Очільник Іржавецького старостинського округу Сергій Сирота прагне кращого життя для людей

- Я закінчив медичне учили­ще і майже шість років працю­вав завідувачем фельдшер­сько-акушерського пункту в Іржавці. А потім став приват­ним підприємцем - відкрив у селі магазин-бар, - розпо­відає очільник Іржавецького старостинського округу Сер­гій Сирота. - Я відкрив його у підвалі Будинку культури. У мене була мрія зробити, як у голлівудських фільмах, коли до закладу після роботи при­ходять люди й відпочивають: невимушено спілкуються, дивляться телевізор. Спочат­ку все складалося добре. Та згодом помінялися пріори­тети. І я вирішив свій заклад реструктурувати. Але мені не продовжили договір, тому довелося закритися. Це спо­нукало мене до дій - і в ре­зультаті я працюю старостою.

Але перед цим почав розби­ратися у проблемах, вивчав законодавство, вигравав су­ди. Це було у 2015-му році, коли працювала Іржавецька сільська рада й депутатський корпус. Я багато працював з документами Іржавецької сільської ради. Неозброєним оком було видно, що проблем багато. Але більше за все викликало обурення те, що кошти, які мали б йти на ремонти будівель, доріг, бла­гоустрій - просто забирали в центральний бюджет.

У 2020 році мене обрали депутатом Ічнянської міської ради. У мене був вибір - за­лишитися депутатом, пра­цювати у міській раді або піти старостою. Я обрав останнє.

Нас об’єднали в громади і обіцяли «золоті гори», але навіть коштів на реструктури­зацію інфраструктури об’єд­наних громад в повному об­сязі держава так і не надала. Місцеві ж бюджети і не були достатніми для розвитку, а пі­сля того, як громад позбавили ПДФО, і не стали.

Ще добре, що у нас основні напрямки доріг більш-менш зроблені коштом держави. Але досі є такі дороги, які мож­на назвати тільки напрямами. Хоча це відповідальність або області, або держави. Звісно, місцева влада може співфі- нансувати ремонт будь-яких доріг. Але, як я вже говорив, коштів не вистачає навіть ко­мунальні дороги зробити.
Загалом, децентралізація мала б розширити повнова­ження громад, а фактично забрала повноваження на місцях. Ми досі є тільки ви­конавцями чиїхось рішень.

До речі, центральна до­рога від шляху й до центру села раніше була так зва­ною кам’янкою. Нею я зай­мався років із п’ять - ще до того, як став старостою. Збирав підписи, згуртову­вав людей, звертався в УКБ ЧОДА. Розповідав, що у нас розташований державного значення Іржавецький музей-садиба Л. М. Ревуцького - музей українського компо­зитора Левка Ревуцького та його рідного брата музикоз­навця Дмитра Ревуцького. Сюди могли би приїжджати екскурсії по дорозі в Качанівку, і це би давало певний при­буток і розвиток села. Також наше село знають у релігій­ному світі, бо ще у 1716 році козаки Запоріжської Січі при­несли ікону Пресвятої Бого­родиці. Після руйнування Запорізької січі військами Петра І в 1709 році ікону було перенесено до Олешківської січі (розміщувалась на тодіш­ніх землях Кримського ханс­тва). Згодом козаки родом із Іржавця таємно перенесли цей образ до свого храму. Про ікону згадує Тарас Шев­ченко у поемі «Іржавець».

Зараз у Іржавській новозбудованій церкві зберігаєть­ся список тієї ікони.

Але до нас заїжджати було неможливо саме через цю дорогу. У 2021 році навесні нам пішли назустріч і зроби­ли нову - півтора кілометра.

Коли я приїхав на відкрит­тя дороги, то намагався з’ясувати, хто має постави­ти дорожні знаки. Це має бути врахованим у проєкті. Але відповіді так і не от­римав. Тож мені довелося знаходити кошти, просити підприємців і встановлюва­ти відповідні дорожні знаки, «лежачі поліцейські» і фар­бувати «зебри» біля школи власноруч.

- Очевидно, що на посаді старости роботу розпоча­ли з її перебудови.
- Моє бачення ще при попе­редній владі було наступним: бюджет має розподілятися таким чином, щоби села от­
римували бодай якісь кошти на благоустрій. Працівники у нас є, але техніки немає. Звертаємося до аграрних підприємств за допомогою. Без них було би дуже важко.

Звісно, треба враховувати момент - військовий стан.

Загалом, практично все, що я піддавав критиці - на­магаюсь виправити. Вуличне освітлення, вода і газ у нас були, але існує проблема зношених електричних дро­тів у селі. Вони не мінялися понад 50 років. Ще існувала проблема аварійних дерев та сухостою. Вони падають, об­ривають дроти, світла немає. У громаді залишилася лише одна аварійна бригада, яка усуває такі пошкодження, тож часу минало доволі багато.

