Хто такі археологи, чим вони займаються і навіщо, як живуть і працюють?

Археоло́гія наука, яка вивчає історію людства на основі викопних знахідок. Слово походить від грецьких слів архалос – стародавній і логос – наука. До археологічних пам'яток належать: стоянки, поселення, поховання, різні типи знарядь праці, зброї, посуду, прикрас, предмети побуту і мистецтва. Археологи, відповідно - науковці, які ці дослідження проводять.
Що на сьогоднішній день ми знаємо про цю професію ? Чим вони займаються? Як працюють? У що вірять і як можна стати одним з них? Сьогодні наш матеріал про них, про археологів.





На сьогоднішній день на території Чернігова існує декілька археологічних структур. Дві з них: Державне підприємство науково-дослідний центр «Охоронна археологічна служба України» інституту археології Національної академії наук України та його дочірнє підприємство «Старожитності Полісся».

Сьогодні ми спілкуємось з регіональним заступником директора «Охоронної археологічної служби України» Ольгою Іванівною Савченко та науковим співробітником дочірнього підприємства «Старожитності Полісся» Ігорем Михайловичем Ігнатенком. Юрисдикція цих організацій розповсюджується не лише на Чернігівщину, але й на Сумську та Полтавську області, тобто археологічні експедиції цих структур працюють і в цих регіонах.



55-річний Ігор Ігнатенко, народився і виріс в Чернігові: Першими археологами в Чернігові були: місцевий краєзнавець Герард Олексійович Кузнецов, за професією перекладач та краєзнавець і Олександр Володимирович Шекун, за спеціальністю хімік. Саме вони першими почали збирати і досліджувати артефакти.

(Артефакт — об'єкт, підданий у минулому спрямованому механічному впливу, тобто створений людиною і виявлений в результаті цілеспрямованих археологічних розкопок або якої-небудь одиничної іноді випадкової події. Прикладами артефактів є кам'яні інструменти, ювелірні вироби, зброя, кераміка, споруди та їхні деталі, вугілля стародавнього вогнища, кістки, які мають сліди впливу людини, тощо. Артефакти вивчаються археологами)
До другого покоління чернігівських археологів відноситься історик Володимир Петрович Коваленко (нині покійний) - український археолог, кандидат історичних наук, завідувач кафедри історії та археології України Чернігівського національного педагогічного університету імені Т. Г. Шевченка. який після закінчення у 1976 році педінституту, упродовж 1978–1986 років працював науковим співробітником, завідуючим відділом охорони та вивчення археологічних пам'яток Чернігівського історичного музею.

- А от вже до третього покоління чернігівських археологів саме і належимо ми з Ольгою Іванівною. Свою кар’єру археологів ми розпочали з середини восьмидесятих років. Я копаю з 1985-го, а Ольга Іванівна з 1983 року, - розповідає Ігор Ігнатенко.

49-річна Ольга Савченко, уродженка Чернігова:

- Фахових археологів в часи Радянського Союзу, випускали лише два ВУЗи: «Московський університет ім.М.Ломоносова» та Ленінградський державний університет (нині місто Санкт-Петербург). Тому тут в Чернігові фахових археологів не було. Всі ми за фахом історики, вчителі та викладачі. А ті археологи, яких пізніше вже почав випускати Чернігівський педінститут, а згодом – університет, вони після отримання освіти, пішли кудись в інші галузі. Хоча вони за дипломом також педагоги. Перший дипломований археолог Чернігова Андрій Олександрович Мултанен, який приїхав сюди з Ленінграда (нині Санкт-Петербург) на запрошення чернігівських науковців в середині 80-х років і якийсь час працював у археологічному центрі. Співавтор наукової роботи «Работы Чернигово-Северской экспедиции» в журналі – «Археологические открытия 1986 г.», М., 1987 г. Зараз його колишня дружина – Валентина Володимирівна очолює один з відділів комунального закладу «Організаційно-методичний центр контролю та технічного нагляду закладів культури і туризму» Чернігівської обласної ради.

