Поклонний хрест у Сивках як згадка про село

Для мене та багатьох моїх земляків найяскравішим періодом життя було дитинство, яке пройшло у придніпровському селі Сивки - населеному пункті з трагічною історією.

Зі слів учителя географії Сивківської восьмирічної школи Григорія Кривоберця (нині покійного), назва села пішла від того, що колись його поселенці носили сиві шапки. їх прозвали «сиваками», а саме село Сивки. З давніх-давен вони возили по Дніпру данину для київських князів, тому у багатьох його колишніх жителів було прізвище Навозенко.

Споконвіків тут жило багато поколінь моїх предків. Вони пережили руйнівні наслідки численних війн, стихійних явищ - повеней, а от наслідки будівництва Київського водосховища не пережили. За розрахунками, село і луки, які простягалися до самого Дніпра, потрапили у зону затоплення. Тому всі помешкання наказали знести, а селян переселити. Підтоплення села так і не відбулося, але люди вже не повернулися. Нині тут мисливські угіддя, рибальський стан, болота та луки, де пасеться худоба жителів сусідніх сіл.
Відтоді минуло майже 45 років, але біль за рідними місцями не покидає колишніх сивківців. Вони самотужки збирають кошти на відновлення пам'ятних місць та святинь села. Зокрема, торік було відновлено могилу священика Мойсея, який робив добро та вселяв надію людям.

Нещодавно також відбулася знаменна подія - встановлено пам'ятний поклонний хрест на в'їзді в село, за що велика подяка моїм землякам, які внесли свої кошти у цю святу справу та брали активну участь у встановленні.
Організатор та безпосередній виконавець - Олександр Савоста. Його батько - Василь Терентійович, колишній фронтовик, мав тяжкі поранення, очолював школу, а мати, Паша Семенівна, була вчителькою. Ми й зараз із вдячністю згадуємо їх за те, що прищеплювали любов до прекрасного та вчили шанувати малу батьківщину.

Хреста освятили три священики, які прибули із Бобровицького району та міста Києва - отець Петро (Навозенко), наш земляк, його син - отець Володимир і отець Дмитрій, родичі якого родом із нашого села. Освячення пройшло урочисто. Кожен із нас відчував гордість за те, що ми звідси родом. Відвідали рідні місця, де стояли наші хати, та могилу отця Мойсея. Важко передати почуття, які відчував кожен, на очі наверталися сльози...

Нехай цей хрест буде духовним щитом від видимих і невидимих ворогів, нагадує людям, що колись тут було село. Велика шана нашим предкам, батькам - живим та покійним, які жили, працювали, любили, народжували і створили райський куточок на землі, який називається Сивки.

Петро Бабич, газета «Наш край» №49-50 (9189-9190), 22 червня 2013 року

Хочете отримувати головне у месенджер? Підписуйтесь на наш Telegram.

коментарі (0)