І перше, що я почав роби­ти, це випилювати аварійні дерева, сухостій, чагарни­ки. Особливо в охоронній зоні електричних мереж, на кладовищах. Тепер у нас аварій стало менше. Якби не зношеність самих мереж, то аварій би взагалі не було. Але на кожне спиляне дере­во ми саджа­ли заміну.

- Тобто паралельно озе­ленювали Іржавець?
- Так. Висадили клени, горі­хи, ялинки, біля старостату у нас росте фруктовий сад. Посадили там нектарини двох сортів та яблуні різних сортів. На центральній вули­ці, у нас там є одна місцина, висадили 120 дерев: абрико­си, вишні, сливи, смородина, груші. Садкам уже три роки. На початку 2023 року ми за­клали Парк Слави на честь наших загиблих героїв, дя­куючи Оксані Шнейдер, мамі загиблого односельчанина, яка допомогла коштами. Там ростуть катальпи, сумахи, сакури, магнолії, платани, клени Гінала, сливи Пісарді. Розмістили дерева за лінія­ми, тож коли виростуть, буде дуже гарно. Як настане пе­реможний мир, покладемо плитку і поставимо невелич­кий фонтан. Також хочемо встановити фотографії на­ших загиблих хлопців і ме­моріальну дошку. А поруч із цим парком облаштуємо міс­це відпочинку для дітей і до­рослих - із лавами, альтанка­ми, гойдалками. Вже чотири роки у нас працює зона без­коштовного wi-fi.

Ми змогли зберегти одну з найбільших водойм. Площа дзеркала - близько 20 га. Вже під час повномасштабного вторгнення там було пошкоджено запірну армату­ру, вода почала витікати. Раз­ом з однодумцями змогли перекрити місце протікання води. У мене були плани, й ми таки це втілили завдяки матері загиблого Валентина Льовочкіна, підприємиці Ок­сані Шнейдер, яка найбільше надала коштів - запустили в озеро рибу: товстолоба, амура і коропа - й почали розбудовувати там рекреаційну зону для відпочинку і ре­абілітації військовослужбов­ців. Вже відправили близько 10 посилок з копченою ри­бою нашим хлопцям у різних напрямках, а свіжого аму­ра куштували у найближчих підрозділах. За сім місяців ми змогли виростити із 300-грамової рибки 2,5-кілограмового товстолоба, із 250-грамового коропа - рибу вагою 2 кілограми. Амурів - узагалі до 4 кг. Підприємець-аграрій Григорій Іванович Наталуха годував рибу практично ціле літо зерном. Надавав дошки, матеріали для облаштування зони відпочинку, допомагав технікою та фінансово. За­раз будемо рятувати рибу від задухи, адже ставки вже вкрилися льодом. А у нас же ще є і лебідь - Льоня. Влітку він з’явився в селі травмова­ним, його підлікували і випу­стили на ставок. Думали, що восени полетить. Але ні. Тож зловили лебедя вже на льо­ду, і зараз він живе у нас на фермі.

- Із сміттям також впора­лися?
- Ще до мого старостат- ства великий дискомфорт у мене викликало сміття. У нас було сміттєзвалище розміром близько гектара. Завдяки підприємцям і їх­ній техніці ми змогли з ним упоратися. Все підгорнули, зробили в’їзд. Тепер воно виглядає цивілізовано. А ще ми поставили в селі близько десяти великих контейнерів. Сміття вивозимо один-два рази на тиждень мотоблока­ми працівників.

Ще ми встановили камери відеонагляду. Це допомагає вчасно реагувати на всілякі непередбачувані ситуації. Тепер навіть діти, які кида­ли лушпайки від насіння під ноги, стали вихованими й охайними. Соромно, коли тебе бачить весь світ через інтернет.

- Чим іще здивуєте, пане Сергію?
- Просто беремося за не­обхідне. Зробили ремонт в укритті. Допомогу в цьому нам надало СТОВ «Іржавецьке». Купили 300 квадратних метрів лінолеуму і ще 150 мають привезти. Проблему мали в тому, що підлога бу­ла з неякісного бетону і пил осідав на всьому. А діти ж по­стійно перебувають в укритті в час тривог. Тож спочатку по- новому забетонували місця, де були нерівності, а тепер застеляємо лінолеум.

З 2020 року всі дрова, що випилюємо, розвозимо тим, хто не в змозі їх придбати са­мостійно. А після початку повномасштабного вторгнення - щороку сім’ям військових, загиблих, ветеранів та мало­забезпеченим.

- Скільки сіл у вашому старостаті?
- Два - Іржавець і Ступаківка, вона на відстані чотирьох кілометрів. В Іржавці мешкає близько 700 жителів, у Ступаківці зареєстровано 112, фак­тично проживає близько 50.

