У селі на Чернігівщині завівся палій?

У ніч на 19 лютого в Стодолах на Ніжинщині майже одночас­но загорілися господарські приміщення у трьох нежилих садибах на вулиці Миру. На подвір'ї будинку № 45 вогонь знищив покрівлю, перекриття та стіни споруди на площі 20 квадратних метрів (її загаль­на площа — 60 кв. м). У сади­бі будинку № 59 полум'я охо­пило зразу два приміщення: дерев'яне (площею 60 кв. м) згоріло повністю, у цегляно­му (такого ж розміру) вигоріли покрівля, перекриття і 10 ква­дратних метрів стіни. Дотла згорів і дерев'яний сарай (60 кв. м) на подвір'ї будинку № 68. Причиною кожної пожежі став підпал. Того ж дня поліція затримала потенційного палія — 21-річного місцевого меш­канця Богдана Залозного.

Тієї ночі однією з перших пожежу побачила 85-річна Євгенія Шев­ченко. Ії будинок — навпроти сади­би № 59.

— Я взагалі дуже погано сплю. Щоночі прокидаюся, ходжу по ха­ті. Було близько першої, коли з ві­кна в очі кинулося світло. Спочатку я подумала, що машина вулицею їде. Маю проблеми зі слухом, тож звуку двигуна можу й не почути. Але ж час ішов, а те світло не зникало. Я ви­глянула у вікно, і мені здалося, що то моя верандочка палає. Злякалася, побігла до дверей, увімкнула світло і роздивилася, що горить сарай на­впроти моєї хати, — розповідає Єв­генія Олексіївна. — Я тут же подзво­нила своїй соцробітниці Людми­лі, а вона викликала пожежників. Я ж тим часом вийшла на вулицю. Дерев’яний сарай уже повністю був охоплений полум’ям, а навколо — ні душі. Правда, пожежники приїхали дуже швидко, ось тільки вогонь уже встиг перекинутися на сусідню це­гляну будівлю.

— Ще не було другої години, ко­ли мені зателефонував наш старо­ста Олексій Миколайович і сказав, що на вулиці Миру пожежа. Я зідзвонився з напарником, і разом ми ви­їхали на її ліквідацію. Проїхали вули­цею Миру, горів один сарай. Ми почали гасити полум’я, і тут нам пові­домляють, що неподалік горять іще два, ще й на тій частині вулиці, де ми щойно були. Виходить, два сараї за­палили вже після того, як ми приїха­ли гасити перший. Ви тільки це уя­віть! — обурюється водій-боєць місцевої пожежної охорони Во­лодимир Буряк, який тієї ночі був на зміні. — Ми вилили бочку води, поїхали заправлятися, а тим ча­сом нам на поміч приїхало ще три машини — із Ніжина, Вертіївки та Кукшина. Гасили ті пожежі до пів на дев’яту ранку. Три будів­лі були дерев’яними, дерево сухе, та ще й всередині сіно із соломою лишалося, то горіло добре. Бочка нашої машини містить 4850 лі­трів, а ми вилили п’ять бочок во­ди, ще й інші команди — по чоти­ри своїх. Та й то... Уже поїхали, а рештки продовжували тліти, то за кілька годин ми повернулися, щоб погасити їх. Позамерзали за цей час страшенно, бо ж мороз, а ми мокрі як хлющі. З іншого бо­ку, добре, що зима, бо в спеку во­гонь точно перекинувся б на сусід­ні двори.

Місцеві мешканці кажуть, що цей випадок у їхньому селі не пер­ший. Іще раніше тут так само рап­тово займалися підсобні примі­щення в різних нежилих двори­щах. Проте по одному і в різні ро­ки. А тому все це списувалося на випадковість — може, хто, йдучи вулицею, необережно недопалок кинув чи якісь мисливці за мета­лом залізли і підпалили. Володи­мир Буряк підтвердив: з ураху­ванням останніх трьох гасити їх­ній пожежній команді довелося вже сім господарських примі­щень у Стодолах.

Щоправда, в те, що палій — Богдан Залозний, у селі вірять да­леко не всі.

— Мама Богдана — Вален­тина Залозна — працювала вчи­телькою. Дуже хороша і як фахі­вець, і як просто людина! Узяла з дитбудинку трьох діток і всю се­бе їм віддала, фактично постави­ла хрест на особистому житті за­ради них. Богдан з усіх наймолод­ший. Його Валентина всиновила десь у чотири роки. Гарне хлоп’я росло — завжди привітається, як
біжить мимо, сумки донести допо­може. У роботі теж хороший, на­ймали його люди періодично то се, то те зробити. А останнім ча­сом він навчався заочно на психо­лога в університеті, — розказують люди.

Та є про хлопця й інші думки:
— Валі величезна шана, що ви­ростила і виховала цих дітей. Але ж гени... Від них нікуди не дінешся. Хто знає, що там за батьки у хлоп­ця? Іще раніше, коли тільки пер­ші пожежі в нас сталися, селом хо­дили чутки, що це Богданова робо­та. Якось було, що тільки-но вогонь помітили, а він тут як тут, першим на місці опинився. Та й інші дива­цтва за ним водилися. Кілька років тому одній жінці постійно хтось ко­ня неподалік від двору відв’язував, то вона й підстерегла, що то Бог­дан. Але хтозна, чи то просто дріб­на витівка хлопця, щоб посміятися, чи то свідоме бажання нашкодити.

Не дивно, що правоохоронці, які приїхали на місце НП, одразу ж навідалися до Богдана. Він був у стані алкогольного сп’яніння. На всі запитання поліцейських відповідав, що до підпалів не має жодного сто­сунку. Однак хлопця все-таки за­тримали. Тож зараз навіть сама Ва­лентина Залозна не знає, чи при­четний до підпалів її син.

— Я й спитати в нього не всти­гла, — каже вона. — Тому не можу нічого певного сказати, але хло­пець він непоганий, це я точно знаю.
Зійшлися стодольчани на одному:
— Аби тільки винуватого за­тримали, бо Бог його знає, чи це справді Богдан. Щоб хоч не сидів він за когось іншого.
А загрожує Богданові реаль­ний термін ув’язнення — від трьох до десяти років. Саме стільки да­ють за злочини, передбачені ч. 2 ст. 194 Кримінального кодексу України (умисне знищення май­на шляхом підпалу).

Джерело: газета "Гарт", Катерина ДРОЗДОВА

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

комментарии (0)