Багатодітна родина Кулик пригощає жителів Новгород-Сіверського піццою та суші

У Новгород-Сіверській громаді ім’я Олексан­дра Кулика відоме багатьом: переселенцям (саме з допо­моги їм найпершим почав він своє волонтерство), людям з особливими потребами, бага­тодітним мамам, військово­службовцям і їх сім’ям, пенсі­онерам та іншим мешканцям громади, хто хоч раз звертався впродовж повномасштабного вторгнення до нього у Церкву Християн Віри Євангельської «Еммануїл». У церкві він диякон. Подякувати Олек­сандру Олексійовичу і всім його віруючим друзям з інших регіонів України та з-за кордо­ну має мало не пів громади.

Та не одним волонтерством живе Олександр Кулик. Він має сім’ю, а з дружиною не зви­кли сидіти на місці, постійно працюють, щоб і собі мати, й іншим була змога допомагати.

Три гранти Катерини Кулик

Олександр і Катерина Кулики 13 років, як побралися, у них ба­гатодітна сім'я: донечка і четверо синів. Найстарша дитина 12-річна Ангеліна та її брати - Олександр, Мирослав і найменші - двійнята Данііл і Богдан. І кому ж, як не їхнім батькам знати, як важливо для дитини розвиватися, спіл­куватися з іншими дітками і роз­важатися. Так виникла ідея ство­рити ігровий простір для малечі і середнього віку дітей. Нещодавно подружжя Куликів відкрили ігрову кімнату «Smile», куди одразу ж завітали мами з дітками, котрі з повним розумінням справи пороз­зувалися - і ну-мо стрибати. Ко­мусь набридло, можна і тихенько посидіти, складаючи конструктор Лего, чи помалювати, чи з м'яких кубиків щось побудувати. Тут гамірно, та на фоні приємної ме­лодії не ріже слух дитяче веселе викрикування.





- Як добре, що у нас з'явилась така кімната, - сказали матусі. - Взимку, де дітям пострибати? Їз­дили до Шостки.

- І ми своїх возили туди, - гово­рить Олександр Кулик.

- Це вже мій третій грант, - ді­литься його дружина. - За гранто­ві гроші купили лабіринт. А столи, стільці, кубики, конструктор та інше придбали за власні кошти. Пропонуємо чай, каву, випічку, соки, водичку. Дітки ж набігають­ся і пити хочуть. Також у нас є окрема кімната, де можна орга­нізувати дитяче свято, на яке, за бажанням, запросити і аніматора. На час відключення світла у нас є прожектори. Можливо, підклю­чимо генератор. Для нас головне, щоб і діти, і їхні батьки були за­доволені. Виграний грант від про­грами DOBRE.

Катерина Кулик має фах інже­нера харчової промисловості за дипломом Київського національ­ного університету харчових тех­нологій. Її чоловік закінчив Сум­ський аграрний університет за спеціальністю агроном і дизайнер садово-паркового господарства. Олександр працював у Києві, та війна докорінно змінила його жит­тєві плани. Він вирішив допомага­ти людям тут. У Катерини, як і у кожної жінки основною роботою було доглядати і годувати дітей. На це завжди, знаємо, витрача­ється дуже багато часу. А діти полюбляють смаколики, то мама для них і старається. Всілякі тор­тики, випічка - домашнє все ж корисніше і смачніше. І от її хобі по­ступово переросло у рід занять.



- Років п'ять я займалась тор­тами: для друзів, знайомих, інші люди замовляли. Умію робити макаронс, безе, пряники... Маю харчовий принтер, котрий полег­шує процес оформлення тортів, пряників. Буквально за кілька місяців перед війною почала ро­бити суші, - розповідає пані Ка­терина. - У 2022 році на сторінці міської ради побачила інформа­цію, що від програми DOBRE можна подати заявку на грантову підтримку.
- З чоловіком ми обговорили те, що задумували раніше, проте на все треба чималі кошти, а тут випала така можливість: виграє­мо грант чи ні, а маємо спробу­вати, вирішили ми, - продовжує моя співрозмовниця.

- Створила бізнес-план - і виграла! У ньому прописала, чим хочу займатися (гранти на мене). Але підтрим­ка і допомога мого Сашка була в усьому. За грантові кошти облаштували і відкрили цех з виго­товлення піци і суші. Купили туди піч, холодильник, тістоміс, столи. А потім почалося відключення світла по кілька годин поспіль і не один раз на добу. Був же і блекаут. Щоб не перестати працювати, вирішили подати на інший грант. Це вже була гуманітарна організація ZOA. Про неї я дізналася від Ольги Кунтиш з Чернігова. Нам потрібна була піч на дровах.