- Яка кількість археологів у штаті, який графік їх роботи, це щоденна робота чи вахтовий метод, яка кількість відряджень на рік, чи проводяться розкопки взимку, якщо ні то який період року вони проводяться?
Ольга Савченко: Щодо посад та штатної кількості то тут конкретної кількості немає. В науково-дослідному центрі «Охоронна археологічна служба України» працюють наукові співробітники, лаборанти, землекопи. Дехто працює в штаті, дехто по трудовому договору. Працюємо цілий рік. Так званий «польовий сезон» у нас триває з березня по жовтень. Тобто виходимо в поле, як тільки розмерзнеться земля. Але бувають і форс мажорні обставини – коли в результаті господарської діяльності треба терміново обстежити якусь земельну ділянку. Тоді працюємо незалежно від пори року та погоди. Для цього в нас є відповідні інструменти та спорядження: розтягуються навіси, ставляться намети, застосовуються пристрої для підігріву грунту.
Більш планово проводиться розвідка і шурфування. Але плани складаються не більше ніж на півріччя. В холодну пору року співробітники замаються дослідженнями добутих влітку матеріалів, оглядом, описом та написанням звітів, адже все це треба описати систематизувати і належно задокументувати.

- Як проводяться польові роботи, де живуть археологи, де харчуються, зберігають інструмент, як дістаються місця розкопок?
Ольга Савченко: Якщо говорити про польові роботи, то експедиція живе в наметах. Продуктами запасаються на певний час, а потім, якщо розкопки затягуються, провіант поповнюють. Інструмент зберігається тут таки в наметах. Щоб дістатися місця розкопок та доставити інструменти і провіант організація замовляє транспорт. Тривалість відрядження ніколи не можливо передбачити наперед. При виявленні археологічного об’єкта ніколи не знаєш, що там в глибині, під товщею землі. Там може бути як невеличка ямка, так і сліди значної археологічної пам’ятки – будівлі, поховання чи навіть стародавнього колодязя з 5-метровою глибиною.

Ігор Ігнатенко: Планувати наперед також не можливо через те, що ми працюємо по факту: наприклад десь тривають земляні роботи і будівельники знаходять артефакт. Роботи призупиняються і розпочинаються розкопки. І скільки вони триватимуть ніхто не знає. До повного обстеження знахідки або археологічної пам’ятки.

- Що найважче в цій роботі, як у побутовому плані так і в організаційному?
Ольга Савченко:  найбільшою проблемою як для науковців взагалі так і для археологів зокрема є катастрофічна недостача фінансування. Державного фінансування в нас немає. Тому зараз ми працюємо повністю на госпрозрахунку: відповідно до потреб господарської діяльності певних юридичних чи фізичних осіб з ведення земляних чи будівельних робіт, замовник (господар ділянки) укладає з нами договір на обстеження тієї чи іншої земельної ділянки і платить відповідну суму грошей згідно «Тимчасового збірника цін на науково-проектні роботи по нерухомих пам'ятках історії та культури Української РСР» прийнятого ще 24 червня 1991 року плюс коригуючі коефіцієнти ДСТУ 2013-го року. Всі ці документи є у вільному доступі в інтернеті.

Ігор Ігнатенко: Головний інструмент археолога – лопата! Ще Мангаль так визначав основні постулати археолога: лопата - інструмент археолога, могила – мрія археолога, смітник – скарб археолога. І це справді так. Адже за набором і структурою сміття можна визначити якими предметами люди користувалися в побуті, який одяг і прикраси носили, що їли… Але крім лопати в арсеналі археологів є і більш делікатні інструменти совочки, щіточки. Навіть нівелір є. Якби були кошти можна було б придбати тахеометр.
(Тахеометр — електронно-оптичний інструмент, що використовується у сучасній геодезії, призначений для вимірювання горизонтальних і вертикальних кутів, віддалей та перевищень, тобто для виконання планово-висотної (тахеометричної) зйомки місцевості полярним способом.)

