Увага: прослуховування цього альбому може викликати бажання зламати стіну, навіть якщо ви — айтішник у коворкінгу.
Thrown знову тут — і цього разу вони ще зліші, ще голосніші і ще коротші. "Excessive Guilt" — це ніби щоденник з депресивних твітів, який хтось накричав вам в обличчя під даунтемповий брейкдаун.
Саунд:
Що робить Thrown?
– Пісня стартує
– Усі кричать
– Гітара ріже, барабани б’ють
– Страждання
– Пауза
– Ще більш страждання
Повторити ще 10 разів. Альбом триває 20 хвилин, але після нього ви почуваєтесь як після 2-годинної сварки з внутрішнім голосом. Гітарні рифи звучать так, ніби вони хочуть вас душити, але ввічливо. А брейкдауни тут такі глибокі, що можна копати ними шахти.
Лірика:
Thrown вміють влучати в серце… молотком. Якщо вам не вистачало фраз типу "I’m nothing", "This is my fault", "I rot alone" — ось вам 11 варіацій однієї і тієї ж внутрішньої паніки.
Це не просто тексти — це якби Google Translate переклав ваші нічні думки про життя у стилі “пост-хардкор 2012”.
Вокал:
Пісні співає чоловік, який, судячи з усього, щойно дізнався, що його Wi-Fi не працює. Він кричить, як людина, яка забула пароль до інтернет-банкінгу, але на серйозних щах. Харизма — 10/10. Різноманітність — десь на рівні меню в забігайлівці: гостро, жирно, одне й те саме.
Емоційний спектр:
- Гнів
- Злість
- Безвихідь
- Гнів 2.0 (з оновленням)
- Трохи провини (але вона "excessive", не забуваймо)
Підсумок:
"Excessive Guilt" — це ніби хтось зробив плейлист з пісень, які звучать однаково, і назвав це концептуальним альбомом. Це агресія в консерві. Іронія в тому, що стільки гніву за такий короткий час — це, можливо, і є нова форма самотерапії.
Ідеально підходить для:
– Людей, які хочуть відчути щось, але не мають часу
– Гучного обурення на роботі (в навушниках, звісно)
Загалом:
“Excessive Guilt” — як гримнути дверима у формі музики. Іноді саме це й потрібно. Але не частіше, ніж раз на тиждень.
Хочеш — слухай. Не хочеш — відчуй провину. Але пам’ятай: вона excessive.
Thrown - On the verge
коментарі (0)
