Кого і як розігрували 1 квітня

1 квітня — брехня всесвітня. Веселий день, коли трапляються жарти, розіграші вдома і на роботі. Вважається, що у цей день треба хоч когось надурити. Традиційний жарт: «А у вас вся спина біла!»

Кого і як розігрували за життя і на це перше квітня, ми запитали нинішнього тижня.

А що було з вами на 1 квітня?

Оксана Павлюк, секретар Кіровської сільради, Новгород-Сіверський район:
— Папа дурив. Казав, що сусідка просила хліба позичити. Я брала хліб, несла сусідці. А вона: «Вперше про це чую». Коли навчалася у школі у Стахорщині, дурили старші хлопці. У мене мама робила бухгалтером у колгоспі. А поряд був магазин. Хлопці жартували: «Мати тебе чекає, черевички на весну примірять». Я мчала туди на шкільній перерві — обновку ж хотілося! Прибігаю, а мами в магазині і духу немає.

Сергій Дяченко, ремонтник на СТО, Чернігів:
— Батькам і своїй дівчині по телефону сказав, що татуювання зробив. А вони категорично проти. Як почали вичитувати. Дівчина, вона студентка політеху, навіть з пар зірвалася і приїхала до мене на роботу почитати мораль. А як додому прийшов, батьки не розмовляли. Коли сказав, що пожартував, дуже раділи. Порадили тату і не робити, бо марганцівкою виведуть. А це боляче.
Друг же колись, як я ще з нинішньою дівчиною Альоною не зустрічався, сказав, що познайомить мене з класною дівчиною. Увечері пішли до бару, а він пожартував, просто покликав пива попити. Я трохи образився. Тому, щоб залагодити його дурний жарт, пиво пили за його рахунок.

Валентина Ковбаса, свинарка, с. Заудайка, Ічнянський район:
— Чоловік Микола у мене спокійний. А я така, що можу й збрехати щось, надурить. Чоловік трактористом працював, разом зі мною у колгоспі. Бувало, жартую; їдь додому, бо кум приїхав. А ніякого ж кума вдома нема :)

Ольга Заровна, бухгалтер дитсадка у селі Змітнів, живе у селі Купчичі Сосницького району:
— Найзухваліше, найобразливіше мене обдурили у Москві.
Я працювала у Туркменії, в Ашхабаді. У1983 році від Міністерства транспорту та будівництва СРСР мене направили підвищувати кваліфікацію в Москву. Приїхавши, купила за 30 рублів сорочку в клітинку. Мені її продали на вулиці як імпортну, модну. Я повірила. 30 рублів — це були великі гроші. Шкільна біла сорочка коштувала один руб. А вітчизняна клітчата — 5 рублів.
Як зараз пам'ятаю, зайшла в кімнату у гуртожитку, розкрила пакет, розгорнула сорочку. А там на тканину нагло пришиті латочки в клітинку. Мені було так соромно за свою довірливість, що я ту сорочку викинула у смітник.

Віра Єрохіна, пенсіонерка, село Яхнівка Ніжинського району:
— Постійно один одного дуримо. Прокоповичу, чоловіку своєму, бувало кажу 1 квітня: «Іди до хвіртки, там до тебе хтось приїхав». Біжить мій дід. А там нікого! Сміємося разом. Тепер так не пожартуєш. Діду за 86, ледь-ледь ходить по хаті. На вулицю не поженеш.
А то мене колись сусідка розіграла. Кричить через паркан: «Там твої кури в мене в городі гребуться! Іди забирай». Я на до неї на город — а там нікого.
Тепер тільки про одне думаю: щоб Росія нас не розіграла, танками в Україні не почала гратися 1 квітня.

Тижневик «Вісник Ч» №14 (1456)

Хочете отримувати головне у месенджер? Підписуйтесь на наш Telegram.

коментарі (0)