«Рабів до раю не пускають», — написав на своїй сторінці в Інтернеті 33-річний Василь Прохорський, який загинув від снайперської кулі

Василь Прохорський із села Щуча Гребля, що на Бахмаччині, зник надвечір у вівторок, 18 лютого, у Києві. Саме тоді почалася чергова зачистка Майдану. У морзі Олександрівської лікарні його знайшли тільки у суботу, 22 лютого. Він помер від кульового поранення потилиці. Ховали Василя Прохорського у неділю, 23 лютого, у селі Дмитрівка Бахмацького району біля Меморіалу Слави. За загиблим тужили мати Світлана Діденко, брат Сергій Діденко, приїхала і колишня дружина Діна Прохорська.

Дітей у загиблого не було. Всього ж проводжати героя з Небесної сотні прийшло близько 400 чоловік: родичі, однокласники, односельці, колеги з Києва, колишні колеги з міліції. Організувати похорон допомагали і селищна, і міська, і районна ради.

Василь працював у столиці електриком на підприємстві з ремонту торговельного обладнання. А до цього — у міліції, у приватній фірмі охоронцем.

Після роботи він завжди йшов на Майдан. Хоч на кілька годин. Купував ліки для майданівських медпунктів, передавав гроші. Але ночувати завжди йшов додому.

У січні, коли «Беркут» почав наступати, Василь вирішив бути на барикадах постійно. Але мамі Світлані Діденко вдалося відмовити сина.
— Він був віруючою людиною, — говорить Світлана Миколаївна. Наступного дня після похорону її забрали до лікарні. Зовсім погано із серцем. — Останнім часом, вітаючись, говорив: «Слава Україні!». Ще й мене навчив, як правильно відповідати: «Героям слава!».

18 лютого чоловік, як завжди, пішов на Майдан.
— Він зателефонував мені: «Я на Майдані. Все в порядку», — згадує його молодший брат 24-річний Сергій. — Говорили, що він допомагав лікарям вантажити поранених до «швидких». Надвечір зв'язок з ним обірвався.

Востаннє Василь заходив на свою сторінку «ВКонтакті» 18 лютого о 17.16.
— Наступного дня я знову дзвонив йому. Гудки йшли, але слухавки ніхто не брав, — продовжує Сергій. — Тільки о десятій трубку взяла якась дівчина. Вона сказала, що знайшли куртку брата. Там документи, мобілка. Де сам Василь, вона не знає.

— Я ще подумала тоді, — додає Світлана Миколаївна. — Він зараз десь у буцегарні, без куртки, йому холодно. А він тоді уже захолов.

Родичі і друзі почали пошук: лікарні, міліція. Написали заяву про зникнення. До моргу звернулися в останню чергу. Вірити в таке не хотілося. Але саме там і знайшли Василя за чотири дні після зникнення. У синьому, з вибитими зубами тілі родичі впізнали сина і брата.

— Я була на Майдані, щоб зрозуміти Василя, зрозуміти, за що він боровся і загинув, — говорить Світлана Миколаївна. — Якийсь чоловік, вуличний музикант, дістав 102 гривні. Дві залишив собі, а сотню віддав мені. Зі словами вдячності за сина.

Марина Забіян, тижневик «Вісник Ч» №9 (1451)

Хочете отримувати головне у месенджер? Підписуйтесь на наш Telegram.

коментарі (8)