Halestorm — "Everest": коли гора йде до слухача (а краще б залишилась на місці)
Halestorm, очевидно, вирішили, що вже «прийшов їх час» зійти на музичний Еверест. І не просто зійти, а ще й записати про це альбом. Назва говорить сама за себе — високо, холодно і десь посеред снігової бурі загубилася концепція.
З перших секунд альбому слухача зустрічає стіна звуку, яка, мабуть, мала бути потужною, але більше нагадує спробу увімкнути мікрохвильовку на повну потужність і при цьому заспівати гімн США під електрошокером. Гітарні рифи настільки важкі, що їх, напевно, носили шерпи. А вокал Ліззі Гейл — це вже окремий маршрут: часом це вершина, часом — неконтрольований зсув ґрунту.
Особливе місце займають тексти пісень. Вони глибокі… як слід від черевика в снігу. Тема боротьби, сили волі, любові, ненависті та чогось незрозумілого, що, ймовірно, мало бути метафорою. Або чиїмось випадковим рядком із чернетки — теж варіант.
Але не будемо суворими. Є в цьому альбомі й приємні моменти: він закінчується. І після цього стає дуже тихо й тепло. Як у наметі після того, як буря вщухла.
"Everest" — це звукова пригода, яку ви не просили, але отримали. Рекомендовано слухати з кисневою маскою і запасом самоіронії. Ідеальний альбом для тих, хто хоче відчути, як це — застрягти на півдорозі до вершини, слухаючи, як вам про це співають з гітарою.
Halestorm - Everest
Halestorm - Darkness Always Wins
коментарі (0)
