Український Кулібін із Жовтневого

Багато у своєму житті бачив різних оригінальних садиб, але таку унікальну - вперше. Створив її у селі Жовтневе Менського району Микола Пігнастій. Майстер від Бога. Протягом майже чотирьох десятиліть він плекає власне обійстя, не ховаючись за високими парканами від сусідів і перехожих.



Я зі здивуванням побачив, що огорожі взагалі немає, лише місцями - жива, зелена, з кущів та дерев. Ворота з візерунками тільки символізують вхід до оселі, адже брама відкрита і без замків. А про моє прибуття сповістив грізно й сердито невеличкий песик та голосистий півень.

З будинку вийшов колоритний сільський козарлюга з вусами і цигаркою. Усміхнувся і каже:

- У нашому селі немає злодіїв та крадіїв, тож живемо в мирі и злагоді і ворота не замикаємо... Я завжди радий гостям, а вони за досвідом приїжджали мало не з усієї України.

Так, побачити і повчитися є чому в цього своєрідного Кулібіна з Чернігівщини. Розпочав він «екскурсію» з демонстрації вдосконаленої вітрової електростанції, яка після остаточного монтажу буде здатна освітлювати власний двоповерховий будинок. А він також - гордість господаря.

- Зводив я його протягом трьох років, на 70 відсотків власноруч, - розповідає Микола Федорович. - Раніше жили з сім’єю у селі Тютюнниця Корюківського району, вчителювали з дружиною у місцевій восьмирічці. А коли купили цю ділянку, переїхали до Жовтневого. Щоб скоріше справити новосілля, майже не відпочивав, усе клепав. Тільки дверей і вікон у будинку аж 55. Придумав на фронтоні фасаду композицію «Всесвіт», яка символізує зв’язок Землі з космосом. Біля входу закарбував на стіні у металі та камені сімейний букет, де я - тюльпан, дружина - троянда, дочки - ромашка та орхідея, онуки - нарцис і фіалка.

Придумав родинний герб: бджола на фоні книжки, що символізує працелюбність і знання. Адже колись утримував понад сто вуликів, тепер залишилося десь із тридцять сімей. Приємно, що самотужки набув неабиякого досвіду і досяг рекордного результату - 115 кілограмів меду з одного вулика. Тепер ділюся знаннями з бджолярами-початківцями, розповідаю про свої секрети, зокрема удосконалення електромедогонки, бо ж руками такої кількості солодкої продукції викрутити надзвичайно важко.

Слухаю Майстра і дивуюся: звідки витоки такого нескінченного працелюбства, любові до землі, широкого діапазону творчості, філософії життя та польоту фантазії?

- Родом я із Вікторівки Ніжинського району. Народився у сільській хаті з глиняною долівкою, на соломі... Мати питає у фельдшера: «Так хто там - дівчинка чи хлопчик?» А він так ляснув мене по заду (усміхається. - Авт.), що я заверещав ідо цього часу кричу... Батько був знаним у колгоспі теслею і столяром, а мати працювала ланковою. Мої сільські університети розпочалися дуже рано зі збирання різнотрав’я, якого я мав нарвати два мішки до обіду і два опісля, аби заготовити корові корм на зиму. У школі вчився на відмінно, а потім поїхав до Прилук здобувати фах вчителя праці та фізкультури. Далі отримав направлення до Тютюнниці, де знайшов свою половинку Валентину, де народилася перша донечка... Але власного житла не було, тож шукали привабливі варіанти. І ось майже тридцять років хазяйную тут.

І як чудово господарює! Залюбки милуюся березами і тополями, квітковим полем, бджолами, садом, соковитими яблуками і грушами, різними сортами винограду, 4-метровою стіною кукурудзи, щедрим (250 ц з гектара) урожаєм картоплі, помідорами... Збудував для онука стаціонарний басейн, звів теплицю, тримає всіляку живність - курей, кролів, кіз. Де ж узяти стільки сил і наснаги, аби дати лад усьому?

- Від матінки-природи та Бога, які наділили мене силою, розумом і хорошою пам’яттю. Знання та вміння дозволили максимально механізувати роботу на землі. До власного тракторця придумав і зробив до десяти одиниць спеціального обладнання, яке дозволило прискорити і полегшити роботу. Використовував і картопляний комбайн. Люблю нове і незнане. Коли стали популярними вироби з хутра ондатри, я одним із перших в області освоїв їх розведення і власноруч шив шуби та шапки, набивши від голки великі мозолі. Гостей-учнів побувало мало не пів-України. Нині захопився вирощуванням туй і голубих ялинок. Саджанців цих дерев нині маю понад дві сотні...

Розповідаючи про всі цікавинки та пошуки, Микола Федорович цитував власні вірші. Вони сподобалися мені своєю мелодійністю, чутливістю та філософією.

- Звідки ця поетична пристрасть? -запитую.

- Ще у школі були спроби висловити поетичні уподобання. А коли вперше полум’яно закохався, стався справжній поетичний вибух. Після цього з поезією не розлучався... І не тільки, адже маю шість граней свого життя: будівництво, садівництво, бджолярство, техніка, мистецтво і поезія.

- Справді, діапазон вражаючий. А про що мріється Майстру?

- Мій батько, Федір Леонтійович, завжди казав: «Колю, треба мріяти!». І для мене істинним стимулом життя, справжнім щастям є очікування завтрашньої радості.



З майстром спілкувався і фотографував спеціальний кореспондент «Деснянки» Сергій Гайдук, "Деснянка" № 39 (567) від 24 вересня 2015

Хочете отримувати головне у месенджер? Підписуйтесь на наш Telegram.