Які могоричі, крім горілки, ви давали або отримували?

Літом робочі руки всюди треба: посадити картоплю, потім посапати, обгорнути, потруїти жука. Поставиш паркан, перекрити дах, «ось полагодити. А ще людям різного віку постійно потрібні довідки, право на відпустку, «тепле» місце для сина чи доньки, земельні ділянки, медичні послуги, сіна для корови, пшенички для курочки — ох, усього не злічити. Повирішувати асі ці питання можна за гроші, а можна — за могорич. Тільки він різни! буває... Приміром, один голова колгоспу навозив гною на город заввідділом освіти, щоб доньку вчителькою взяли. Отож у найгарячішу літню пору ми звернулися до читачів з запитаннячком: які могоричі, крім горілки, ви давали або отримували?

Микола Белан, селищний голова Коропа:
— За 60 років, як розказати, чого тільки не було! При Союзі гроші були, а товару — мало. Виробництво працювало, а фондів не вистачало. Я починав трудову діяльність у районній сільгосптехніці на базі постачання, інженером групи попиту. У 27 років став заступником керуючого по матеріально-технічному постачанню. Я та Микола Тищенко з Ічні були наймолодшими в області на такій посаді. Треба запчастини до комбайна, машини, трактора, жатки? їдь на завод і вирішуй. Головне знати, який завод що випускає. З собою бери хоч могорич, хоч сподівайся на гарні очі. На Тульському комбайновому заводі в Росії мене чекали з крисківським спиртом (спирт-завод у Коропському районі, нині не працює. — Авт.) Свого було хоч залийся, та тульські хлопці поважали наш спирт. Приїдеш, покуштують, потім у баньці попарились — дивись, усі потрібні вузли й агрегати є. З часом ми у Коропі навіть представництво тульського заводу відкрили. І сирзавод помагав — і закваску разом пили, і головки сиру в хід ішли. А з Тули я привозив самовари. їх розписувала наша райспоживспілка, потім продавали. Комусь треба в подарунок — везу

Володимир Новохацький, бджоляр із міста Батурина:
— Могоричі не бере або мертвий, або безрукий. Та й безрукий, який не може взяти, скаже: «Постав отам». І я брав би, але ніхто не дає:). Буває, що під час роботи, коли сідаємо обідати, люди наливають по чарці. Але ж то не могорич, а так — для апетиту, для настрою. Я особисто могоричі не давав. Самогону не жену. А от гостинці дарував. Медом. Було, що домовляєшся про щось із лісником. Привезеш йому трилітрову банку меду. Але зараз бартер не в ціні. Мед медом, заберуть у тебе банку, а гроші все одно плати. Гроші цінніші за могорич. У нас був лікар-гінеколог, неп'ющий сам. То брав він могоричі і здавав у магазин. Там продавали, а йому повертали гроші.

Костянтин Бережняк, бакаївський сільський голова, Ічнянський район:
— Я виставляю могорич на професійні свята: День будівельника, бо колись працював у цій галузі, День прикордонника — бо служив у цих військах, День самоврядування. З могоричем приходжу вітати друзів-ветеринарів. Мені приносять могорич на день народження рідні — горілку «Немиров», «Кока-колу» і цукерки в коробці — «Маргарита» чи «Київ вечірній». Останнім часом найбільший могорич — коньяк «Шабо» я ставив на хрестинах Юлі Гавриш. Вона дочка мого друга-будівельника, що їздить на заробітки в Київ. У нас на хрестинах є така посада — дід. На відміну від хрещеного батька, він повинен мати своїх онуків. Отже, я маю право бути на хрестинах дідом.

Володимир Сидоренко, начальник управління комунального майна Чернігівської обласної ради.
— Ще в студентські роки, коли я навчався в Київській сільськогосподарській академії, ми з одногрупниками носили один одному могоричі. Якщо допоміг тобі товариш, то береш вина чи горілки і йдеш до нього віддячувати. Часом траплялося так, що принесе котрийсь тобі могорич та так розійдеться, що ще й своє виставлять доводиться. Для гарної жінки і поцілунок на могорич не шкода. Це я жартую, звісно.

Дмитро Науменко, продавець непродовольчих товарів, Чернігів:
— Раніше не стикався з таким. А цього року у мене народився син. Так у лікарню медсестрам, лікарям квіти та цукерки купував. А тут щеплення треба робити, обстеження проходити. Знову довелося лікарю цукерки нести. Добре, що лікар жінка, а то б самими цукерками не відбувся...

Галєна Золотарь, пенсіонерка з Чернігова:
— Які тепер могоричі. Тепер як і треба щось, так гроші давай. Я пенсіонер. Кому м«ні тепер могоричі носити? От раніше, коли ще працювала, при Союзі був дефіцит. Так мені сестра зі Львова каву передавала, а тут подруга у торгівлі працювала, то вона цукерки діставала дорогі. Багато чого можна було за дефіцитні товари отримати. Потрібну довідку, відпустку.

Михайло Кондратенко, директор СТОВ «Прикордонне» с.Ільмівка Городнянського району:
— Доводиться давати могоричі. Ось два тижні тому моя машина зламалася у Хоробичах. Довелося місцевих просити, щоб допомогли відремонтувати. Купив їм пляшку і пачку цигарок.

Ольга Макуха, Тамара Кравченко, Геннадій Гнип, Вікторія Товстоног, Євгенія Анцибор, Валентина Остерська, тижневик «Вісник Ч» №24 (1362)

Хочете отримувати головне у месенджер? Підписуйтесь на наш Telegram.

коментарі (4)