізаюсь у нафтопровід.
Чоловік, ходячи від лунки до лунки, віддаляється. Я ж безстрашно черпаю з чужих ямок. Набрала три літри з лишком.
— Малувато. Місця треба знати, — каже редакційний водій.
Повертаємося з поля на дорогу, слава Богу, охорони не видно, і починаємо експерименти. Палиця, вмочена у бензин, блискавично займається. Розлитий по дорозі, він горить червоним полум'ям. Коли переливаю з баночки в каністру і випадково потрапляє на руки, випаровується миттєво, як ацетон. Халява...

Вони кажуть, що рятують світ

Це слова директора дослідного господарства «Івківці» Володимира Піщенка. Про тих, хто на 4-гек-тарному полі господарства «добуває» бензин.
— Від цього «промислу» господарству тільки шкода — витоптують посіви. Техніка, яка працює на полі, попаде в ямку, диски трактора лопаються. Ми й загін самооборони організували. У моїх охоронців свій чорний список є. Та на добувальників у нас ніякого впливу. В міліцію заберуть і відпускають, адже злочину в їх діях немає. Всі як один стверджують, що рятують світ, витягають з землі хімію, — говорить Ліщенко.

— Для господарства вигідніше було б черпати, а не кукурудзу сіяти, — кажу директору.
— Воно то й так. Але ми не маємо права це робити без ліцензії і не маємо права оприходувати той бензин. Навіть якщо це наша земля. Бо відразу тут будуть і податківці, і міліція. А людям можна. Мені здається, що той кількарічної давності витік вже давно вичерпався і йде поповнення з нових несанкціонованих врізок. І знову бензин збирається під землею. При такому стані справ його вигідно списувати...
Он їздять цілі УАЗики охоронців з автоматами, поля топчуть, зарплати великі отримують, а бензин тече і у нас, і у Ладанському яру. За 34 кілометри від села пролягає трубопровід. Якби розумні люди пошукали по всій його довжині, то знайшли б не один Клондайк.

— Володимире Петровичу, певно, і кукурудзі, й іншим посівам шкідливий газолін?
— Ясна річ, та я про це мовчу.
Вже їдучи на Чернігів, дізналася, що на полі є навіть шурфи на замках. Це ті, з яких добувають багато газоліну. Але я таких не знайшла.

P.S. Винахідливі наші люди. Жителі Івківців черпають бензин банками. А от у Подищі Прилуцького району у 2004 році брали каністрами, навіть шурфів не бурили. Зробили врізку у трубопровід «Гнідинці-Прилуки» і проклали від неї 250-метровий трубопровід до сільського кладовища. Таким чином викачали понад п'ять тисяч літрів нафтопродукту.

Валентина Остерська, тижневик «Вісник Ч» №42 (1328)

Хочете отримувати головне у месенджер? Підписуйтесь на наш Telegram.

коментарі (5)