- Навіть в Росії, яка далека від передових технологій Заходу, набагато більше пристроїв, за допомогою яких можна проводити розвідки і дослідження. Наприклад георадар. Різні форми зйомки, наприклад аерокосмічної. У нас он один квадрокоптер і той – особиста власність нашого співробітника.
(Георадар — це мікропроцесорний геофізичний прилад для проведення швидкого профілювання ґрунту. Це найдосконаліша техніка отримання розрізів ґрунту, що не вимагає буріння або розкопок. Прилад «просвічує» ґрунт на глибину до 20-30 метрів. Він широко використовується в геологічній розвідці, природоохоронних роботах, передпроектних дослідженнях, будівництві тощо)

- Читаючи як у світі за допомогою всіх цих пристроїв науковці знаходять унікальні знахідки, - веде далі Ігор Михайлович, - аж завидки беруть. Наприклад американці за допомогою лазерного сканування з супутника у джунглях мезоамерики (Панама) виявили ціле місто цивілізації Майя, яке було повністю вкрите шаром грунту, та заросле густою тропічною рослинністю. Побачити ці структури під рослинністю та шаром грунту допомогла саме аерокосмічна зйомка. А тоді вже туди зайшли археологи і почали розкопки.

- Чи існує в організації плинність кадрів, яка кількість студентів-практикантів залишається працювати, чи важко стати археологом, який конкурс і чи часто бувають вакансії?
Ольга Савченко: Стосовно кадрових питань – в нас дуже специфічна робота, тому ми цінуємо свої кадри і намагаємось працювати так, щоб їх плинність була мінімальною. Навчання спеціаліста з археологічної справи займає не один рік. І якщо ми втрачаємо людей то ми втрачаємо багато чого у продуктивності праці. А стосовно складності роботи процитую народну мудрість: «улюблена робота складною не буває».

Ігор Ігнатенко: А оскільки заробітна плата в нас низька, то, як правило, залишаються лише одиниці, ті хто справді закоханий у цю праву, такі собі ідейні «фанатики». Тобто хто хоче розкішно жити – в археологію не йдуть. Наше покоління йшло в археологи за романтикою. В експедиції люди відчували себе вільними. Там в польових умовах точилися різні розмови, обговорювалися різні теми, висловлювалися різні думки. А зараз народ і особливо наша молодь – люди прагматичні, тому романтика їх не приваблює.

- Із студентами-практикантами в нас взагалі давно немає ніяких зв’язків. А коли й були, то поки того студента навчиш, в нього вже і практика закінчиться, за три тижні навчити - неможливо. По-друге, такі люди дуже необережно і непрофесійно копають, часто ненавмисно псують чи руйнують об’єкт. Були випадки коли знахідки собі забирали. Доводилось проводити виховну і розшукову роботу. Вилучати в них артефакти.

- Кажуть, що скоро взагалі закриють набір на спеціальність «археологія» в інституті історії, етнології та правознавства ім. О.М.Лазаревського Чернігівського Національного педагогічного університету.

- Які найцінніші знахідки траплялися за останні 10 років чи за весь час існування організації?
Ольга Савченко: Щодо найцінніших знахідок за останні десятиріччя, то ми їх завжди оцінюємо з точки зору цінності для науки. А в грошовому еквіваленті - це не до нас. Ми не оцінювачі. Для нас, наприклад, справжнім скарбом стало унікальне відкриття стародавнього могильника біля села Мутин на Сумщині в 2010-му році. Причому відкриття сталося чисто випадково в результаті дообстеження території після виявлення випадкової знахідки. В результаті було знайдено 14 поховань: урнових кремацій, воїнів- дружинників. У похованнях були виявлені зброя: мечі, наконечники стріл та списів, а також військове спорядження: шоломи, шпори, частини портупей.



Карта розташування виявленого поселення

Випадкова знахідка – розкопані поховання, послужили поштовхом до дослідження і призвели до унікального відкриття – поховання Пізньозарубинецької культури доби великого переселення народів середина ІІІ тисячоліття – IV століття до н.е. Науковці припускають, що тут в ті далекі часи стояв Римський легіон.



Один з основних експонатів скарбу

Ігор Ігнатенко: Швидше за все це був могильник Східнокельтської народності (за класифікацією Німецьких дослідників). Але в похованні були виявлені предмети ужитку змішаного типу - деякі кельтські, а деякі германські.
Кельти — група племен індоєвропейського походження, котрі в 2-й половині 1-го тисячоліття до н. е. мешкали на теренах від сучасної Північної і Західної Іспанії до Угорщини, Румунії та Західної України, а також від Британських островів до Північної Італії. Зараз тут розташовані Франція, Німеччина, Швейцарія, Австрія, Чехія, частина Балкан та Західна Україна.



