Гідний спадкоємець династії хліборобів

«Кожен хліб їсть, та не кожен уміє його виростити…», – батьківські слова, що вкарбувалися на все життя в пам'ять Григорія Шевченка – яскравого представника хліборобської династії Козелеччини.


Григорій Григорович Шевченко

Свого часу він підняв з колін колгосп, який займав останні позиції у районі за всіма показниками. І вивів його у лідери. З часом зумів зберегти «історичне минуле» у його сталому вигляді і досі продовжує вдало керувати рентабельним і соціально відповідальним бізнесом – СТОВ «Полісся», що вдало функціонує на бригинцівських землях. Не відмовився і від тваринництва, хоча називає його скоріше соціальним проектом, адже прибутки від нього досить сумнівні. З батьківського гнізда, де споконвіку вирощували щедрий хліб, не полетіли й діти Григорія Григоровича. Навпаки – повернулися вже зі своїми родинами, аби разом вести справу, якою живе, захоплюється і марить справжній українець з красномовним прізвищем – Шевченко.

Досвід поколінь

Продовжити родинне ремесло – таким був задум хлопця із села Бірки, що на Козелеччині. «Україна» – місцеве передове господарство, яке очолював батько парубка – Григорій Тимофійович. Саме він прищепив сину істину: ніщо не може бути ціннішим, як вирощувати хліб. Дід теж був колгоспником. Тож пріоритетом при виборі професії став досвід поколінь. Закінчивши школу, подався Григорій здобувати фах агронома. Вступив без проблем і вагань в Українську сільськогосподарську академію. Та, на превеликий жаль, не дочекався батько, доки син стане дипломованим хліборобом. Непоправне горе спіткало родину Шевченків – голова сім’ї загинув у автокатастрофі.

«У 18 років я лишився без батька. Через п’яного водія «хлібовозки» не стало нашої найдорожчої людини, – пригадує із сумом на обличчі Григорій Григорович. – Після закінчення академії я повернувся у рідні Бірки. Працював агрономом-овочівником, садівником. А згодом був направлений у Бригинці – головним технологом поля. Це був відсталий колгосп «Зоря комунізму».

Щоб не бути голослівним, наш герой показує раритетні зшитки районних зведень, де чорним по білому написано, що у 75-80-х роках колгосп посідав 23 місце із 28-ми. Не міг змиритися з таким становищем новоспечений спеціаліст. Працював натхненно. Удосвіта йшов на роботу і повертався, коли село вже спало. У 1983-му 28-річного Григорія призначили головою колгоспу. Вже за 81-85-ий роки відстале господарство дало свої перші результати, посівши 19 місце, а у 1987-му – різко перемістилося на 10 місце у соціалістичному змаганні. З початком 90-их бригинцівське господарство щороку тримало свої позиції у трійці лідерів.

«Я б не досяг таких результатів без людей, які в мене повірили і разом працювали на результат, – зізнається хлібороб. – Ми почали з того, що забезпечили ферми міцною кормовою базою. Адже у нашому колгоспі було близько двох тисяч голів ВРХ, понад тисячу овець, свині і навіть кури. Налагодивши тут роботу, взялися за зміцнення матеріально-технічної бази, яка, повірте, бажала кращого. Ті, хто хотів працювати – працював. Нероб і крадіїв ми не тримали. Пам’ятаю, як у 90-му році мене обрали головою райвиконкому на сесії. Що ви думаєте – мої люди вийшли на масові демонстрації, зірвали сесію, написали колективного листа з вимогою лишити мене у колгоспі (посміхається, – Авт.)».

Це був перший випадок в історії Козелецького району, а можливо й не тільки, коли людина власноруч написала відмову від посади голови райвиконкому і повернулася у село до колгоспу.

Реформувавши колективне сільгосппідприємство у приватне господарство, бригинцівці на практиці довели, що і в умовах економічної кризи буремних 90-их років, становлення ринкових відносин вони без допомоги держави, не залучаючи інвестицій, забезпечили високу культуру полів і ферм. А головне – не розікрали, а зберегли і підняли господарство на недосяжну для багатьох висоту.

Тваринництво як соціальний проект

Нині сільськогосподарське товариство основні кошти заробляє в рослинництві, однак без тваринництва тут також не можуть.

«Минулого року була державна програма на підтримку тваринництва. На кожну корову, що утримується в господарстві, виділялися певні кошти. Ми подали всі належні документи. Була тривала пауза, а потім нам повідомили, що наші документи нібито прийшли в потрібний кабінет на другий день, коли сплив час подання, – дещо іронічно розповідає Григорій Григорович. – Я кажу, мовляв, ви даєте допомогу на документи чи на худобу, яку я утримую? Навіть якщо припустити, що документи десь довго залежались. Корови ж у мене у господарстві були і є… У другому півріччі я навіть документів не подавав. А навіщо морочитися?.. Я завжди кажу: тваринництво для мене – це соціальний проект, а не бізнес. Воно не приносить прибутків, але наразі це – робочі місця і постійна зайнятість на селі».

Раніше фермер здавав молоко у сусідню Бобровицю на молокозавод. Нині – частину на Ічню, а решту – приватникам.

