Чим вас мати била?

День матері відзначають другої неділі травня, який вважається місяцем Пречистої Діви Марії. На це свято вітають матерів, дякують за добро, за науку. А ми вирішили запитати, чим мати била. У пісні співається: «Била мене мати березовим прутом». Є й варіант: «Била мене мати арматурним гаком, аби я не стояла з молодим козаком».



Зла не тримаю

Аліна Юрець, листоноша, Низківка Сновського району:

— Бувало, за різну шкоду долонею могла мати вдарити. Наприклад, за розбитий посуд. Нас з сестрою двоє у сім’ї, інколи й обом діставалось. Але конкретного випадку, що б дуже запам'ятався, не пригадую. Не відклалось у пам’яті. То ж зла на матір за це не тримаю.

Зараз уже і сама мама. Донці шість років. Намагаємося за шкоду дуже не карати. Хіба поговорити. Але буває всяке. Наприклад, якось скинула плазмовий телевізор. Але все обійшлося. Бити, звичайно, шкода, але іноді я не витримую. Можу по жопці дати.

Спробував курити — отримав ременю

Максим Пригоцький, будівельник (закінчив Кролевецьке вище професійне училище):

— За 39 років не пам’ятаю, щоб мама, Наталія Миколаївна, била. Хоч би чим. Якщо вже щось серйозне, батька кличе. А він береться за ремінь. Та й то не завжди, частіше покричить, на тому й закінчиться. Найстрашніша провина, за яку отримав, — спіймали на тому, що курив. Ну як спіймали — батько унюхав. Мати тоді теж сварила.

Не била, і взагалі мовчазна була

Ольга Коваль, бібліотекар, село Велика Дорога, Ніжинського району:

— Я в дитинстві слухняна була, то й не пам’ятаю, щоб мене мати била. Вона мене любила, по-своєму, дуже мовчазна була. Про любов не говорила, але й не карала. І навіть, щоб її били, не чула. Бабуся (мамина мама) померла рано, батько одружився вдруге. У нього двоє дітей, у неї — дочка. Спільний син Микола народився 22 червня 1941 року, в день початку війни. Дідусь не повернувся з війни. Її і старшого брата виховувала мачуха Горпина Дмитрівна. Ніколи не ділила своїх дітей і чужих, добра була. І я у дитинстві до неї бігала, за рідну онуку мене вважала. Своїх же дітей я не маю, заміж не ходила, не склалося. То День матері — не моє свято. І бити було нікого. Літом займалася вихованням племінників, на канікули до мене направляли. Але такі ловкі були, що навіть сірники від них не ховала: скажу, що не можна, не беруть. Краще на річку збігають рибу ловити, а я насмажу.

Долонею

Тетяна Павленко, пенсіонерка, місто Ніжин:

— Хіба ми були такі вредні, як нинішні діти? Дивлюся на тих малюків, від роду яким три-чотири роки, а вони вже істерики в магазинах влаштовують, те хочу, того не буду. А матір чи батько бігають навколо маляти, сюсюкають, заспокоюють. Та ми колись погляду батьківського боялись, не дай Боже проштрафитись, або якусь шкоду зробити. А діти тепер з батьків мотузки в’ють. Ні поваги, ні страху перед ними. Качають права, і дорослі йдуть їм на поступки. А потім виростають отакі неслухи, і сидітимуть у батьків на шиї, або кинуть Їх на призволяще. Залюблені діти, то горе для батьків.

Не знаю чому, але нас з братом не били. Ми кожен знали «свій щоденний наряд», кому, що і коли робити, всі обов’язки були розподілені. Я бувало, доки уроки не пороблю та хатню роботу — гуляти зась. Кілька разів не виконувала, побігла до подружок, і запізнилася брата з групи продовженого дня забрати, отримала від матері по дупі долонею. Не було боляче, було соромно, що я батьків підвела.

І ще кілька разів попадало, все по моїй вині. І своїх дітей, і онуків я привчила «Скінчив діло — гуляй сміло», старших поважай, нікому шкоди не роби, і дарма язиком не мели, як буває: «Язик бовть, та у куть, а голівоньку товчуть».

Лозиною, щоб не ховався мокрим по кущах

Олександр Дурницький, пенсіонер, селище Сосниця:

— Прутом хіба що на вербну неділю, і то не березовим, а вербовим. 50-ті роки, мама ростила нас з старшим братом сама. Ременя в хаті не було. Тяжко працювала в колгоспі з ранку до ночі. Жили в селі, в Чорнотичах. Я сам знав, що треба допомагати, якщо свою роботу не зробиш, ніхто за тебе її не поробить. Навіть не пригадую, щоб у кутку стояв. Накричати, зауваження зробити могла, але руку не піднімала. Щелбана дати могла, жартома, як чогось не розумієш. Один раз, пригадую, попало лозиною. Класі в першому пішли з приятелем кататися на ковзанах на кар’єрі, і провалилися під лід. А як вилізли, ще й не зразу додому пішли по кущах ховалися. Потім сушилися у нього на печі, намагались сліди «злочину» приховати.

Тижневик «Вісник Ч» №20 (1774), 14 травня 2020 року

Хочете отримувати головне у месенджер? Підписуйтесь на наш Telegram.

коментарі (1)