Свято-Михайлівській церкві у Сосниці виповнилось 20 років

фото Віктора ШЕВЧЕНКА 2025 року

Цьогорічний Великдень на­гадав сосничанам, а особли­во в’юнищанам, що вже ми­нуло 20 років, як вперше у Свято-Михайлівській церкві почалось богослужіння. Як же все починалось? Хто зі- ніціював будівництво цер­кви? На які гроші? Про це зозповіли в’юнищанки Інна Пилипенко та Валентина Мазигула, щоб з роками не втратилась історія створен­ня цієї святині.

- Тоді був такий період, що від­кривались церкви. Ну й в’юнищани захотіли свою церкву, тим біль­ше, що було приміщення. Останнім часом у тому приміщенні, що по вул. Михайлівській, була початкова шко­ла. А до цього, ще до Другої світової війни, там проживав священик, по­тім розміщувалась В’юниська сіль­ська рада, - починає розповідати Інна Петрівна. - Володимир Сердюк озву­чив цю ідею, я підтримала і разом з Надією Середою почали збирати гроші. Із 2 200 грн. все й почалося.

Ні на мить ідейники не сумнівали­ся, що люди підтримають їхній до­брий задум і не помилилися. Тому з самого початку робили все самотуж­ки за зібрані гроші та з Божою допо­могою. Люди приносили меблі, руш­ники, скатертини, інструменти для ро­боти; хтось допомагав фізичною пра­цею, хтось клав цеглу, пиляв дошки - роботи всім вистачало. Сьогодні хо­четься уклінно подякувати абсолютно всім в’юнищанам, бо, мабуть, не було жодної сім’ї, яка б стояла осторонь і не доклала грошей чи праці до ство­рення церкви. Були й «городяни», які не шкодували коштів і кожного разу робили пожертви. Варто поімен­но згадати всіх тих, хто стояв у вито­ків створення святині, а саме: Інна і Григорій Пилипенки, Надія Середа, Катерина й Ілля Гапони, Катерина Боковенко, Віктор Бабасенко, Микола Шумицький, Олександр Карета, Віра Цявко, Олександр і Андрій Коробкіни та Марія Макуха.

Хтось уже, на жаль, покійний, але їхні імена навічно увійшли в історію: Володимир Сердюк, Олексій Середа, Григорій Мазигула, Володимир і Ніна Супруни, Віра Мотліч, Таїсія Косяненко.

Було дуже важко, але незважаючи на труднощі, робота йшла. 19.08.2005 р. одержали свідоцтво про реєстра­цію релігійної громади. Спочатку зро­били дві грубки, потім їх перероблю­вали, у 2006 провели воду, у жовтні 2007 року - газ. Експерт з Мени зро­бив оцінку, за якою приміщення кош­тувало 4 700 грн. Проте знову ініціа­тори звернулись до депутатів, які од­ноголосно підтримали в’юнищан і на­дали безкоштовно приміщення у ко­ристування.

Наближалось завершення будів­ництва, все пофарбовано, зробле­но іконостас, який відокремлює ві­втар від центральної частини цер­кви, настав час знайти настоятеля і Володимир Сердюк та Інна Пилипенко попросили отця Василія - настоятеля Авдіївської Свято-Казанської церкви, з яким добре товаришували, бо він був постійним клієнтом станції техоб- служування, - провести і для в’юни­щан Божу службу. Проте мало було одного бажання святого отця, потрі­бен був дозвіл на проведення служ­би. І тоді В.Сердюк поїхав за тим доз­волом у Чернігів. Так, отця Василія призначили тимчасово настоятелем церкви. Але на Великдень він не міг залишити своїх прихожан, не міг вно­чі покинути Авдіївську церкву і приїха­ти у Сосницю. Тому попросив свяще­ника з Ніжинського монастиря про­вести Великоднє богослужіння. Так вперше новий храм, про який мріяли та заради якого все починалося, по­чав своє життя і розвиток - у Свято-Михайлівській церкві 2005 року було освячено паски.

А вже «на проводи» (через тиж­день) отець Василій провів поми­нальну службу.

- Пригадуємо, що було багато па­нахид. Після освячення їх роздавали людям. Батюшка ніколи ні за що не брав грошей, навпаки робив пожер­твування на розвиток церкви, - каже Інна Пилипенко.

Крім будівельних робіт, зібрала­ся півча, якою взялась керувати Надія Нирковська. Саме вона при­несла перші церковні книжки, за яки­ми вчили молитви. До півчі увійшли: Інна Пилипенко, Ніна Супрун, Віра Карпенко, Наталія Макаренко, були й інші. Всі мали збиратися на репетиції, бо навіть якби вони були професійни­ми співками, без цього ніяк. Отож за­лишаючи всі домашні справи, поспі­шали до церкви.

Та попри добрий початок потріб­но було шукати постійного насто­ятеля церкви. Знову цим зайнявся Володимир Сердюк, знову він поїхав у Чернігівську єпархію. А незадов­го, вже у червні 2005 року, був при­значений настоятелем вже нинішній отець Сергій, який прибув із сім’єю із Коропщини.
Так завершився перший етап будів­ництва.

Далі естафету перейняв отець Сергій. За роки завзятої праці ре­зультат очевидний. Старе приміщен­ня, обкладене білої цеглою, зміни­лося до невпізнанності - стало су­часним, красивим, багатим, затиш­ним. Окрасою Божого храму височі­ють куполи, мелодійно видзвонюю­чи на все В’юнище. Тут панує непов­торна атмосфера гармонії з Богом та затишку.
Не тільки сам храм, але і територія навколо нього заслуговує уваги. Все доглянуто і облаштовано зі смаком. Тут ростуть фруктові дерева. А цвітін­ня квітів не припиняється від ранньої весни до пізньої осені.

Догляд за святинею не припиняєть­ся, бо храм - це друга домівка для прихожан.

- Користуючись нагодою, хоче­мо з усіма розділити радість невели­кого ювілею нашого храму, - сказа­ли в’юнищанки. - Подякувати отцю Василію - настоятелю Авдіївської Свято-Казанської церкви та отцю Сергію - настоятелю Сосницької Свято-Михайлівської церкви за до­броту Вашого великого серця, за ще­дрість душі, за мудрі поради. Спасибі Вам, що несете людям щиру молит­ву до Бога. Зичимо Вам міцного здо­ров’я, щедрих Божих благословінь і опіки Божої Матері.

Миру всім нам і процвітання.







Джерело: "Вісті Сосниччини", Олена КУЗЬМЕНКО

Хочете отримувати головне у месенджер? Підписуйтесь на наш Telegram.

коментарі (0)