«Молоде покоління безсоромно паскудить будинки нашого міста» (фото)

Розмова у тему

Вагон хитається, постукує колесами, публіка гомонить. Здається, така собі однорідно-типова суміш звуків у приміському поїзді. Але мимоволі прислухаєшся до емоційних людей: і говорять голосно, і теми «підбирають» цікаві.
Ця розмова приблизно восьмирічної давнини:
– Знали б Ви, наскільки мій синок лінькуватий до навчання, – жалілася середнього віку жінка. – Не те що з підручником, з детективом у руках не побачиш. А від неробства його вічно на подвиги тягне. З торбою балончиків закутками вештається, малює на парканах. Спіймають – не йому, а мені з чоловіком клопоту буде. Ще й, не доведи Господь, відлупцюють…
– Та хіба тільки ваш? – попутниця підливає гасу в вогонь. – Мій п’ятнадцятирічний лобур теж таке виробляє. Однієї ночі прокинулася, і щось підказало: немає його вдома. Прочинила двері – ліжко порожнє. Я – до чоловіка… З ніг збилися, а не знайшли. З’явився, коли тільки розвиднюватися почало. Десь із другом «малякали»… А той, як батькам сказав, мав бути у комп’ютерній залі. Там лише заплати – і цілу ніч до ранку можна за іграми просидіти…

«RKZ» тут, «RKZ» там…

Хто чи що криється за «RKZ», для мене й досі залишається загадкою. Хоча пояснити значення цього вензеля, який «облюбував» житлові будинки, страхову компанію, банк, рекламні щити на проспекті Перемоги в обласному центрі і навіть «прикрасив» металеву хвіртку околотку, що неподалік залізничного вокзалу (територіальний перелік дале-е-ко неповний), я все ж таки спробував.
Згідно зі стіновими оригіналами, які вдалося розшукати, існує три різних варіанти: «ЕТО ЕРКАЗЕ ДЕМОНЫ»; «ЕТО ЕРКАЗЕ С…» (але погане слово хтось закреслив і виправив – «МЕНИ» (ймовірно, «ЧОЛОВІКИ»), або ж, схоже, якщо прискіпливіше придивитися, безграмотно написане – «АЛЕНИ», тобто «ОЛЕНИ»; «ЕРКАЗЕ РЕБЯТА» – остання моя знахідка.
З неменшим запалом і розмахом діють «КОLОR» та «RОCКЕR», «GtС» та «RUFUS» «и иже с ними»… Дико та нахабно.

Виклик чернігівським «ТАКі» кинули (і не тільки вони) службовці одного з банків.
– Працівники зібрали гроші, десь триста гривень, закупили фарбу, щітки, – розповів охоронець. – Зафарбували.
Але безуспішно… Бо раннє, а потім пізніші нашарування малюнків та кривуляк, – процес, здається, безкінечний. І що чистіше «полотно», то більше охочих його загидити.
– Під час нічного чергування не можу залишити службове приміщення, – пояснює охоронець. – А ці хлопчиська – під покровом темряви – діють блискавично. Дехто використовує, як засіб пересування і втечі, – гірські велосипеди.
Міліція, щоправда, виловлює невелику кількість «загогульників». Але ці затримання для неповнолітніх початківців, як правило, закінчуються попередженням.

Берлін 45-го. Чернігів 2011-го

У народного художника України Анатолія Шкурка – героїчне минуле. Колишній воїн Радянської армії дійшов до фашистського лігва і засвідчив це на руїнах рейхстагу. Крім того, маючи вроджений талант, Анатолій намалював олівцем десятки портретів своїх однополчан, які згодом передав Чернігівському обласному художньому музею.
– У ваш час, – сумно іронізую в розмові з ветераном, – розписувалися на стінах поваленого Берліна, а нинішнє молоде покоління безсоромно паскудить будинки нашого міста.
– Дехто у такий спосіб виплескує накопичену енергію, – вважає Анатолій Никифорович. – Не світлу-радісну, а чорну-негативну. Життєві негаразди, разюча соціальна несправедливість – тому причина. Тож молодь, здебільшого підлітки, прагнучи до самовираження, авантюр, а той знічев’я, переступають межу дозволенного.
– На стінах можна побачити не лише «безневинні» малюнки і написи, бридку вульгарщину, але й фашистські символи та гасла.
– Мені це особливо боляче…

«А мені – по-барабану»

Симпатичний юнак, із «затичками» у вухах, «тупо» йшов по прямій і не звертав ні на кого жодної уваги.
«Можна Вас на кілька слів», – голосно запитую, коли ледь не зіштовхнулися носами. Хлопець ошелешено поглянув на мене: мовляв, хто такий, і що хочеш?
Потім неспішно витяг вушні «кляпи», з яких долинала музика, і здивувався ще більше, почувши моє запитання…
– Ну то й що? Хай малюють. Мені байдуже, по-барабану.

Думки тих, кому не «пофіг»

Розмовляти далі не було сенсу. Молодик пішов своєю дорогою, я – до редакції. Біля входу до центру авіаційних та туристичних послуг, що на проспекті Перемоги, застав за роботою прибиральницю: відтирала порошком «теги» на офісному сайдингу.
– Яке там мистецтво – звичайне хуліганство, – обурюється жінка. – Добре, що хоч гуашшю понаписували – відмити можна.
– Це не культура, а безкультур’я, – переконана 17-річна Тетяна, з якою зустрівся в районі «шерстянки» біля «розписного» будинку 25-А, що на вулиці Текстильників.
– Ніколи ці дурниці не робив, і робити не буду, – категорично заявив старшокласник Сашко, учень 14-ї школи, що розташована неподалік.
– Ми теж були підлітками, і не завжди слухняними, – не приховує 54-річний Микола Сергієнко, житель «центру». – Але свинячити в рідному місті собі не дозволяли… Будьте його патріотами. Тільки тоді можете вважати себе справжніми чернігівцями.

Довідка

Стиль графіті (від італійського graffito – «надряпаний») виник у Нью-Йорку 1969 року. Його засновником став грецький хлопець Деметрівс, який працював кур’єром. Від нудьги і самотності він чорнильною ручкою почав скрізь писати своє прізвисько і номер будинку, у якому жив, – ТAKI 183. Ось так з’явилися перші теги – іменні написи в історії графіті.
Основним напрямком у вуличному образотворчому мистецтві є bubble (жувальна ґумка) – об’ємні «пузаті» малюнки і літери. Інший напрямок – wild – більш стрункі, закручені літери, які деколи нагадують готичні, вензелі та малюнки, де, як у ребусі, треба розгадувати прихований зміст написаного. І нарешті – freestyle – найбільш ліберальний напрямок, який можна окреслити як «малюй, що хочеш». Кожен малюнок чи напис має авторські підписи – теги». Є дуже багато абревіатур і вензелів невідомого змісту.

Олександр Фальчевський, тижневик «Деснянка вільна» №112 (296), фото автора

Хочете отримувати головне у месенджер? Підписуйтесь на наш Telegram.

коментарі (20)