- Яка інфраструктура у вашому старостаті?
- В Іржавці є свій Будинок культури, ФАП. ФП є і в Ступаківці. Там також один ма­газин, на відміну від Іржавця, в якому їх вісім. Це, зокре­ма й продуктовий, і магазин одягу, і промисловий, й ко­місійний... У нас є перукарня і масажний кабінет. Щосуб­оти приїжджає майстер-перукар, бо попит на його по­слуги є. До Ічні від Іржавця 14 км.
Є ліцей, куди приїжджають діти із Ступаківки, Рожнівки, Мартинівки, Більмачівки, Максимівки. Їздять також із Парафіївки дітки. Наразі на­вчається близько сотні учнів.

Є і дошкільний навчальний заклад, він розташований в одному приміщенні з лі­цеєм. Його відвідує 15 дітей. У садочку нещодавно відре­монтували туалетну кімнату, поставили нові раковини, бойлер, тож тепер дітки ма­ють теплу воду. Роботи були проведені завдяки спонсор­ській допомозі СТОВ «Іржа- вецьке». До речі, директор цього підприємства Сергій Григорович Карапиш завжди відгукується на мої прохан­ня. Він депутат нашої міської ради. Завдяки його фінан­совій допомозі наш тренер Сергій Виноградов вихо­вав команду з настільного тенісу, яка входить до 10 найкращих України. А наша Кароліна Горова є членом збірної України. Минулого тижня вона увійшла в трійку найкращих в Україні серед кадетів і мінікадетів.

У Ступаківці є фермер - Григорій Іванович Наталуха, який допомагає і Ступаківці, й Іржавцю технікою, а також фінансово.
Дуже вдячні аграріям за до­помогу.

Хотів би ще вам розповісти історію, яка переплітається з минулим. Свого часу ми хотіли, щоби нам виділили кошти на придбання генера­тора. Щовесни, взимку мали проблему: зникало світло - і немає води. У більшості ко­лодязів води давно немає. Водогін, який був зроблений 2011 року від свердловини, працює від електрики. Ми тоді добилися, щоби нам виділили 46 тисяч грн на при­дбання генератора, знайшов його на Прозоро. Спеціалісти вже мали приїхати його вста­новити, але голова просто не поставила печатку.

Коли розпочалося повномасштабне вторгнення, ця проблема, звичайно, відгук­нулася. Якби мали генератор, нам би було значно легше. Тож ми почали збирати кош­ти. Донатили люди, підпри­ємці, ми назбирали 208 тисяч грн і в 2023 році встановили потужний трифазний генера­тор, який зараз дає нам мож­ливість безперебійно отри­мувати воду. За допомогою певних електронних засобів я можу навіть вмикати і вимика­ти його дистанційно.

- Чи багато ваших хлоп­ців наразі служать у ЗСУ?
- Близько десяти. Одного буквально вчора було пора­нено. Але, слава Богу, жи­вий. На жаль, є четверо за­гиблих.
Наші люди дуже гуртуються і допомагають. В ліцеї пле­туть сітки, також і під замов­лення. Після виготовлення я відправляю їх за різними напрямками. Вчора поїха­ли у двох. Також робляться свічки, збирається пластик, якщо потрібно. Часто в ліцеї проводяться заходи, ярмар­ки для збору коштів на ЗСУ.

Відправляємо продукти, кошти за цільовими запита­ми військових. Наразі йде збір на авто і starlink. Люди назбирали близько 15 000 і принесли в старостат. Але більшість грошей надходить на картки військових.

- Як Іржавець пережив вторгнення?
- Вони їхали повз, краєм села. Там у нас дорога на Ічню. Тож колони в центр села, на щастя, не заїхали. Ніщо і ніхто не постраждали.

Я протягом півроку служив у ЗСУ - від початку повно- масштабного вторгнення, в роті охорони. Але й селом займався також. Людям було заборонено рухатися автош­ляхами, тому доводилось возити хліб, продукти, ліки. Після відходу росіян нас пе­редислокували в інше місце. Згодом я звільнився з лав ЗСУ і повернувся до вико­нання обов’язків старости.

- Пане Сергію, з вашою позицією точно маєте жит­тєві принципи.
- Мої принципи міняють­ся по життю - і це логічно. В дитинстві - одні, подорослі­шав - стали іншими. Зараз мені просто хочеться спра­ведливості, кращого життя для людей. Особливо, коли бачиш, що є можливості для цього. Є перспективи, але й присутні проблеми управлінськихрішень. Тоді хочеться втрутитися і допомогти, розказати або просто зро­бити самому. Споглядати не можна, треба діяти.

З 2015 року я заглибився в юриспруденцію, перечитав законодавство про депутатів місцевих рад, про місцеве са­моврядування, коли намагав­ся зрозуміти, як формують­ся бюджети, куди діваються кошти тощо. Це потрібно було, аби щось змінювати.

Сподіваюся, ще все попе­реду. Головне - перемогти ворога.

Джерело: "Трудова слава", Людмила Забаровська, Віра Солодка

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

комментарии (0)