Карта розселення кельтських племен

Під сильним впливом грецької культури кельти утворили власну високу культуру. В них з’явилися вироби з заліза для землеробства, а також зброя. Кельти навчилися робити посуд на гончарному крузі. Головне заняття кельтів - хліборобство та торгівля. Вони карбували власну монету.
Германці - це група племен, яка належить до індоєвропейської мовної сім'ї та утворилася наприкінці новокам'яної доби. Спочатку вони заселяли Південну Скандинавію, Данію, Північ сучасної Німеччини. Пізніше, в І ст. н.е, проживали на досить обширній території — із заходу на схід від Рейну до Вісли, з півночі на південь між Північним та Балтійським морями та Дунаємі. Германські племена, як етнос, сформувався на півночі Європи десь три тисячі років тому. В результаті різкого похолодання клімату вони почали свою експансію на південь Європи, поступово витісняючи кельтів.



Карта розселення германських племен

- Покійний Марк Щукін, колись дуже гарний фахівець з дослідження саме цієї доби вважав, що аналогічні пам’ятки належать до Пізньозарубинецької культури. Це так звані «бастарни», яких ще античні автори не могли класифікувати: віднести їх чи то до кельтів чи то до германців. І от завдяки таким археологічним знахідкам тепер відомо, що бастарни саме і мешкали десь на цих територіях, в межах сучасної України.
Баста́рни — кельтське плем'я, на думку німецьких археологів імовірно змішаного кельто-германського походження, за іншими джерелами - балто-слов'янського походження, яке мешкало на теренах Карпатської України, в гирлі Дунаю та на західних Балканах.



Карта розселення бастарнів

Ігор Ігнатенко: Поховання належить до пам’яток чи то бастарнів, чи то готів, чи сарматів і ознаменовує собою той період розвитку людського суспільства, коли через кліматичні зміни почалося велике переселення народів. Вони довго не сиділи на одному місці, переселялися, мігрували, потім змішувалися між собою. І це цікаво з тієї точки зору, що внаслідок цього переселення народів закладалась основа сучасних народів Європи в тому числі і українців. Тобто ця знахідка цінна з точки зору дослідження праісторії нашого народу.

- Хто контролює хід робіт? Чи були випадки приховати цінну знахідку з подальшим наміром продати?
Ігор Ігнатенко: Стосовно «цінних речей на продаж», то ніхто наперед і напевне не знає і не скаже наскільки цінною є та чи інша річ саме в грошовому еквіваленті. Наприклад, всі пам’ятають скарб, знайдений учнями 24-ї школи. Там знайшли цілий горщик старовинних монет. Але на вигляд однакові монетки, мають зовсім різну цінність. Хоча всі вони однієї вартості. Одні, ті що широковживані – дешеві; інші ж – ті що рідкісні і малотиражні – дуже дорогі. На сайтах нумізматів є каталоги монет і ціни на них, які залежать від ступеню збереженості та тиражності випуску. Наприклад, є монети, які можуть коштувати 5 євро, а є такі що можуть коштувати сотні євро. І відрізнятися вони можуть зовсім непомітно, припустимо на одній з них буде не так написана лише одна літерка, і вона вже буде коштувати космічну ціну. Це визначає ринок нумізматів. Щоб дізнатися справжню ціну тієї чи іншої викопаної речі, треба платити гроші і не малі певним фахівцям – оцінщикам і вони вже будуть робити оцінку.

Інший приклад в 1992-го році на розкопі біля готелю Україна ми знайшли монетки. Це виявилися дуже рідкісні угорські монети XI століття. Але ми пам’ятаємо ці часи - лихі 90-ті, все розвалювалося, економіка стагнувала, все було в занепаді, не те що культура чи наука. Я поніс ці монетки здати в історичний музей, а вони вже почали покриватися корозією. А мені музейники сказали: якщо ми їх візьмемо як дорогоцінний метал, а вони через певний період часу просто розкладуться, то що ми тоді я скажемо своєму керівництву, де подівся експонат? І відмовилися.

