Оберігач пам`яті у граніті

«Один у нас, знаний в окрузі»

Олександр Савченко з Холмів на цей час єдиний у районі знаний скульптор. За своє життя виготовив понад півсотню дрібних, невеличких і більших за розмірами скульптур. Він не навчався у художніх училищах, інститутах, навіть спеціальних курсів не проходив.
У нього – талант від Бога. Раніше йому товариші говорили: «У тебе, Олександре, є Божа іскра. Вона тобі дає силу у творчості. Попереду обов’язково будуть перемоги».
Не помилилися. «Та іскра, плюс постійна праця, наполегливість, прагнення до реалізації творчих ідей, - кажуть холминці, - і наш Савченко переріс в обдаровану особистість». Знають його у районі, а більше - у Холмах та окрузі.
Він не тільки скульптор, а ще й художник. Його картини є в приватних колекціях у Росії, Білорусі, деяких регіонах України. І переважно – подаровані знайомим, товаришам, а тільки окремі – продані за символічну суму.
Працював художником – оформлювачем у держлісгоспі у Холмах. Його добре знали як кращого художника, коли проходив армійську службу. Проте, в останні десятиліття, перебуваючи на заслуженому відпочинку, трудиться як скульптор. Невеликі скульптури виготовляє родичам, товаришам. З них коштів не бере – вони у відповідь допомагають йому у городництві, садівництві.


Олександр Савченко біля виготовлених скульптур /фото автора

Скорботна мати біля полеглих хоробрих

Вона встановлена кілька років тому на братській могилі у Холмах. Ідею увічненння пам’яті загиблих у війні запропонувала місцева влада, колишні фронтовики, а ветеран праці, відомий скульптор Олександр Савченко її розвинув.
- Щоб побачити майбутню стелу-пам’ятник, а її потрібно було виготовити так, щоб вона справляла враження, намалював кілька первинних малюнків. Потім, так би мовити, їх удосконалював, урізноманітнював. Тобто своє уявлення переносив на папір. А коли зрозумів, що скорботна мати якраз та, що і повинна бути у вигляді пам’ятника, показав ветеранам війни, представникам місцевої влади, які дещо підказали. Тривала знову робота на папері. Аж потім цей первинний проект у вигляді контрастного і вражаючого малюнка було схвалено.
У відомого скульптора на виготовлення Скорботної матері було витрачено майже два місяці. Були деякі перерви по кілька днів, але творчий задум працював. Олександр приходив до скульптури увечері, щось потрохи міняв, до­робляв. Тоді ж, каже, з’являлися нові ідейки, яким шляхом можна зробити її більш пам`ятною. Такі задуми теж були втілені.
Мало у якому населеному пункті можна знайти самодіяльного скульптора. Наприклад, вони були у Сахутівці та Корюківці, а потім – у Холмах. Тож велике селище по­винне гордитися, що саме тут проживає талановитий митець, який виготовив таку довершену скульптуру, як Скорботна мати, і цим увічнено пам’ять хоробрих воїнів.
- Я ніяк не можу забути батька, - говорить Олександр. – Пишаюся тим, що він у грізний час був у числі фронтовиків, на передній лінії. Загинув героїчно. Тому і про нього потурбувався, як увіковічнити…

Батько форсував Дніпро, йому – погруддя

- Коли переглядаю фільми по телевізору про звільнення Києва від фашистів, а їх тепер вийшло з півдесятка нових, багатих на документальні факти, - говорить знаний у Холмах скульптор Олександр Савченко, - то обов’язково згадую рідного батька Якова Климовича.
Також дізнався, що він був рядовим стрільцем і увійшов до історії – форсував суворий і холодний, як крижина, Дніпро. Ріка тоді була дуже глибока. Переправлялися на човнах, а найбільше – на плотах, нашвидкуруч збитих. Фашисти дуже поливали вогнем. На правому березі у них були справді великі укріплення. Їм було дано наказ: «Не відступати, утримувати Київ». До фашистів, їх окопів, підвезли великі запаси боєприпасів, продовольства.
- Від земляків-чернігівців, які уціліли, дізнався, що батько був хоробрим бійцем, завжди рвався у бій. Відвагу проявляв, коли воював на інших фронтах. Не тільки він, а й холминці, його товариші та знайомі з Чернігівщини, були відважними. Хтось, бачте, раніше загинув смертю хоробрих спекотного літа 1943 року, у гарячих боях. А йому ще трішки везло – дійшов до Дніпра. Там смертельно підкосила фашистська куля. Отже, пам’ять про батька бережу. А щоб вона ніби утвердилася надовго, виготовив погруддя. Його встановлю на кладовищі поруч з могилкою матері.
При форсуванні Дніпра багато загинуло наших земляків з Перелюба, Рибинська, Прибині, Шишківки, Холмів, Білошицької Слободи, Сядриного, Корюківки. Про це я довідався, - продовжив розповідь митець, - з архівних матеріалів, а також читав ці факти в Інтернеті.
Як відомо, при звільненні Києва та форсуванні великої і широкої ріки загинуло 600 тисяч фронтовиків і партизанів, які прийшли на підмогу.
- Я – художник і скульптор, оберігач пам’яті, історії в обличчях, - знову говорить митець. - Виготовляв раніше погруддя колишніх фронтовиків, ветеранів праці, які тепер в іншому світі. Рідні їх встановлювали біля своїх хат або на кладовищах у селах. Старанно працював над малими скульптурами. Бійці Великої Вітчизняної заслуговують, щоб про них згадували, берегли у пам’яті. Необхідно знати імена відважних захисників Вітчизни також учням кожної сільської, селищної та корюківських шкіл. А вчителям, особливо у тих населених пунктах, де проживають» - навчати дітей. Адже саме вони виховують дітей на прикладах фронтовиків чи тих, які чесно і відважно воювали.

