«Невідомий Чернігів». Навчаючись в чернігівській гімназії, Марко Вороний почав писати досконалі поезії (відео)

Кожен поет починається з першого оприлюдненого рядка. Його мають читати не лише окремі шанувальники, а весь народ, для якого він пише. З Марком Вороним сталося інакше. Його першу збірку заборонили. І творча спадщина поета залишилася розпорошеною в газетах, журналах, у власних рукописах. І лише за незалежної України твори Вороного побачили світ.



Марко Вороний жив у дідівській оселі на Успенській вулиці. Вже в 6 років бабуся Катерина Федорівна навчила читати Марка по шевченковому букварю. Свого хрещеника регулярно відвідував Михайло Коцюбинський з почтом своїх літгуртківців. Бував там і Павло Тичина. На потіху малого Марка завивав наче псалми свої вірші. І напевно від своїх дідуся та батька успадкував хлопець поетичний талант. Бо почав рано писати вірші. А навчаючись у чернігівській гімназії, був першим учнем у класі. І вже там пише досконалі поезії. Зокрема, молитву, присвячену пам’яті сусідки-гімназистки Думи Мещерської.

Наталія Коцюбиснька, заступник директора Чернігівського музею-заповідника М.М.Коцюбинського: «Такою найпершою трагедією для вразливого хлопчика було перший прихід більшовиків. І якісь п’яні солдати закололи штиками їхню сусідку-гімназистку, зовсім юну, їй було 14 чи 15 років. Для Марка це було глибоке потрясіння. Він навіть поезію написав про цю дівчину».

Господи, дай мені сили помститися
За її душу - за синєокую
Господи Боже! Не можу молитися -
Кров її кров - борозною глибокою...

У музеї-заповіднику Коцюбинського до сьогодні зберігається альбом, який Марко подарував на згадку своєму хрещеному батьку. До нього увійшли репродукції відомих на той час митців – Миколи Самокиша та Сергія Васильківського.

Після смерті Михайла Михайловича Вороний-син відвідує разом з товаришами літературні середи художника-поета Михайла Жука. Віддає свої твори йому на рецензію.

Перші вірші Марка Вороного з’явилися у 1920 році у чернігівському збірнику «Голод». Але через постійні зміни влади у місті, творче життя не складалося. Довелося навіть працювати вантажником у річковому порту.

Наталія Коцюбиснька, заступник директора Чернігівського музею-заповідника М.М.Коцюбинського: «Коли Микола Вороний повернувся з еміграції, то він Марка забирає до себе. Марко, звичайно, з радістю кидає Чернігів, переїздить у Харків. Батько допомагає йому влаштуватися там і на роботу, і на навчання. Він навчається в інституті і працює десь в театрі, і озвучує фільми, і починають друкуватись його поезії в тогочасних газетах. Його ім’я стає вже дуже популярне і доволі таке відоме. Він знайомиться з такими людьми, як Володимир Сосюра, Рильський. Тобто коло літературне і дуже цікаве».

Проте харківський клімат шкодив легеням Марка. І Вороні повертаються до Києва. З батьковою допомогою син вступив на режисерський факультет музично-драматичного інституту імені Лисенка. Потім ще й до інституту народної освіти. Багато писав, багато друкувався, перекладав з німецької, французької, італійської, єврейської.

Наталія Коцюбиснька, заступник директора Чернігівського музею-заповідника М.М.Коцюбинського: «Першим тривожним дзвіночком була справа у спілки визволення України. Міфічна ця справа про СВУ. На той час Марка ще не зачепили, не заарештували. Але в Чернігові заарештували велику літературну групу. Це і Могилянська туди потрапила, і потрапили дві двоюрідні сестри Марка Вороного. Звичайно це дуже насторожило Вороних. Вони переживали. Марко навіть починає писати вірші на іншу тематику. Він переключається на дитячу поезію, на дитячу творчість. Видає кілька книжечок для дітей. Навіть видає одну таку збірку, яка називається «Форвард». Це взагалі така книжка про радянське будівництво. Тобто йде в ногу з часом. Але це все одно не врятувало його від подальших репресій».

Органи НКВС прийшли за Марком Вороним 19 березня 1935 року. Якраз на день народження. Поет проходив у справі групи, що нібито готувала низку терористичних актів та план повалення Радянської влади на Україні.

Олена Сіренко, нащадок роду Вербицьких: «Кстати, сам Марк возможно бы и не попал в поле зрения КГБ, если бы он не заступился за своего отца и не пошел оббивать пороги, прося, чтобы отца выпустили, доказывая, что он совершенно не виновен и что он не враг народа. Но Марк не мог так поступить. Будучи человеком открытым, жизнерадостным, солнечным таким человеком, он верил в справедливость и, к сожалению, он ошибся».

Вороного-молодшого засудили на 8 років позбавлення волі у виправно-трудовому таборі. Покарання відбував на Соловках. Працював в основному на сільськогосподарських роботах. У листах до матері в Чернігів і до батька, який відбував висилку у Воронежі, пише, що постійно займався самоосвітою та вивчав мови.

В жовтні 1937 поета засуджено до розстрілу. Вирок виконано 3 листопада.

Так був викреслений із життя молодий поет українського літературного відродження.

Олена Сіренко, нащадок роду Вербицьких: «Очень долго в нашей семье не знали о судьбе Марка. Говорили, что он жив. Приносили даже от него весточки какие-то. Потом начали говорить о том, что якобы его вывезли на баржу, баржу затопили и там погибли все заключенные. И только несколько лет назад, наверное 10, мы узнали, что он был расстрелян в Сандармохе. И что там есть крест всем погибшим, всем расстрелянным. Крест и с его фамилией, там он сейчас и упокоился. Погиб он в возрасте Христа – 33 года».

Віктор Величко, мистецтвознавець: «Ідея виготовити пам’ятну дошку на честь Миколи і Марка Вороних виникла відразу, коли було урочисто відкрито меморіальну дошку Миколі Антіох-Вербицького. Автором цього проекту знову виступив Василь Дубовий. Ми композиційно об’єднали портрет батька і сина, рядок із вірша «На озері». Цей проект чекає своїх меценатів, своїх спонсорів».

Трагічно закінчилося життя батька і сина – Миколи і Марка Вороних. Кривавий більшовицький режим убив цих кращих синів України. Пам’ятаємо про їхню подвижницьку працю задля рідної землі, її слави і духовного багатства.

Сюжет телеканалу «Новий Чернігів»

Хочете отримувати головне у месенджер? Підписуйтесь на наш Telegram.

коментарі (0)