Тоді я поцікавився у очільника чернігівського нумізматичного товариства скільки вони можуть коштувати? «Ну, - каже - це такі рідкісні монети, що деяких з таких чеканів немає навіть у самій Угорщині. Тому в нас ними ніхто не зацікавиться. А везти їх в Угорщину ніхто не збирається. Тут у нас цінується те, що можна продати». Так вони в нас в заповіднику і залишилися. І, нібито, частина збереглася ще й донині.

Отже, ціну можна встановити на ті предмети, якими торгують на ринку, а якщо предмети є рідкісні і ними ніхто не торгує, то на них неможливо і ціну встановити, бо їх ні з чим порівняти, в тому числі і в грошовому еквіваленті.

Те ж саме стосується і коштовностей. Сотні і тисячі років тому прикрасами слугували, наприклад, скляні браслети, металеві підвіски – колти, або так звані височні кільця, які зараз навряд чи когось, крім археологів, зацікавлять.

- Чи моніторите ви інтернет-аукціони з продажу антикваріату?
- Аукціони з продажу артефактів системно не моніторимо, бо немає такої можливості.

- Як ставитесь до "чорних археологів", вони заважають, створюють конкуренцію чи навпаки - вдаєтесь до їхньої допомоги через брак робочих рук?
- До чорних археологів ставимось різко негативно і навіть вороже. Та їх навіть і назвати археологами – не можемо, - говорять в унісон обидва співрозмовники, - бо в слові «архе-о-лог», суфікс – лог означає «науковець», а вони просто грабіжники і злодії. Ніякого відношення до науки вони не мають, вони викопують артефакти і перепродують, або просто знищують нашу історію». Адже переритий ними культурний шар вже не може розповісти науковцям ні про період, до якого відноситься знахідка, ні про культуру, яку вона представляє. Це як окреме слово, висмикнуте з тексту, за яким потім неможливо зрозуміти про що був текст.

Ольга Савченко: в нас є деякі посадові особи, які б’ють себе кулаком у груди та запевняють, що вони підтримують історію, купуючи знахідки у пошуковців. Але цим самим вони і сприяють, і заохочують грабіжників до скоєння нових злочинів. В такий спосіб вони лише фінансують «чорну» археологію.

- Чи є містична складова у вашій роботі, адже ви часто розкопуєте померлих людей, можливо при їх захороненні проводились якісь обряди, чи не траплялося з вами якихось незрозумілих явищ?
Ольга Савченко: В містику ми не віримо. Ми розглядаємо свою роботу, як роботу із збереження історичних даних археологічного об’єкта. Інакше цей об’єкт буде знищений: або екскаватором, або викинутий на смітник, що назавжди зітре пам’ять про нього і вже ніхто, ніколи, нічого про це не дізнається.

Ігор Ігнатенко: Одного разу, коли ми копали на території цегельного заводу, місцеві нам дорікали, що ми такі-сякі варвари, безсердечні і безбожники, знущаємось над останками людини. Але ж чи було б краще, якби ці кістки потрапили у піч цегельного заводу і потім з них зробили цеглу? А так хтось із антропологів дослідить ці кістяки і відкриє якісь нові невідомі сторінки історії української нації. Або, наприклад, в Києві, учені по кістках досліджували, якими хворобами хворіли давні люди і це в подальшому теж згодилося для науки.

- А поховальні обряди звичайно ж існували. І доказів цього було знайдено предостатньо. От наприклад в одному з розкопаних поховань археологами було знайдено так званий «світець» - такий собі металевий каркас, куди вставлявся каганець. Очевидно малось на увазі, щоб цей «світець» освітлював померлому шлях у потойбічному житті.

Ігор Ігнатенко: В 1992 році я подивився фільм про розкопки гробниці фараона Тутанхамона. І дізнався про те, що всі, хто брав участь у розкопках, померли. Містика. Але згодом вчені висловили припущення, що археологи просто надихалися спорів грибка Aspergillus flavus. А на той час ми вели розкопки кладовища поблизу Єлецького монастиря і в одному з розкопів знайшли майже ідеально збережену голову молодої дівчини, в головному уборі, з прикрасами.

