Святомиколаївські дерев’яні храми Чернігівщини

2012-12-19 09:12:18

10950

Сьогодні 19 грудня, день Святого Миколая. Зранку я подумки почав перебирати в голові, що ж в Чернігові або ж у нас в області пов’язано з цим святим. З полиці дістав свого «Подорожнього щоденника», який я вів у 2006 – 2008 рр. Тоді у мене була ідея обійти всі дерев’яні храми нашої області. Нажаль, через брак часу, іноді коштів, вона повністю реалізована так і не була. Але все ж таки дещо тоді вдалося зробити.
Культ Святого Миколая на Чернігівщині

Вірогідно, що культ Св. Миколая на Українських землях, зокрема і на Чернігівщині, почав утверджуватися ще за часів Київської Русі. В Уставі київського митрополита Георгія (1072 р.), в 9-му правилі згадується, що у день пам'яті Св. Миколая відбувалося причастя. Найстаршою спорудою на українських землях, яка присвячена цьому святому, вважається ротонда в Перемишлі, що датується Х ст. В другій половині ХІ ст. у Києві на Аскольдовій могилі боярином Ольмою була збудована церква Св. Миколая. На Чернігівщині трапляються іконки давньоруського часу із зображенням саме цього праведника. Як відомо, Св. Миколай є покровителем мандрівників, він їх оберігає від напастей у дорозі. Чернігівщиною з давніх часів і до ХVIII ст. проходило декілька важливих торгівельних шляхів: це і відгалуження відомого шляху «із Варяг в Греки», і більш пізній шлях з Московії в південноруські землі. Отож подорожніх тут було достатньо. Якщо уважно придивитися на карту через які села проходили ці шляхи, то можна помітити, що в багатьох із них в більш пізні часи існували церкви присвячені цьому святому. Так, перша писемна згадка про церкву Св. Миколая в селі Шестовиця відноситься до 1660 р., а Святомиколаївської парафії – до 1625 р. На місці шестовицької Миколаївської церкви ХVII cт. у ХІХ ст. була збудована однойменна нова, а покровителем села і по сьогодні вважається все той же святий. Також церкви Св. Миколая були побудовані і Козельці, і в Прилуках, і Новгороді-Сіверському.
Нехай вибачить мене читач, але я повернуся знову до того з чого починав. Так от, в своєму «Подорожньому щоденнику» я віднайшов записи про дві досить цікаві «мандрівки» по дерев’яним церквам нашої області. Обидві вони були присвячені Св. Миколаю, одна з них знаходилась в селі Сибереж, інша – в селі Городище. Дозволю собі навести деякі записи з тих подорожей:

Село Сибереж Ріпкинського району
Запис від 16 грудня 2006 р.:

«Далі я вирішив піти до сусіднього села Сибереж, яке знаходиться за 6 км. Дорога лежала через поле. Цікавою особливістю цієї місцевості є те, що села тут знаходяться в низинах і їх можна побачити лише підійшовши на відстань 700 – 500 м, ця обставина ледь не збила мене з пантелику. Я відчував за часом і пройденною відстанню, що село має бути вже поряд, але візуально я його не бачив. Та ось нарешті випадково угледів хату, що стояла на околиці села. Я зразу інтуїтивно почав поглядом шукати церкву, котра, судячи за картою 1982 р., стояла на цій стороні села, але ніяк не міг її знайти. Так я зайшов вже до села і проблукавши там хвилин з сорок, вирішив запитати у місцевих де знаходиться церква. Якраз на зустріч мені вдався дідусь, його я і спитав. На запитання – «Де знаходиться церква?», він відповів, що в центрі села, але це нова церква.
- А де ж стара?
- Стара?!?!?… А, так її пабурали . Осе калхози, партійци. Один фундамент застався. Отам, на краю села стоїть.
Дідусь розказав мені як пройти до місця, де колись стояла церква. Ну я подякувавши йому, помандрував у вказаному напрямі. Хвилин через 10 я був вже там, і тут я підмітив, що через всі мої блукання я втратив багато часу і до потягу у мене залишилось 30–35 хвилин, а я ще навіть не знав де залізнична станція…
Але все ж таки я пішов до розвалин. Да… фундамент стояв, але і він місцями був розібраний. Поряд з ним стояли надмогильні пам’ятники церковного кладовища, які також були дуже пошкоджені. Якщо уважно придивитися, то можна побачити, що в плані церква була хрестоподібна, досить невелика. Але стан збереженості і відсутність часу на більш детальне обстеження, не дозволяли довідатись чогось більшого. Я вже збирався йти, але раптом помітив щось у кущах біля розвалин. Розгріб трохи гілки… і те, що я побачив вразило мене. Це були залишки куполів, уважніше придивившись, розібрався, що їх було два, причому вони були різні, я дійшов висновку, що церква мала ще й дзвіницю…».
Вже потім я довідався, що це Миколаївська церква, побудована вона була в 1906 р., а знищена в самому кінці «червоної епохи», десь в середині 1980-х рр. Через декілька років я випадково потрапив на виставку, яка проходила у військово-історичному музеї та побачив на стіні акварельний малюнок, під яким було написано «Церковь в с. Сибереж, 1950-е гг.». На превеликий жаль, я не запам’ятав прізвище художника…

