«Не тільки співаю, а й ще плачу»

Дзвоник в обласному педагогічному ліцеї для обдарованої сільської молоді лунає о 8.30. Діти поспішають до аудиторій. Але класи не зачиняють, на знак єдності. Учні знають, що за пару хвилин по шкільному радіо зазвучить мелодія українського гімну. Вони разом з учителями встануть, покладуть руки на серце чи ліцейські значки і співатимуть гімн. Голосно, від душі, без жодної заминки. У коридорі тим часом встають навіть техпрацівники. Хтось мовчки, а хтось підспівує ліцеїстам.


I ряд (зліва направо): Валерія Баширова, Юрій Фосюн, Софія Мороз, Катя Зорко, Таня Кичуга, Марина Хзам, Аліна Латук;
II ряд (зліва направо): Даша Пустовойт, Таня Жога, Віталій Корюкін, Роман Данильченко, Жоня Тарасович, Катя Барабані, Андрій Орел

— Щодня співаю і щодня плачу,— говорить технічний працівник ліцею Людмила Спичак. — Мій син воював у 13 батальйоні. Доки був в АТО, не плакала. Як повернувся, тільки чую гімн, одразу сльози навертаються, — зізнається жінка.

Традиція співати гімн щодня перед початком занять існує в ліцеї з 1 вересня 2014 року. Саме тоді гімн пролунав уперше. З того часу, стверджують, звичаю не порушували.

Ідея належить ліцеїстам. Ніхто не змушував, не наказував. Самі захотіли, адміністрація й учителі підтримали.

У педагогічному ліцеї навчаються 176 дітей з усіх куточків області. Співають однаково натхненно. З особливим запалом — першокурсники.

— Така традиція нам подобається, — говорить першокурсниця Аліна Патук з Кіптів Козелецького району. — Уперше заспівали першого вересня на першому уроці. Ніхто нас про це не попереджав. Але коли зазвучала мелодія гімну, всі як один встали, поклали руку на серце і почали співати.

— Комусь слова учити довелося?
— Слова усі знали ще зі школи, — уточнює Євген Тарасевич з Петрушина Чернігівського району.

— Як батьки відреагували на таку традицію?
— Спершу дуже здивувались. Але з часом звикли.

— По вихідних не співаєте разом з родиною, засумувавши за гімном?
— Ні, — усміхається Євген. — Хоча слова вони знаюгь.

Дивуються такому звичаю і позаліцейські друзі.

— Реакції різні, — говорить Даша Пустовойт з Лашуків Городнянського району. Дівчина закінчила Смичинську школу. — Але нам у класі всім подобається. Коли співаєш гімн, тебе переповнює дух патріотизму і відчуваєш себе невід’ємною частиною України.

— Як з’явилася така традиція? — запитую в директора ліцею Ганни Коломієць. У четвер, 15 жовтня, Ганна Василівна у вишиваній сукні. Так керівник долучилася до загальношкільного флешмобу (акція) «Одягни вишиванку» до свята Покрови.

— Ми починаємо свій навчальний рік не 1 вересня, а 29 серпня. На три дні учні першого та другого курсів, вчителі, випускники, за можливості, виїздять до літнього табору. Зазвичай це «Відкриті двері» на Подусівці у Чернігові. Тут ми знайомимося з першим курсом, ділимося враженнями від канікул, а найголовніше — плануємо своє життя на рік. І найважливішим на зборі було питання: як ми боронимо свою країну і як долучаємося до того, щоб вистояти і не зневіритись.

Ідея належить учням фізико-математичного класу. Донька їх виховательки була на стажуванні в Америці. І розповідала, як у тамтешніх школах щоденно співають гімн і піднімають державний прапор. А чому б і нам не робити те ж саме?

І якщо підняття прапора було дещо проблематичним, оскільки не маємо щогли, то зійшлися на тому, що виконуватимемо гімн.

Наприкінці кожного року ми проводимо опитування ліцеїстів на предмет юго, як учні сприймають навчальний заклад, його життя, статут. Ліцеїсти одноголосно вирішили: гімн потрібно виконувати щоденно. Це дає заряд на цілий день. Наші учні, де б не звучав гімн, виконують його наживо. Буває, звучить гімн, а люди мовчки стоять. Згадую останній дзвоник, коли співали батьки, учні і навіть їх маленькі братики-сестрички.

«Копай криницю в своєму городі, вона і сусіда напоїть», — писав Сковорода. Це до того, що поведінка кожної людини багато в чому визначає поведінку оточуючих.

Тож навіть чергові, котрі сидять при вході, при виконанні гімну встають. Одні співають, інші стоять мовчки. А ще цікаво, що люди, які працюють у цьому приміщенні (окрім нас, тут розміщується Мала академія наук, обласний комітет у справах спорту), теж, якщо заходять до холу і чують гімн, зупиняються. І стоять увесь час. Я не чула, щоб хтось теж співав, але ніхто не дозволяє собі, коли звучить гімн у виконанні дітей, іти.

— Дітей вражає, що співають вчителі. Це від душі чи педагогів зобов’язали?
— На зборах у 2014 році були присутні усі педагоги, тому вони ще тоді підтримали цю ідею, — пояснює Ганна Василівна. — А коли учителі ще й гарно співають, то для мене це дуже приємно. У нас є і вчителі-сумісники — викладачі університету, працівники культури, усі співають з великим натхненням і роблять це щиро, поклавши руку на серце, — запевняє директор. — Учні ж кладуть руку на ліцейський значок.

Якщо я у цей час проходжу коридором, то заходжу у першу ж аудиторію і співаю разом з дітьми.

А ще ліцеїсти активно допомагають воїнам, які перебувають на Сході. Так, весною цього року діти вирішили проводити регулярну акцію зі збору солодощів для поранених бійців. У їдальні встановили скриньку, куди кидають печиво чи цукерки, які дають їм на обід або вечерю. Це справа добровільна: чи з’їсти цукерку, чи віднести до госпіталю. Усе зібране за можливості відносять пораненим.

Марина Забіян, тижневик «Вісник Ч» №43 (1537)

Хочете отримувати головне у месенджер? Підписуйтесь на наш Telegram.