Комбат «Дельта»: полковник Хребтов не дав ворогу замкнути Чернігів у кільце

Чим далі від фронту і бойових дій, тим більше з’являється в тилу бутафорних героїв і орденоносців. Мало того, що цих людей незаслужено нагороджують, з їх слів вже пишуть історію. Але це не стосується нашого героя.

Полковник Максим Хребтов – з тих людей, які є творцями історії. Навесні 2022 року під його командуванням підрозділ (який складався зі стрілецького батальйону, оркестру та чотирьох танків) повинен був утримувати основну магістраль від Количівки до Чернігова, за якою був міст і в’їзд у центр міста. Цей напрямок мав велике стратегічне значення. Якби ворогу вдалося взяти Количівку, то Чернігів не просто опинився б у кільці – він був би відрізаний від основного шляху, яким постачали зброю, боєприпаси, медикаменти, їжу, яким, зрештою, проводили евакуацію цивільного населення. Кадровий танкіст Хребтов, який присвятив життя армії та служінню та захисту Батьківщини, з невеликою групою відчайдухів утримав плацдарм, який мав для росіян вирішальне стратегічне значення на цьому напрямку.

Танковий марш-кидок Конотоп-Шостка-Батурин-Вертіївка

58-ма окрема мотопіхотна бригада імені гетьмана Івана Виговського початок широкомасштабної війни зустріла на Сумщині. Максим Хребтов на той час був командиром танкового батальйону – «залізним кулаком» бригади. Коли ворог посунув важкими механізованими колонами в напрямку Києва, командир отримав наказ висунутися до міста Глухів і зупинити наступ противника, котрий висувався трасою «москва – Київ» у бік Чернігівської області. Влетівши туди, він зрозумів, що вже було занадто пізно – в місто заїхала ворожа ДРГ, дороги прострілювались, цивільні машини палали. Противник був добре проінформований, що в місто зайшла важка техніка і їх чекають. Тому їм довелося змінити свої наміри й околицями обійти наші підрозділи. Ворог просувався в обхід з переважаючими силами в напрямку Батурина, щоб вийти на трасу, яка йде до Києва. Важкою колоною з Глухова танковий батальйон за наказом командування рушив у напрямку Батурина.



«Надійшла команда «відкотитись» і зайняти оборону під Батурином. Ми відійшли, піхота та танкісти розосередились, але противник пішов по лівому краю через Ленінське. Ми чули гул їх моторів, однак самої техніки не бачили, – згадує командир. – Потім надійшла команда «відкотитись» за міст і підірвати його. Тільки зібрались підривати, а тут команда «Стій! Виходить Нацгвардія». В моєму розумінні було так: Нацгвардія – це «заряджені» козаки на бронемашинах, озброєні до зубів воїни. А дивлюсь – виходить колона цивільних машин, штук 70, і всі легкові».

Ворогу здавалося, що взяття столиці – питання кількох днів. Ув’язуватись у бій розкиданій бригаді не було сенсу, тож підрозділ командира Хребтова за наказом відійшов до Вертіївки. Увесь цей марш-кидок з Конотопа і до Вертіївки танковий підрозділ зробив всього за один день.

«Близько 12 ночі ми вже були під Вертіївкою. Інша танкова рота виходила з «трьох сестер» (Сеньківка, – Авт.), куди її відправили за тиждень до повномасштабного вторгнення під виглядом навчання, – розповідає комбат Максим Хребтов. – Перед нами стояло завдання прикривати Вертіївку та Ніжин. Згодом у моє підпорядкування з навчального центру «Десна» додались танкісти на семи різношерстих танках – Т-64 та Т-72. На чому вони вчились, на тому й прибули».

– А які у вас були танки? – запитую командира.

– У нас були Т-64.

– Найкращі?

– Якщо відверто, то ні. Радянський Т-72 на 1200 коней – ото сила. То – такий агрегат, що пре по будь-якому болоту. А нашим, на жаль, не вистачає такої потужності.