Решти тіла не було бо його знищило інше поховання. Ми забрали голову в наш центр для дослідження. Я поклав її в сейф, поряд з документами. Там же, тільки на іншій полиці, знаходився і шматок хліба. Потім я змушений був виїхати на кілька днів у відрядження, а коли приїхав – помітив, що вся полиця, де лежала голова покрита пліснявою. Я звернувся за консультацією в наш чернігівський інститут мікробіології. А мені знайомий науковець розповів, що від цього грибка нам нічого не загрожує... Крім набряку легень і цирозу печінки. І порадив якнайшвидше позбутися знахідки, а місце, де вона лежала, ретельно обробити. Ось і вся містика.

- Існує думка, що дозвільні документи тим, хто будує будинки в центрі міста, надаються безпідставно, а розкопки належним чином не проводяться, як було з новобудовою на вул. Князя Чорного, навпроти Єлецького монастиря?
Ольга Савченко: Біля Єлецького монастиря працювала не наша організація. Але мені відомо, що розкопки там були проведені в повному обсязі і забудовник отримав дозвільні документи на будівництво оформлені належним чином.

- Як оформляються документи для забудовника, скільки по часу проводяться розкопки і скільки це коштує?
- Порядок отримання дозволів такий: на певну ділянку будівництва створюється проект забудови. Цей проект узгоджується з Департаментом культури, туризму, національностей і релігій Чернігівської облдержадімістрації. Вони дають висновок, виходячи зі своєї компетенції, тобто що можна, а чого не можна.

- Якщо це охоронна археологічна зона або територія пам’ятника, а тим паче археології, тоді виставляють обов’язкові умови проведення археологічних досліджень. Замовник робіт звертається в службу, яка має відкритий лист на проведення відповідних робіт. Ця організація, на основі підписаного договору, проводить археологічні роботи і видає висновок про те, що проведені дослідження, в яких масштабах, все це описується в листі про закінчення робіт. На основі цього листа замовник знов іде в Департамент культури і, якщо роботи проводились на території пам’ятника археології, в другій охоронній археологічній зоні, то Департамент культури зобов’язаний їм видати «Дозвіл на відновлення земляних робіт». І, відповідно, якщо за висновками спеціалістів «пляма» досліджена повністю, департамент дає дозвіл на поновлення будівельних робіт. Але лише в межах проведених археологічних досліджень.

- Замовник же і оплачує роботи з археологічних досліджень. Згідно чинного законодавства це коштує недешево. Згідно «Тимчасового збірника цін на науково-проектні роботи по нерухомих пам'ятках історії та культури Української РСР» прийнятого ще 24 червня 1991 року плюс коригуючі коефіцієнти ДСТУ 2013-го року.

- Вже за тодішніми цінами це «задоволення» було не з дешевих.
- Тривалість розкопок залежить від площі об’єкта, його складності, від погодних умов і т.д.

- Чи були конфліктні ситуації з забудовниками?
Ольга Савченко: конфліктних ситуацій було предостатньо. Найконфліктніша ситуація, з якою нам довелося зіткнутися – це будівництво залізничної гілки в передмісті Бобровиці в 2013-му році. Там є така організація як «Земля і Воля» (керівник Леонід Яковишин) і вони вирішили збудувати відгалуження залізниці собі на елеватор, аби багатотонні машини – ваговози не розбивали дорогу в Бобровиці. Така собі приватна залізниця. І от ця приватна залізниця пролягла аж по двох пам’ятках археології. І нічого не вдалося зробити. Ніхто нічого не бачив і не відреагував: ні прокуратура, ні суд. Дійшло до того, що моїх людей, науковців-археологів, які за моїм наказом поїхали проводити там дослідження затримала охоронна служба підприємства «Земля і Воля», відібрали у них лопати, викликали міліцію і повезли, як злочинців, у відділок міліції. Протримали там до ранку. І нічого не вдалося зробити. Залізниця назавжди зруйнувала пам’ятки археології. Я тоді була директором «Старожитностей Полісся».