І грантову допомогу нам надали. З піччю ми довго розбиралися. Та справилися. Вона нагріваєть­ся до 500 градусів. Представники DOBRE приїжджали подивитися і спілкувалися зі мною і ZOA по ZOOM, і так як кажуть, очі в очі.

Нині всі діти люблять піцу, ось такі стрибалки на батутах - і мож­на зрозуміти вибір підприємниці, у котрої п'ятеро дітей. Вони ж і допомагали в ігровій кімнаті: роз­сипали м'ячики у сухий басейн - дуже їм було весело. Першими оцініли батут. Як сказав пан Олек­сандр, батут витримував чоловіка у 150 кілограмів на випробуванні. Першими діти куштували мамину піцу.

Ігрова кімната працює щодня з 11 до 19 години.

- Ми всьому, що самі вміємо, на­вчаємо дітей, звісно, за чергою і в міру складнощів занять на їх вік, - говорить їхня матуся.
- Разом майже скрізь: у Недільній школі, куди запрошуємо на заняття всіх дітей, християнському таборі, їздимо до вихованців Черешенського інтернату, окрім поїздок чоловіка як волонтера. Я один раз з'їздила до Херсона після під­риву Каховської ГЕС, куди Сашко повіз допомогу від нашої громади і наших віруючих друзів, а були прильоти під час ночівлі у Чорнобаївці і Одесі. То більше не бере з собою.

Волонтерство триває

Нещодавно відзначали Міжна­родний день волонтерів. У краєз­навчому відділі історико-культурного музею-заповідника «Слово о полку Ігоревім» відбулася зустріч учнівської молоді з волонтером Олександром Куликом. Він роз­повів про свою волонтерську ді­яльність, як допомагає захисникам, постраждалим громадянам. Сказав про важливість підтримки один одного. Олександр Олек­сійович співпрацює з музеєм, передаючи речові докази війни, які поповнюють експозицію та нагадують про події сьогодення. Науковці музею надали йому сер­тифікат на річне безкоштовне відвідування музею-заповідника.

Незабаром Різдво і Новий рік. Мені згадалися мирні ці свята, коли друзі Олександра Кулика приїжджали з Різдвяною виста­вою про народження Ісуса Хрис­та. Збирався у БК повний малий зал дітвори, після вистави розда­вали солодощі. Всі були щасливі. Можливо, і цього Різдва приїдуть. Натепер нічого напевне обіцяти неможливо.

Хто передплачує «Сіверський край», частенько читали публі­кації про допомогу від Олексан­дра Кулика, про його поїздки з пастором церкви «Фавор» Кос­тянтином Макаренком з Орлівки у гарячі точки на Сході до наших воїнів-земляків. Скільки генерато­рів, буржуйок, «Коробок тепла» було туди відвезено! А скільки наборів продуктів, одягу, взуття, ліків, милиць, інвалідних візочків було роздано у Будинку молит­ви! Скільки разів вони їздили у прикордонні села громади! До діток у Черешеньки! Щось було зібрано гуртом у волонтерському центрі Олени Бурико для поїздок на Схід, а багато чого вартісного Олександрові передавали віру­ючі друзі від благодійних органі­зацій. Приїжджали і медики-во- лонтери наприкінці літа, на два дні був розписаний час прийому бажаючих.

- Маємо працювати - на поїздки треба гроші , - каже волонтер. - Я дуже вдячний всім, хто нас під­тримує. Велику допомогу нам на­дає благодійний фонд We stand with Ukraine, зокрема, генерато­рами. Ми їх роздали у «Дзвіно­чок», школу №2, ліцей №1, школу мистецтв, центр творчості, де є група «Малятко»... Оце привезли генератор для орлівського інтер­нату. У нас усі дні майже без віль­ного часу, та з Божою поміччю ми справляємося.

Гортаю стрічку фотографій Олександра Кулика у фейсбуку: їх небагато радісних довоєнних із найріднішими, з друзями. І безліч за останній час від повномасш- табного вторгнення. І не тому, що він любить фотографуватись, а тому, що це такі собі фото- і відеозвіти, що вони там побува­ли, розвантажили допомогу. Або фото того, чим може допомогти цивільним.

Попри зайнятість волонтерити Олександр Кулик не припиняє. Волонтерство - це стан душі, коли не можеш не допомагати. Навіть у березні 2022-го, коли була область в окупації, а поча­ли прибувати у місто перші пере­селенці, він став допомагати їм тим, що мав. І за оці майже три роки волонтерства я ні разу не чула від нього «я» - тільки «ми». Тобто з ним його брати і сестри з Будинку молитви, віруючі друзі звідусіль.



- Ми робимо всі добрі справи разом і з благословіння пастора Григорія, - говорить Олександр. - Кожен у нашій церкві працює і допомагає, особливо діти з бага­тодітних родин Рожків.

Джерело: “Сіверський край”, Тетяна Малай

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

комментарии (1)