Переможці шоу «4 весілля» Іван та Альона Коротких з Козелеччини: «На Гоа місцеві фотографували нас, як мавпочок»

Про те, що Альона та Іван Коротких з Остра Козелецького району перемогли в телешоу «4 весілля» і поїхали до Індії, гуділи навіть у Чернігові, ще задовго до виходу передачі в ефір.

— Ти знаєш, що наша Альонка зараз на Гоа, — перешіптувалися між собою працівники «ПриватБанку» (Альона працює касиром у «ПриватБанку» в Острі. — Авт.). Та усі чекали подробиць. Адже доки молодят не показали по телевізору, ані пари з вуст.
До цього у «4 весіллях» брали участь Тетяна та Сергій Соколи із Чернігова, Максим та Ірина Бондарі з Десни. Коротких — третя пара з Чернігівщини і треті переможці.


Виїзна церемонія Івана та Альони Коротких на березі Десни в Острі Козелецького району

101 троянда

Іван та Альона разом більше шести років. Дівчина родом із села Любечанинів, що у передмісті Остра, Іван — остерський. Познайомились у місцевому парку.

— Усе почалося з банального запитання: «Котра година?» — згадує дівчина.
— І з тієї години ми разом. Зустрічатися Ваня запропонував на Новий рік. А за шість років, теж на Новий рік, освідчився. Хоч і жили вже разом, та для мене це був шок. Усе втіхаря здєлав.

— Шість років — тривалий період. Сварилися?
— і сварилися. І розходилися майже на рік. Якось приїхав після сварки у Ніжин, де я вчилася в училищі культури, і передав мені 101 розу. На асфальті зі свічок виклав моє ім'я. Кожну свічку накрив пластиковим стаканчиком, бо вітер сильний був. Але тоді до нього я так і не вийшла. Помирилися пізніше.

— Як знаєте, що 101 троянда?
— Розклали у гуртожитку з дівчатами на ліжку по купках і рахували. Вони злипались, а ми їх розділяли, — згадує дівчина.

Котлетно-голубцеве

Так весілля дітей описала телевізійникам мама Альони Алла Григорівна. Ідея взяти участь у телепроекті належить саме їй і... тамаді з Чернігова Василю Васильовичу.
— Зять у рейсі (Іван — далекобійник, працює у компанії «Фоззі-Фуд». Під час нашої розмови з Альоною теж був у відрядженні. — Авт.), дочка на роботі у «ПриватБанку» — їм общаться особо ніколи, — розповідає мама Альони Алла Корнєйчик. — Переговори з тамадою вела я. Тижнів за два до весілля він дзвонить і пропонує взяти участь у «4 весіллях». Я — категорично ні. Ну, подумайте, село, я сама з двома доньками, свадьба дешевенька, сугубо для своїх. У нас ні в Острі нема чого показувать, ні вдома нічим дивувати.
Увечері розповіла дітям. Ваня одразу — «ні». Альонка, бачу, загорілася.
— Ваню хорошенько уговорила, — розповідає Альона.

— Як на новину щодо вашої участі відреагували батьки нареченого?
— Хвилювалися дуже. Бо багато камер. Моя мама простіше поставилися.

— Дайте пораду, як умовляти чоловіка?
— Пояснила йому, що ми нічого не втрачаємо. Ну, нагодуємо додатково трьох людей. Один, другий день — і він погодився.
Я подала заявку. Цей етап пройшли, тоді нам надіслали ще більшу анкету. За кілька днів поспілкувались по скайпу. Пізніше нам сказали, що конкурс був 50 чоловік на місце. Про те, що пройшли, дізналися за тиждень до весілля. Мінять щось у підготовці не було коли та й нізащо. Як запланували, так усе і було.

— Чому саме вас обрали?
— Гадаю, підбирають так, аби були різні регіони. До того ж я багато розповідала про нашу підготовку. Що все робимо своїми руками: дорожку для виїзної церемонії мама шила, арку варив мій чоловік. Прикрашали її калиною, фатіном. Украшенія для машини з мамою шили вечорами.
До речі, церемонія у нас була майже справжня, — каже Альона. — Жінка, яка вела церемонію, — працівник загсу.
— Вона ще нас із чоловіком розписувала, — додає Алла Григорівна.
— Наше весілля було 30 серпня, а останнє, у Ілони зі Львова, — 25 жовтня, — каже Альона. — їздила до Олени у Суми та до Дани в Чернівецьку область. Наша церемонія проходила в Острі на березі Десни. До місця розпису ми з дівчатами підпливали на катері.
Святкували у кафе «Гостинний двір» у Короп'ї Козелецького району. їздили у ліс по ягоди. Побачили кафе. Прямо з лісу і заїхали.

— Місцеві приходили подивитися на телевізійників?
— Людей, може, сто було, окрім тих, кого запрошували. Сарафанне радіо рознесло, — сміється мама.