- А в цьому році в Прилуках була ситуація. Там за генеральним планом міста є певна територія, яка позначена як «зона охоронюваного культурного шару» де, для того, щоб визначити статус землі і масштаби робіт, які можна там проводити обов’язковим умовою є проведення археологічних досліджень або хоча б розвідки. Тобто археологічні дослідження там обов’язкові! Там нишком від нас збудували величезний склад на території швейної фабрики. Ми виїздили туди з комісією для проведення обмірів і досліджень, нашу комісію навіть не впустили на територію. А коли Департамент культури подав документи в прокуратуру і в прилуцьку поліцію, щоб вжили відповідних заходів, то з прокуратури до Департаменту надійшов «унікальний» лист про те, що Департамент сам винен в тому, що не вжив достатніх і відповідних заходів для забезпечення збереженості пам’ятника. Тобто вони самі мали б стежити за дотриманням закону, оштрафувати будівельну компанію, і вже лише після цього повідомити в прокуратуру про вжиті нами заходи (!).

- Багато було всього. Наприклад Департамент також судився і з «Нафтогазом». З приводу того, що вони в Варвинському районі проклали нафтопровід по території археологічної пам’ятки – поселення «Гнідинці-1». Ми в складі комісії виїхали на місце, зафіксували руйнування. Визначили, що нафтопровід прокладений поряд з існуючим, а не «в межах вже існуючого», як нам стверджували керівники НГВУ, частково був знищений культурний шар поселення. Також нами було зафіксовано руйнування пам’ятки, виявлено багато кераміки в стінках траншей нафтопроводу. Там навіть були знайдені стародавні монети.



Горщик з стародавніми монетами
- Потім «Укрнафта» порушила адміністративну праву проти Департаменту культури і особисто проти Валентини Володимирівни Мултанен, з вимогою відмінити припис про призупинення робіт. Вони посилались на те, що це - перешкоджання їхній господарській діяльності. Що археологи не повідомили нафтовиків про проведення обстеження, не повідомили завчасно про виїзд археологів на місце будівельних робіт. Через що, це не було вписано в їх плани по обстеженню. Загалом, було багато чого. В результаті суд ми виграли, і тепер ми тісно співпрацюємо з НГВУ (нафтогазовидобувне управління), Чернігівнафтогаз. Там змінився маркшейдер (маркше́йдер — гірничий інженер або технік, фахівець з маркшейдерії), бо програш у суді став відчутним ударом по їх репутації. Тому нинішній маркшейдер тісно з нами співробітничає. Також за часів колишнього маркшейдера без будь-яких узгоджень була відведена територія під свердловину, яка була невдовзі пробурена. А тепер вони хочуть її розширювати і знову зіткнулися з питанням дозволу на земляні роботи. Тепер ми вже уклали з ними договір і будемо вести там дообстеження в межах ділянки, на яку вони планують розширюватися. Оформлено землевідвід. Тобто тепер вже питань нема, непорозуміння всі зняті. Співробітничаємо і сподіваюсь що будемо працювати так і надалі.

- Яка середня зарплата археолога і від чого вона залежить, чи дають премії за особливо цінні знахідки, понаднормову роботу або часті відрядження?
Ольга Савченко:: Про зарплату я промовчу. Вона – мінімальна. Премій за знахідки не передбачено, адже вся наша пошукова робота направлена саме на виявлення знахідок.

Ігор Ігнатенко: В польовій експедиції можна отримати в якості призу банку згущеного молока (сміється). Ніяких доплат за перепрацювання чи часті відрядження також не передбачено. Працюємо не нормовано, скільки потрібно.

- Чим захоплюєтесь поза роботою, які місця нашої області вважаєте найцікавішими для відвідування?
Ігор Ігнатенко: На захоплення поза роботою майже не вистачає часу. А найпривабливішими місцями для туристів вважаю Новгород-Сіверський, там є що подивитись, Тростянецький дендропарк, закинутий Максаківський монастир.

- Якщо порівняти нашу область з іншими регіонами України то наскільки вона обстежена і насичена пам’ятками археології, чи є якийсь рейтинг?
- Щодо дослідженості, то наша область є однією з найдослідженіших в Україні. В нас склалася більш міцна організація археологів, ніж в інших регіонах і це позначилося на роботі. Тому по наявності археологічних пам’яток, нашу область можна порівнювати хіба що з Кримом. Але ж Крим досліджували з найдавніших часів. Його дослідженням займалися ще іноземці. А потім, коли сталась революція 1917-го, туди втікла вся еліта з Санкт-Петербургу. Науковці, які не встигли переправитися в Туреччину, осіли там і ґрунтовно займалися археологією. Тому серед материкової України територія Чернігівщини найкраще досліджена і тут ведеться найбільш плідна робота по дослідженню археологічних пам’яток.

