Тамара Косач: «Хочу лікувати так, як Платон Кречет...»

Усі знають, що лікарювання - справа нелегка і дуже відповідальна. Адже саме люди у білих халатах допомагають берегти найцінніший скарб - наше здоров'я. Обрати для себе такий шлях - означає присвятити життя служінню іншим заради їхнього блага. Саме так вчинила і лікар-онколог із Чернігівського обласного онкологічного диспансеру Тамара Косач.



Пані Тамара родом із Козелецького району. Її дитинство промайнуло в селі Чемер. Народилася вона у багатодітній родині. І хоча сім’я була незаможна, батьки хотіли, щоб їхні діти виросли достойними людьми.

Уже майже 30 років жінка лікує людей, рятує їхні життя. Свій вибір у молоді роки пані Тамара зробила усвідомлено, хоч і під впливом улюбленої тітки.

- Моя тьотя Ольга Фельбаба-Косач дуже хотіла стати лікарем, але вступила до Чернігівського педінституту на фізмат. Хоч її мрія не справдилася, але бажання передалося мені, - зазначила Тамара Косач.

Щоб вступити до медичного університету, потрібно не багато й не мало - знати добре фізику, хімію та українську мову.

- Тітка дуже допомогла. Вона мене добре «надресирувала» перед вступними екзаменами, а тому я склала їх «на відмінно». Цікаво, коли тренувалася, то обрала твір про Платна Кречета, а на іспиті мені теж попалося таке завдання. І я написала: «Хочу лікувати так, як Платон Кречет...», - з гордістю зазначила жінка.

Між іншим, Платон Кречет - талановитий хірург із однойменної п’єси драматурга Олександра Корнійчука.

Навчалася дівчина в Тернопільському медичному університеті, а потім повернулася на батьківщину. Працювала в пологовому будинку, згодом продовжила практику в онкологічному диспансері в Чернігові.

- У перший же день роботи в диспансері мене забрали на операцію асистентом. Моїм вчителем була лікар-онколог Ольга Бугрій. Вона хоч і сувора, але вимоглива. Я теж така. Згадую, як після практики прийшла в лікарню, а вона й каже: «Я думала, ви не прийдете». Бо ніхто не витримував таку школу, - згадала жінка.

Так і залишилася Тамара Косач працювати в обласному онкодиспансері. Майже кожного дня складні операції, однак пані Тамара знає, що від неї залежить чиєсь життя, а тому не дозволяє собі втомлюватися. Звідки й бере вона ту енергію, якою запалює серця багатьох жінок?.. Усе дуже просто. Треба любити це життя. А ще ділитися любов’ю з оточуючими - хворими, друзями і рідними.

Тамара Косач часто відвідує свою маму, яка й нині живе в Чемері. Жінка вважає, що ненька - це святе. Та й справді, своїх най-рідніших потрібно частіше бачити, бо час так швидко летить...

Разом із чоловіком, інженером автосправи, вони виховали чудову доньку, яка також вирішила присвятити своє життя лікувальній справі і наразі сумлінно вчиться в Ужгородському національному університеті на медичному факультеті.

У вільний час лікарка любить подорожувати. У неї вже й традиція з’явилася.

- Кожного року на свій день народження я обов’язково кудись їду, але завжди це рідні простори - чи Качанівка, чи Ічнянський дендрологічний парк, або столичні музеї. Беру доньку, і разом насолоджуємося поїздкою, - з натхненням розповіла лікарка.

Тамара Косач - напрочуд тонка та лірична натура. Вона із задоволенням слухає класичну музику, захоплюється квітникарством та поезією, її улюблена поетеса - Ліна Костенко. Звідки ж таке завзяття до поезії?

- Це все від тітки, - сміється пані Тамара. - Вона була надзвичайно талановита, сама писала вірші і мені прищепила любов до прекрасного. А ще вона обожнювала Лесю Українку і хотіла, аби мама назвала мене Ларисою, щоб я була теж другою Українкою, - пояснила Тамара Володимирівна.

Життя пані Тамара сприймає через призму філософа. Та це й зрозуміло, бо на її очах люди зцілюються або навпаки згасають. Жінка каже, що все залежить від нас і нашого настрою. Якщо ми опускаємо руки, то хвороба швидше бере нас під свій контроль. Щоб боротися з недугом, потрібно набратися мужності і терпіння... А краще, хай усі будуть здорові і щасливі!

Олеся Гордієнко, "Деснянка" № 27 (555) від 2 липня 2015

Хочете отримувати головне у месенджер? Підписуйтесь на наш Telegram.

коментарі (1)