— Чи очікували на перемогу?
— Вірили і дуже хотілося, — зізнається Альона. — Про нашу перемогу Іван знав із самого ранку. Тож доки з мене тік піт і паморочилося у голові від очікування і довгого стояння на каблуках, дома уже всі раділи за нас.


Іван та Альона Коротких

Корові уступають, людині — ні

З весільної подорожі до Індії, Гоа молодята повернулися напередодні Великодня. Були на морях дев'ять днів, із дорогою.

— Закордонні паспорти у вас були чи робили вже після перемоги?
— Тільки коли дізналися, що виграли.
— Коли подзвонили із «1+1», я спитала: «Вдруг ми виграєм, а документів немає?» — розповідає мама. — Там мене заспокоїли, що путівка дійсна протягом року. Їхати можна у будь-який час. Країну для подорожі можна було в агентстві вибрати. Спочатку задумались, але вирішили не змінювати.
— Хотіли поїхати взимку, щоб був контраст: тут зима, а ми у літі. Та все не виходило із документами.
На Гоа летіли з пересадками. П'ять годин до Дубаї (Арабські Емірати. — Авт.) і до Індії ще три години. У Дубаї ми затримувалися через піщані бурі. Нам надали готель і таксі. Дивилися співаючий фонтан. Там дуже красиво. Даже в аеропортах лежать паласи, — згадує Альона. — Метро у них без водія. Аби знала, то, може, і не сіла б. Іде по мосту, а не як у нас, по тунелях. Оплата залежить від відстані. Окремий вагон для чоловіків, для жінок-мусульманок. Ми, нічого не знавши, потрапили до чоловічого вагона.
Коли прилетіли на Гоа, наступного дня пішли на пляж. Там одні місцеві. Вони фотографували нас, як мавпочок.
А ще в Індії скрізь корови. Якщо корова переходить дорогу, то машини обов'язково зупиняються. Якщо людина — ні. Не дай Бог, ти корову зачепиш чи посигналиш. Так само і по базарах. Вони ходять між вещей, фруктов. Але корови чисті. Таке враження, що кожен день їх вичищають.

— Що їли незвичайного?
— Там усе з приправами. Навіть огірки і помідори на сніданок. Через приправи нічого їсти не можна було. Ми схудли. У путівку включено лише сніданок. На обід і вечерю ходили у супермаркет, інколи на базар. Декілька разів були у кафе.
Перших два дні нанімали таксі. А потім мама Ваню присоромила: ти ж водій. Його дуже заїло. То взяли напрокат мопед. Там лівосторонній рух, у маленьких містечках і селах немає дорожніх знаків, усі лише сигналять. Довелося звикати.

— Де бували?
— В основному на пляжі.
Екскурси здалися дорогими.

* * *

— З дівчатами у яких стосунках після передачі? — запитала в Альони наприкінці бесіди.
— До виходу передачі в ефір добре спілкувалася з Даною. Знайшли з нею спільну мову з першої зйомки. Дзвонили одна одній, переписувались по Інтернету.
Тепер не знаю, чи будемо спілкуватись. Бо із 50 можливих балів за загальне враження поставила їй лише п'ять. Я думала, що вона виграє. І вирішила трохи зрівняти бали. Це все ж конкурс і кожен хоче виграти. Але так, як вона обсуждала мою свадьбу, обидно, звичайно.

Про враження від Альони та її весілля запитала у дівчат-учасниць проекту.

Дана Андроник, Чернівецька область:
— Думаю, усі бачили, на якому рівні було Альонине весілля, та я все одно бажала їй перемоги, бо вона здалася мені хорошою людиною! Мені шкода було, що у неї немає тата, немає фінансових можливостей зробити краще весілля... Я ставила їй хороший бал по всіх 4 критеріях, об'єктивно розуміючи, що ні плаття, ні меню, ні тим більше ресторан не заслуговували тих балів... Але я хотіла хоч чимось підтримати її. Навіть думала у разі свого виграшу подарувати їй путівку. Але коли у фіналі побачила, що вона поставила мені 5 балів за загальне враження — була розчавлена! А вже подивившись ефір, побачила її коментарі щодо свого весілля, тоді остаточно розчарувалась. Бо поза камерою говорилось одне, а в ефірі вийшло зовсім інше!!! Я розчарована і зневірена, бо підтримувала людину, а вона ніби ножем у спину дала!!!

Олена Яцина, Суми:
— Все мы понимаем, что это проект и после оглашения баллов и комментариев мало кто будет общаться между собой. Но мы пару раз списывались — не более того. Свадьбы у девчонок были традиционные, практически не отличались друг от друга. Но одно можно заметить — пара была искренняя, и отношение к нам было замечательным, люди старались, именно поэтому я действительно рада за их победу. Желаю им крепкой любви и счастья!

Марина Забіян, тижневик «Вісник Ч» №21 (1515), фото з персональної строрінки Альони "ВКонтакте"

Хочете отримувати головне у месенджер? Підписуйтесь на наш Telegram.

коментарі (0)