Ольга Савченко:: Але все одно область досліджена недостатньо. Якщо брати з точки зору її насиченості пам’ятками, то вона досліджена дуже слабо. Часто виявляємо археологічні пам’ятки там, де взагалі не сподівалися на них натрапити. Треба вдосконалювати методики роботи і апаратуру.

- Позитивним був той факт, що до 2014 року державна політики була спрямована на те, що будь-який новий землевідвід повинен був пройти археологічну експертизу. І завдяки цьому було виявлено багато археологічних об’єктів. Навіть в тих місцях, де навіть ніхто і не сподівався нічого знайти. Наприклад, на територіях населених пунктів, куди доти доступ для археологам був закритий допоки сам власник не захоче обстежити цю ділянку. І ніхто його не міг змусити. А тоді вони були поставлені в такі рамки, коли без археологічного дослідження неможливо було отримати землю в оренду чи у власність. Тому інформації надійшло дуже багато за цей період. І вся вона - дуже цікава.

- Ще один позитивний момент, що на сьогодні зобов’язали населені пункти створити генеральні плани місцевості, без яких на території цього населеного пункту неможлива ніяка господарська діяльність. Але… гроші на археологічне дослідження в бюджет не закладаються, а воно недешеве. Тому проблема існує з фінансуванням цих робіт. Громади задовольняються тим, що подають нам певну інформацію, яка в них вже існує, але часто густо ця інформація не відповідає дійсності. Наприклад, місто Короп практично все стоїть на території стародавнього поселення цього міста. Тобто археологічно-охоронюваною зоною є вся його територія. І її треба досліджувати. Але при затвердженні генерального плану міста комісія сказала, що ви забагато хочете. А щоб дати аргументований висновок потрібно провести обстеження. А це немалі кошти яких нема. В 2013 році на рівні області була прийнята Чернігівська обласна «Програма археологічних досліджень на період 2013 – 2020 років». Участь у її реалізації на сьогоднішній день бере підприємство «Старожитності Полісся». І хоча програма фінансується з 2013 року, ми почали працювати з нею з 2014-го. - Але цього фінансування замало.

- Величезною проблемою нашої області є те, що в 90-х роках, в ході так званого «роздержавлення» земель людям почали роздавалися паї. Для цього землі треба було інвентаризувати, щоб потім передати їх з державної власності у приватну. І на початковому етапі до інспекції з охорони пам’яток надходили матеріали майже по всім господарствам, були великі замовлення від інституту землевпорядкування. Наші фахівці майже цілодобово наносили на карти все, що було відомо на той момент про всі археологічні пам’ятки, аби хоч якось зберегти ці об’єкти. Але плани і схеми наносились згідно тих даних, які надходили з місць. А вони часто не відповідали дійсності. Наприклад на карті позначається квадратом, нібито, територія кургану чи іншої археологічної пам’ятки. І вона залишається не ушкодженою, не розораною. А насправді справжня пам’ятка знаходилась поруч, за 10-20-30 метрів. І вона спокійнісінько собі розорювалась. А «недоторкана територія» просто заростала травою. Через таку некомпетентність і неточність складання карт, невідповідність місцезнаходження об’єктів реальному плану на місцевості, ми і втратили дуже багато цінних і унікальних пам’яток. Хоча в подальшому ці карти і були взяті за основу при документуванні місцезнаходження пам’яток.

- Та й на сьогоднішній день ми не можемо знайти спільну мову з представниками органів охорони культурної спадщини сусідніх областей Полтавщини та Сумщини стосовно взяття на облік культурних пам’яток. Надаємо максимальну документацію для взяття на облік, але з їх боку не бачимо жодної зацікавленості. А об’єкти, поки вони не отримали статусу щойно виявлених, практично беззахисні.

Gorod.cn.ua

Хочете отримувати головне у месенджер? Підписуйтесь на наш Telegram.

коментарі (0)