Село Городище Менського району

Запис від 29 квітня 2007 року:

«Починали ми наш маршрут з с. Городище, саме сюди і довіз нас приміський автобус. Село це відоме з другої половини XVII ст, проте зважаючи на назву, воно могло виникнути в литовсько-польську добу або ще й за княжих часів. В селі, як ми дізналися, не одна, а навіть дві церкви: одна XVIIІ ст., друга – початку ХХ ст. Ну звісно ж ми пішли до Миколаївської козацької церкви. Видовище було неймовірне, величезна дерев’яна споруда неначе манила нас.
Церква була в занедбаному стані, але все ж таки стояла. Миколаївська церква збудована в 1763 р. Це унікальна пам’ятка дерев’яної архітектури не тільки Чернігівщини, а й України взагалі. Первісно вона була тризрубна і триверха. Складалася з квадратного бабинця, восьмигранної центральної дільниці та гранчастого вівтаря. Кожен зруб завершено двозаломним верхом на восьмерику. Стіни зрубів нахилено до середини, завдяки чому створюється так звана «телескопічна перспектива», яка ілюзорно збільшує висоту кожної дільниці. Внутрішній простір всередині розкрито вгору до зеніту бань, які з’єднано між собою за допомогою фігурних арок-вирізів. У Миколаївській церкві застосовано рідкісний конструктивний прийом зв’язку 3-х зрубів, що перешкоджав осіданню масивного середнього зрубу. У 1888 р. до храму добудовано південний і північний рукави, до бабинця – притвор з дзвіницею (нажаль, не збереглася), змінено форму верхів. На початку ХХ ст. вертикальну шалівку замінено горизонтальною. Всередині частково зберігся розпис. Миколаївська церква — одна з небагатьох пам’яток, що збереглася на території України, в якій новаторські конструктивні пошуки архітекторів XVIIІ ст. поєднано з втіленням основоположного принципу висотного розкриття простору дільниць. Зараз вся конструкція з середини підтримується опорами-стовпами. Також ми знайшли в ній підвальні приміщення, але вхід до них був завалений. Враження від церкви в усіх залишилось неймовірне».
Вже пройшло досить багато часу, а в моїй пам’яті, ще й досі крутяться образи велетенського Святомиколаївського храму в с. Городище, що ніяк не хоче піддаватися плину часу і наперекір усім прогнозам, байдужості, досі стоїть і не падає та руїн церкви в Сибережі, які неначебто нагадують нам до яких масштабів може доходити людське «варварство»… На останок хочеться лише пригадати слова з пісні Д. Варшавського «Владимирская Русь»:
«Деревянные церкви Руси,
Перекошены древние стены.
Подойди и о многом спроси,
В этих срубах есть сердце и вены
Заколочено накрест окно,
Молчаливо убого убранство,
Но зато старым стенам дано
Мерить душу с простым постоянством»
і побажати своїм землякам, щоб Святий Миколай оберігав Вас завжди і усюди.