Жіночий «бенд» – це Булахова бренд!

Село Булахів Козелецького району нічим не відрізняється від решти населених пунктів, які потихеньку вимирають. Ані річки, ні лісу, щоб хоч дачники сюди навідувалися. Та якщо хтось наважиться сказати, що немає тут нічого особливого – ладна буду посперечатися. Родзинкою Булахова є любительське об’єднання жіночок, які вміють креативно перетворювати сірі будні на феєричне свято. «Кумасі» називають себе серед своїх. В окрузі їх добре знають. Щорічно на Соборному ярмарку в Козельці вони зривають шквал аплодисментів за свої театралізовані жартівливі виступи. Зізнаюся, цього року і я стала їхньою шанувальницею. Вразили піснями, запальним танком, швидкістю перевдягання, ну і звісно ж – патріотизмом. Готова заприсягтись: по телевізору такого не побачиш.



Наші дівчата швидко народжують

... До забутого, без перебільшення, села веде вимощена бруківкою дорога. Доки добиралися – не зустріли жодної автівки. Іноді було зручніше їхати полем, ніж трястися кам’яним покриттям.

Як зазвичай шукаємо сільраду у центрі населеного пункту, аж ні – перехожі направляють ледь не на сам виїзд Булахова.

Тут якраз «припарковує» свого двоколісного друга сільський голова Ганна Сльозко.

Вибачте, що не на мерседесі, - посміхається жінка. - Мало ще керую. Не втигла розжитися... Усього-навсього двадцять років!

- По такій дорозі, мабуть, краще на велосипеді, - не стримуюсь я.

Нормальна дорога. Зате наші дівчата швидко народжують, - віджартовується жінка. – Для нас взагалі дивина, що хтось вирішив навідатись у цю глушину. Тут і подивитись нема на що: п’ять кладовищ і сільрада.


Ганна Сльозко

Хвалитися, як часто це роблять сільські та міські очільники, Ганна Федорівна точно не вміє. Люб’язно запрошує в затишне приміщення і одразу просить про неї не писати...

«Ви краще про людей розкажіть. Хоч у нас і невелике село, але дружнє. Ми в радості і в горі тримаємося гуртом», - констатує пані голова.

«Ганна Федорівна у нас дуже скромна, - приєднується до розмови техпрацівниця установи Людмила Дещенко. – Насправді, якби не вона, село б згасало. Я не знаю, коли пані Ганна все всигає. Школу відвоювала, ось у селі ставок риють – вона там керує, сніг взимку чистять – з водієм у кабіні сидить, щоб не доведи Господи чарку не випив. Ввечері всіх дівчат збирає у клубі з цілим оберемком ідей для створення гарного настрою односельців... А ще ж у неї господарство, городи, родина...».

Щоб не ридати – самим про себе варто дбати

Цього року й справді довелося попітніти очільниці. Єдину надію на майбутнє – сільську школу – хотіли закрити. Всі владні кабінети обійшла. З криками, сльозами, але на своєму настояла.

«У нашій альма-матер 29 учнів, а малокомплектна школа – це 25. У минулому році дві тонни вугілля завезли. Фарбуєм, білимо – все своїми силами. Добре, як в інших селах меценати є – вихідці з села, які постійно допомагають. А ми звикли самі про себе дбати. Ось зараз ставок у нас риють. Це вже прогрес. Нашим дітям, молоді буде де відпочити».



Про проблеми й негаразди Ганна Федорівна говорити не воліє.

«Нема сенсу про них говорити, їх треба вирішувати. У Булахова є запальний колектив, який вміє радувати людей – це найголовніше. Щоб забути про турботи треба що? Правильно, створити самим собі гарний настрій. Ми не гастролюємо Україною – на це все треба кошти. Для своїх стараємося. Наші люди найдорожчі. Ми відзначаємо всі свята з розмахом. Пісні, танці, польова кухня, лотереї, у яких розігруємо поросят. Ну хіба це не драйвово?!».

Керує жіночим бендом також Ганна Федорівна. Вона й ідейний натхненник, і співачка. Пише слова до пісень, вигадує цікаві костюми для виступів. А в минулому ще й на баяні грала. До речі, чоловік пані Ганни завклубом і за сумісництвом баяніст у колективі.

«Щороку ми беремо участь у Соборному ярмарку. Серед понад тридцяти сільрад, танцювальних колективів, спортивних секцій, духових оркестрів ми нижче другого місця не опускалися. Презентуємо себе так, щоб людям, насамперед, весело було. Цього року ми вийшли в хустках і з граблями, а потім за хвилину переобразилися у військове вбрання. У кожному нашому виступі не лише жарти, а й гострий підтекст».



Ми закриємо грудьми
хлопців, як броня.
Хай побачить у бінокль
клята сепарня!

Це лише кілька рядків із пісні булахівських дівчат. Але слова настільки влучні, що краще, здається, не вигадаєш. Ці жінки не бояться і не соромляться, що їх засудять, не зрозуміють.

«Нашим «кумасям» від сорока до семидесяти років. Але всі вони бадьорі, жваві, рішучі, а найголовніше оптимістичні. Наприклад, Наталії Денисівні Сукретній сімдесят років, але вона для нас всіх лідер. У неї є чому повчитись. Вона мудра і в той же час молода душею. Про кожну жінку можу говорити годинами. У нас нема поганих дівчат, тому ми й кумасі», - з тією самою відкритою доброзичливою посмішкою на вустах підсумувала свою розповідь Ганна Сльозко.

Велику повагу викликають люди, які вміють радіти маленьким дрібницям. Які шукають щастя в простих речах. Ганна Федорівна – жінка при посаді, але цього зовсім не відчувається. Вона проста, людяна, відверта... Влучно сказав Довженко у своєму нарисі «Зачарована Десна»: «Щасливий той, хто бачить зорі навіть у буденних калюжах на життєвих шляхах». В цьому колективі, без сумніву, саме такі люди...

Сніжана Божок, тижневик «Чернігівщина» №18 (627), 4 травня 2017 року, фото автора

Хочете отримувати головне у месенджер? Підписуйтесь на наш Telegram.

коментарі (0)