«Дружній вогонь»

Разом із навчальними танками бронегрупа бригади мала утримувати оборону Вертіївки та Ніжина. Але на війні не без курйозів та втрат. Про одну з таких помилок, яка ледь не призвела до зменшення обороноздатності бронегрупи, розповідає Максим Хребтов: «Мої спостерігачі доповіли по рації, що бачать танки, які йдуть по трасі з Борзни в бік Вертіївки. Я так прикинув, що в посадках повинні стояти наші. Спитав у напарника з навчального центру, чи то часом не його танки, той відповів, що не його. Довго не розмірковуючи, даю команду: «Бути в готовності відкрити вогонь». Пощастило, що на другому танку був наш прапор і гармати були підняті вгору. Один із тих танків, який йшов по трасі, залітає прямо до нас на блокпост, зупиняється. Мої вже збирались відкривати вогонь, але я дав команду чекати. Аж тут із танка вилазить командир – мій однокурсник, з яким ми разом навчались. А він на той час був викладачем у навчальному центрі у школі танкістів. Питає: «Це ти по мені зібрався стріляти?». Я покликав його старшого, стали розбиратись, бо саме за його інформацією ті танки розпізнали як ворожі. Але з’ясовувати, хто правий, а хто ні, не стали, бо люди були настроєні давити ворога і його бачили крізь, по факту два «деснянські» танки ми могли втратити».

Подібна історія, яку на війні називають «дружній вогонь», трапилась під Ніжином.

«Перед тим, як відправити танки на оборону міста, я заїхав на передовий блокпост і попередив підрозділ територіальної оборони, що їм на підкріплення прибудуть танки, – розповідає офіцер. – Але наші ще не встигли доїхати до Ніжина, як місцева ТРО випустила по танках ПТУРи. Одна машина ухилилася вбік, в іншу влучили. І це минуло всього пів години з часу, як я заїхав на блокпост і повідомив, що надійде підкріплення. Йде танкова рота, а з передового блокпосту її починають розбирати, так як пройшла зміна наряду, котра їх не попередила. На Ніжин ми таки доїхали, але в одному танку спрацював динамічний захист, на другому танку контузило навідника, точніше навідницю, жінку, – посміхається Хребтов і додає. – У мене є мрія створити жіночий танковий взвод, який буде кращим в ЗСУ. Марина Осьмаковська – одна з моїх кращих навідниць-танкісток, саме вона була тією навідницею танка, яка отримала контузію від ПТУРа ніжинських тероборонівців».

Наказ генерала – очолити оборону!

4 березня комбриг 58-мої окремої мотопіхотної бригади імені гетьмана Івана Виговського полковник Дмитро Кащенко ставить перед комбатом Хребтовим завдання взяти чотири танки і рушати в Количівку. Задача проста – супроводити танки і повернутись у Вертіївку.

«Коли ми заїхали в Количівку, то зустріли представника Нацгвардії, який доповів обстановку і порадив, де краще сховати техніку, – пригадує Максим Хребтов. – Біля блокпосту, поруч із поштовим відділенням, стояв полковник Дмитро Брижинський (очільник оборони Чернігова, – Авт.). Я підійшов до нього прозвітувати за чотири танки, які привів на підсилення. Звертаюсь: «пане полковнику, дозвольте убути». «Куди убути? – питає. – Стій!» Тут прилітає «Вітер» (генерал-майор ЗСУ, командувач ОК «Північ» Віктор Ніколюк, – Авт.). – «О, – каже, – а ти що тут робиш?». А я «Вітра» знаю ще по 93-тій бригаді – він був начальником штабу бригади, а я в цей час був командиром роти. Кажу: «Чотири танки по запиту пригнав». Питаю, кому їх віддати. Ну, а «Вітер» і каже: «Ти залишаєшся з ними, будеш тут за старшого. Сьогодні буде на бригаду бойове розпорядження». – Ну, буде, значить, буде, – подумав про себе. – Наказ командира треба виконувати!».

