Transience

Альбом, який кричить: "Ми серйозні. Дуже серйозні. Ні, серйозно!"

О, Venues, ви знову тут. І знову з драмою. Якщо ви коли-небудь думали: "Хмм, чого б мені ще послухати після того, як Evanescence і Bring Me The Horizon влаштували словесну дуель на поезію Емоції?", то ось відповідь — "Transience".

Гурт, який вкладає більше емоцій у фрази "you don’t know what I’ve been through", ніж в написання текстів, знову дарує нам колекцію гімнів для душевної бурі з ароматом металкору, поп-металу і щіпки екзистенціального болю. Це альбом, в якому можна втопитися — або від сліз, або від продакшену, який звучить так, ніби кожен інструмент вирішив бути головним героєм.

Найкращі моменти:

Дует вокалістів Lela і Robin — це як Beauty & the Beast, тільки обидва в чорному і обидва кричать.

Кожен трек починається з надії, розвивається в емоційний шторм, і закінчується, як підліткове есе про сенс життя.

Уривки з глибокими текстами типу "I'm drowning in myself" – це майже терапія, тільки без психотерапевта.

Але є нюанси:

Альбом називається "Transience", але іноді здається, що він ніколи не закінчиться.

Ви можете сплутати третій і сьомий трек — або, можливо, це один і той самий, просто в іншому настрої.

Епічність така, що здається, ніби кожен трек має супроводжувати трейлер до фільму про падіння людства (або хоча б про ваш понеділок).

Вердикт:

"Transience" — це ідеальний альбом для тих, хто хоче відчути всі свої почуття одночасно і трохи похвилюватися про світ, не виходячи з кімнати. Venues знову доводять, що серйозність — це стиль життя. А як щодо легкості? Вона, мабуть, у спін-оффі.

Рекомендовано до прослуховування:

Під час дощу, після сварки з уявним другом або просто коли душа просить драми.

Venues - Unspoken Words