«Люди роблять сири і продають. У наш час кожен крутиться, як може. Ми й баранів трохи тримаємо. Це наші «санітари». Запускаєш у двір – і косити не треба», – сміється господарник.

Хвалитися Григорій Шевченко не любить, тому вже від людей дізнаємося, що керівник допомагає з початку війни на Сході нашим солдатам. І м'ясом, і технікою. Має за волонтерство і Знак пошани. Взагалі дипломами і грамотами завішаний чи не весь кабінет аграрія. Але й тут наш герой небагатослівний.
«Та є трохи.., – дещо зашарівшись, говорить мій співбесідник, доки я роздивляюся відзнаки. – Але то не так цікаво. Їдьмо краще, я Вам господарство покажу. Ми й техніку цьогоріч оновили, і нові приміщення побудували…».

Сімейний підряд

Григорій Григорович – багатий чоловік. Має чотирьох доньок і двох онуків. Родинами працюють у господарстві батька. Євген Костенко – заступник директора з механізації СТОВ «Полісся», а за сумісництвом зять.


Євген Костенко - заступник директора з механізації

«З 2008 року я працюю у цьому господарстві. Сам з Вороньків, що на Бобровиччині. І хоч за освітою я – агроном, та так склалися обставини, що довелося присвятити себе механізації, – пояснює Євген. – Керівник у нас – порядна і чесна людина. Його шанують у районі, бо він ще й депутат. Григорович для нас є і батьком, і тестем, і наставником водночас. У нас тут ціла бригада зятів (посміхається, – Авт.). За весь період, скільки ми працюємо пліч-о-пліч, Григорій Григорович не дозволяв собі навіть голос на нас підвищити чи десь вказати, що він керівник, а ми – підлеглі. Головне – працювати, як він – на совість. Це правило ми вже давно засвоїли».

Наталія, Світлана, Ірина, Юля – вдячні доньки свого батька. Допомагають і в бухгалтерії, і з юридичних питань.

«Ірина моя одружилася з хлопцем зі столиці. Ми думали, що скоріш за все, лишиться у місті-мільйоннику жити. Аж ні, приїхали сюди. Зять Вадим зайнявся картоплярством. І у нього це дуже добре виходить. Він ще й відеоролики знімає, де ділиться секретами гарних врожаїв картоплі. Молодий фермер і блогер в одній особі», – посміхається щасливий батько.



До речі, дружина Григорія Шевченка Валентина Іванівна – теж у сімейному підряді. Працює кухарем у їдальні. Частує ситними і гарячими обідами всіх працівників господарства.


Григорій Шевченко зі своїм заступником, а за сумісництвом зятем Євгеном Костенком

Не можу я без поля й ферми

«Приїздять хлопці-засланці до нас, вмовляють продати господарство, а я не можу – це моє життя. Не робота, не прибуток, не захоплення, а саме життя! – наголошує Григорій Григорович. – Я навіть на відпочинок не їжджу нікуди. Цієї зими вперше за кільканадцять років вибрався. Товариш підбив. У санаторій. Із двох тижнів я ледь витримав десять днів. Не можу я без поля і ферми!».

Наразі у розпорядженні СТОВ «Полісся» – 2500 гектарів орендованих земель. Тут вирощують зернові: жито, пшеницю, овес, просо, кукурудзу, і сонях, і зернобобових трохи, і, звичайно ж, кормові культури – для потреб ферми. 90% прибутку керівник знову ж таки вкладає у виробництво, оновлення матеріально-технічної бази господарства, ну і, звісно, допомагає своїм селам: Бригинці, Карасинівка, Корніїв, Мирне, Пізнє, Риків.

«І не тільки нам, – констатує голова Бригинцівської сільської ради Наталія Чайка. Жінка з 2006 року на керівній посаді, тож, як ніхто, може розповісти про місцевий соціально відповідальний бізнес. – Чесно, що б не трапилося – ми йдемо до Григорія Шевченка. Це щедра, непідкупна і вольова людина. У наших селах – порядок, бо він вправно господарює. Дороги від снігу зажди почищені у всіх населених пунктах. Узбіччя покошені. Території кладовищ упорядковує. Церкву треба було обгородити у Карасинівці – знову ж таки до нього зверталися. Пожежну частину утримує за власний кошт, лікарні допомагає. Я Вам більше скажу, до нього звертаються і з інших населених пунктів – не відмовляє. Мені колеги часто кажуть, мовляв, добре, що у тебе є Шевченко. І я згодна з цим на всі сто відсотків. Тож, маючи таку чудову нагоду, хочу через вашу газету привітати нашого ювіляра (29 травня Григорію Шевченку виповнюється 65 років, – Авт.) з Днем народження і побажати йому міцного здоров’я, сил і наснаги. Щоб він ще довго керував господарством. Бо під надійним крилом нашого шанованого Заслуженого працівника сільського господарства Григорія Григоровича ми почуваємося впевнено у завтрашньому дні.



Газета «Чернігівщина» приєднується до привітань. І зичить, щоб у дітища Григорія Шевченка СТОВ «Полісся» завжди родив щедрий хліб, а «молочні ріки» господарства були повноводними. Многая літа, Григорію Григоровичу!

Сніжана Божок, «Чернігівщина» №22 (787) від 28 травня 2020

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

комментарии (1)