«Хочу увічнити молодогвардійців Холмів»

Славна і немеркнуча сторінка у житті Холмів – роки війни. Сотні уродженців і колишніх жителів селища воювали на різних фронтах і не повернулися до рідних домівок. Та чи не найяскравіша – про холминських молодогвардійців-підпільників.
- Кожний з них заслуговує, щоб виготовили погруддя, встановили, - говорить ветеран праці Олександр. - Думаю, з часом, коли вистачить сил, а мені уже за вісімдесят, буде увічнено пам’ять у граніті чи бетоні. А, можливо, це постане великий барельєф. Правда, хотілось, щоби була фінансова підтримка такого проекту з боку місцевої влади. Адже ми повинні вшановувати істинних героїв нашого краю, зокрема, і хоробрих холминців. Відважного підпільника Миколу Єременка зобразив першим. Він - у формі барельєфа. У мене на це пішло близько місяця, тому що непросто таке робиться. Буває, що кілька разів задумане переробляєш. Аж потім переконуєшся, що вдалося. І барельєф Єременка – це кілька спроб, і тільки одна – вдала.



«Шевченко проситься поспілкуватися з учнями»

Олександра Савченка у шістдесяті - сімдесяті роки добре знали у Холмах та в навколишніх селах. Він тоді більше займався як художник. Малював картини на замовлення. Їхали люди з Козилівки, Камки, Сядриного, Рибинська, Корюківки… Вони розповідали, яка природа, краєвиди нашого краю повинні бути зображені на полотні. Більше людям подобалися красиві лісові куточки, водойми, звірі, птахи. Саме такі художні полотна акварельного плану малював їм або копіював з художніх листівок, календарів.
- Мені хотілося задовольнити своїх земляків, - говорить Олександр, – а тому я і брався. Тоді у мене обмаль було вільного часу. Доводилося над художніми полотнами працювати уночі або вставати дуже рано. Більше подобалося трудитися до півночі. Хороші пейзажі намалювати не так просто. Якщо було більше вільного часу, по сім-десят годин на тиждень, то на картину йшло до півмісяця, а коли і до двадцяти днів.
Виготовленням скульптур наш земляк частіше почав займатися у вісімдесяті - дев’яності роки минулого століття. У той період набагато більше, ніж раніше, було вільного часу, а також зріс інтерес у людей до скульптури. Проте, це не свідчить, що у Олександра стало багато замовлень або сам їх шукав. Виготовляв для душі, «як любитель цього захоплення», говорили тоді у Холмах. Щось дарував хорошим товаришам, інше – залишав для себе.
Більше року тому скульптор взявся реалізувати серйозний задум – виготовити погруддя Великого поета Тараса Шевченка.
- Спочатку я зробив паперовий. Погруддя велике, а тому і часу забирало багатенько, - каже Олександр. – Є у мене окрема хатинка, яка служить для мене як майстерня. Не кожен день у ній працював, а коли приходило натхнення. Другого Кобзаря виготовив з бетону у формі погруддя. Майже два місяці пішло. На мою думку, Шевченко проситься поспілкуватися з учнями…
Олександр Савченко виставив також інші скульптури напоказ, які справляють приємне враження. Каже, що міг би продати погруддя Шевченка одній зі шкіл району. Воно прикрашало б клас літератури чи актовий зал. Про ціну б домовилися…

Віктор Божок, Корюківська районна газета «МАЯК»

Хочете отримувати головне у месенджер? Підписуйтесь на наш Telegram.

коментарі (0)