У Количівці на той час стояв підрозділ Національної гвардії та 21-ший стрілецький батальйон. Насамперед Максим Хребтов зібрав нараду, представився командирам, вказавши свій позивний – «Дельта».

«Командир підрозділу нацгвардійців мав позивний «Булат», з 21-шого батальйону старшим був «Афганець», мені дали його номер, бо в Количівці його на той час не було. Дзвоню йому, питаю: «Ти де?». Афганець» відповів, що на місці його немає, що в нього контузія і він лікується в Чернігові. Старший від батальйону мав позивний «Живий», – розповідає про знайомство з обстановкою командувач оборони Количівки. – Після проведення наради я зрозумів сили та засоби і трішки присів – з Національної гвардії оборону тримали музиканти з військового оркестру, але хлопці були відчайдушні, що надихало. Я поділив територію: лівий фланг, як рухатись на Іванівку, був за Національною гвардією, правий фланг – за 21-шим батальйоном».

«Дороги треба мінувати»

Наступного дня, 5 березня, після проведення чергової наради підполковник Максим Хребтов зрозумів, що населений пункт є вразливим перед противником, оскільки підступи до нього були відкриті.



Розстріляний росіянами мирний автобус

«Я вийшов на «Північ» з повідомленням про те, що у нас нічого не заміновано. Дорога до Количівки пряма. «Якщо кацапи попруть колоною, я їх чотирма танками не зупиню, хіба що вв’яжусь із ними в бій і трохи затримаю, але зупинити не зупиню», – доповідаю командуванню. І питаю: «Підмога буде з Чернігова?». – «Своїми силами».

Того ж дня, о 12 годині ночі Хребтов вирушив в штаб оперативного командування «Північ». Потрапив на прийом до генерала Віктора Ніколюка.

«Генерал питає: «Що треба?» – «Треба мінувати, – кажу я, – бо дороги відкриті, з Лукашівки залетять аж бігом», – передає суть розмови з командувачем «Дельта». – Після спілкування з Ніколюком наступного ранку вже був результат: сапери замінували дороги, як слід. Я наказав піхоті копати окопи. Ми розуміли, що якщо російські танки попруть, то в лобову їх зустрічати немає сенсу. Тому віддав наказ в разі заходу танків пропускати їх у село і кидати «коктейлі молотова» в двигун. Цього буде достатньо, танк згорить».

Бій тривав 15 хвилин

7 березня Хребтов зібрав ранкову нараду командирів. Саме в цей час по рації надійшла інформація про те, що по блокпосту працює артилерія.

«Даю наказ прибрати всіх з блокпосту і залишити одну людину спостерігачем на трасі. Через певний проміжок часу чую по рації, що обстріл закінчився, – пригадує «Дельта». – Минає ще кілька хвилин, надходить інформація про ворожий танк на блокпосту. Даю наказ «Булату», командиру групи нацгвардійців, та старшому з 21 батальйону «Живому», щоб брали свої підрозділи і відсікали піхоту, а я виганяю танки. Ситуацію врятувала наявність трьох рядів мінного поля. Під час наступу ворог зробив помилку, не помітивши мінне поле. Вони, очевидно, проводили розвідку раніше, а міни в нас з’явились нещодавно. Перший танк йшов із мінними тралами, ножовими. Один ряд він прогорнув, на іншому ряді міна потрапила танку під гусянку, він там і залишився. А БМП, три танки, три БТРи пролетіли з Іванівки».



Російський танк, що підірвався на мінному полі

Танкісти підполковника Хребтова вдарили по танку, який підірвав гусянку на протитанковому полі. «Я порахував, що ворожий танк зробив приблизно 26 вистрілів, отже, снаряди в нього закінчились. Думаю, затрофеїмо танк собі. А тут кацап почав з кулемета лупити, – розповідає офіцер. – Ну, мої туди кумулятивним і вдарили. Танк розлетівся. У мене навіть шлемофон залишився їхній, – 2002253усміхається «Дельта». – А ворожу БМП розібрали хлопці з 21-шого батальйону. Коли відкрили кувалдою люк, то побачили, що в ньому весь десант згорів заживо. Один танк пролетів і став під мостом ліворуч. Я тільки не розумію, чому він не заїхав на дорогу, як третій, звідки міг сміливо вести перехресний вогонь», – дивується Максим Хребтов.

Комбат, який командував обороною Количівки, розповідає про тактику ворога.

«Коли вони увірвались на блокпост, то направили стволи танків праворуч і ліворуч, почали один за одним складати будинки. Зав’язався бій. Нацгвардія спрацювала відчайдушно: хлопці просто засипали кулями танки, БТРи і БМП. «Оце так музики», – подумав я».

Тоді з бою живими вийшли всі наші чотири танки.

«Один наш танк я поставив на правому фланзі, три на лівому, щоб в разі чого вискочити і прикрити дорогу. Бій тривав буквально 15 хвилин», – згадує «Дельта».

Коли закінчився бій, нізвідки взявся генерал-майор Віктор Ніколюк, – каже «Дельта». Генерал особисто в бою брав участь.

««Вітер» питає: «Де ти був?» «Я де був? Ось подивіться, що я натворив». – «Молодець, – каже. Ми думали, що ви не втримаєтесь». – «Ну як же не втримаємось? Був наказ тримати, ми тримаємо», – передає суть розмови комбат 58-ї бригади.

Трофейний БТР, який вцілів, генерал забрав на оборону Чернігова.

«Я розраховував на машину, бо моє авто в результаті бою було знищене, але трапилось так, як трапилось, – пригадує Хребтов. – «Вітер» пообіцяв дати мені машину, але потім ситуація по Чернігову погіршилась і вже було не до того. Решту кампанії я розсікав по селу на мотоциклі».



В результаті бойового зіткнення підрозділи, якими командував на той час підполковник Максим Хребтов, зірвала прорив зі столичного напрямку на Чернігів. Якби росіянам вдалося взяти Количівку, то місто над Десною опинилося б в облозі, й навряд чи вистояло б. Наші танкісти та піхотинці знищили три ворожі танки, один з яких затрофеїли для оборони Чернігова, одну БМП і два БТРи, один із яких також убув на оборону міста. З нашого боку з втрат – лише двоє легкопоранених піхотинців.

Більше спроб прорватись через Количівку ворог не здійснював. Пізніше, коли звільнили Іванівку, полковник Хребтов почув від місцевих, як росіяни скаржились на «відморожену Нацгвардію», з якою вони воліли більше не зустрічатись. Цей п’ятнадцятихвилинний бій, в якому росіяни понесли важкі втрати, вони настільки запам’ятали, що не посміли наступати на Количівку, навіть коли її оборонці в результаті зруйнованого авіабомбою автомобільного мосту залишились в кільці та відрізаними від Чернігова.

Танковий комбат формує нову бригаду

Коли 28-го березня ворожі колони виходили з Лукашівки та Іванівки на Шестовицьку переправу, підполковник «Дельта» корегував удари нашої артилерії.

«Мені дали можливість напряму зав’язатись з начальником штабу ОК «Північ», який керував артилерією, – розповідає Максим Хребтов. – По моїй наводці тоді чимало техніки вдалося знищити».

Після чернігівської кампанії танки Максима Хребтова воювали в Білогорівці, де розібрали колону машин на переправі. Хребтов встиг повоювати в Лисичанську, Бахмуті та Покровському. На той час комбригом 58-мої бригади вже був полковник Дмитро Брижинський. У Покровському Хребтов отримав поранення, здав посаду і пішов служити в ОК «Північ». Немає жодних сумнівів, що коли такі люди, як Максим Хребтов, беруться за створення бойових підрозділів, ці згодом себе проявлять на полі бою. Легендарному «Дельті» не вперше керувати боєм і очолювати атаки.




Джерело: сайт газети "Чернігівщина", Віталій Назаренко

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

комментарии (0)