Вчителі ліцею №15 ведуть уроки в СІЗО, для учнів, які наводили російські ракети та палили релейні шафи на залізниці

36-річний Микола Цибулько, вчитель інформатики чернігівського ліцею №15, раз на тиждень ходить у СІЗО. Там він розповідає про комп’ютери, програми 15- та 16-річним затриманим: Софії Фесюн, Віталію Кладинозі, Кирилу Сергієнку, 17-річному Сергію Рою.

Софію та Віталія завербували в телеграмі. Обіцяли легкий заробіток.

Софія їздила Черніговом і видивлялася, де стоять ракетно-зенітні комплекси. Координати передавала співробітнику російського ГРУ. Батько Софії — військовий. Жила з матір’ю та вітчимом.

Віталій підпалив релейну шафу на залізниці. Був затриманий з трьома друзями. Їх уже випустили під заставу. Щоб і Віталику вийти, потрібно майже 250 тисяч гривень. Таких грошей у родині Кладиніг немає. Мати сама виховує чотирьох дітей. ФСБ нічого не заплатило Віталику за підпал шафи. Кинули його.

Історія Кирила та Сергія зовсім інша. Наприкінці січня нинішнього року 18-річна Ярослава Приходько з Носівки підмовила їх вбити свого чоловіка, 24-річного Сергія Приходька.

«Неприємний осад щоразу залишається після відвідин»



Микола Цибулько

— На вході в СІЗО показую паспорт, щоб виписали перепустку, — розповідає Микола Цибулько. — Документ у «Дії» не підходить. Здаю мобільний телефон. Перед початком навчання Наталія Кулакова, завучка ліцею, зв’язувалася з адміністрацією СІЗО, питала, що можна/не можна приносити. Нагадують про це й конвоїри на вході. Мені, як вчителю, можна тільки флешку та книги.

Неприємний осад щоразу залишається після відвідин. Ставлення персоналу жахливе. Так, наприклад, урок у мене починається о 14.00. Прийшов раніше, о 13.50, — не пускають. Стою на вулиці. Добре, якщо дощу чи снігу немає. Кілька разів доводилося під добрячим дощем мокнути. І не факт, що рівно о 14.00 запустять. Конвоїр з прохідної може бути зайнятий. Відкривати двері та випускати машину чи запускати та виписувати перепустку іншим відвідувачам. Тоді о 14.10-14.15 лише можу зайти. А ще ж треба дійти до учнів. Пів заняття пропадає.

Такі уроки рахуються як індивідуальне навчання. Підлітки вчаться чотири дні на тиждень, у них по два-три уроки. Тривалість одного, як і в школі, 45 хвилин. Заняття веду в бібліотеці. Якщо підліток на допиті у слідчого, заняття скасовують.

Як на мене, це зайва витрата часу, яка себе не виправдовує. Такі учні, у плані освіти та виховання, на превеликий жаль, запущені. Знання мінімальні. Деякі ледь читають. Кажуть: «А навіщо мені це треба?» Не чули про елементарні програми чи дії з комп’ютером.

Тож вибираю найлегші завдання. Нову інформацію засвоюють миттєво. Завдання виконують.

Вважаю, їм треба проводити не шкільні уроки, а якісь «приземлені» курси, типу: де заробити грошей, як і за що потім жити.

— Чи жаліють про скоєне?

— Я цього не помічав. Можливо, через свій вік не розуміють, скільки часу їм доведеться провести за гратами. Сподіваються на помилування, що все минеться.

Багато чернігівських дітей чи то не знають, чи не хочуть знати, що Росія — наш ворог. Коли чую російську мову в школі, роблю зауваження. У відповідь: «І шо? Нам так нравицца».

Якщо попереджаю, що російські служби можуть завербувати через телеграм, сміються у відповідь: «А як мене вирахують? А я трохи завдань зроблю, грошей зароблю і зіскочу».

«Над головами чуємо свист ракети, потім бачимо світловий спалах і вибух. Навела дівчина-підліток»



Тетяна Стрихар

39-річна Тетяна Стрихар, вчителька української мови та літератури ліцею №15, теж приходить до учнів у СІЗО раз на тиждень.

— У середині вересня телефонує мені Наталія Михайлівна, завучка ліцею, і каже: «У мене для вас погана новина». Я й завмерла. Де я вже встигла накосячити за два тижні роботи1? «Ви будете їздити в СІЗО, — каже, — вчити хлопця». Спитала, за якою статтею сидить. «За співучасть у вбивстві». Злякалася. Шок. Неприйняття. За кілька місяців додалося ще двоє.

17 років педагогічного стажу. Ніколи не думала, що буду ходити в СІЗО. Завучці відповіла: «Треба і таких дітей вчити».

Емоції зашкалювали. Багато знайомих загинули саме через те, що їхні позиції хтось здав ворогу. Я жила на околиці Чернігова. Поблизу розташовані військові. Наприкінці жовтня був приліт. Тієї миті я їхала автобусом додому. Водій зупиняється, сказав, що пасажирів не випустить. Над головами свист ракети, потім бачимо світловий спалах і чуємо вибух. Були постраждалі.

Уже потім мені розповіли, що саме дівчина-підліток навела удар росіян. Те саме підтвердили і в СБУ. Тепер Софія — моя учениця в СІЗО.

Віталій, який підпалював релейні шафи на залізниці, розповів, що захотів заробити швидкі гроші. Переслав фото та відео російським спецслужбам. Скільки йому обіцяли, не зізнався. Бо жодної гривні так і не отримав.

І яке в мене має бути ставлення до таких дітей? Двояке. Жаль, що зіпсували собі життя з молодості. Та виправдати їх вчинки не можу. Це зрадники. Не оступилися. Думаю, що робили свідомо. Хоч і в 16 років.

Велика війна триває третій рік. Багато хто захищає таких підлітків. Мовляв, не розуміють наслідків своїх вчинків. Виходить, як деякі п’ють чи курять у цьому віці, то вони знають, що роблять. А як ракети наводити чи координати здавати, то це вже несвідомо в них виходить?

— Як змінюються діти в СІЗО? Вони разом чи в окремих камерах?

— Софія сидить у камері сама. Мала густі нарощені вії, французький манікюр. Видно, що й губи трохи підкачані. Усе відпало, здулося. Підтримувати красу в СІЗО не виходить1. Але іноді може підкрутити волосся. Розповідала, що митися ходить за графіком, кілька разів на тиждень. Інколи може заплакати. Каже, що жалкує про зроблене. Якщо інших дітей я можу просканувати і зрозуміти, то з цією дівчиною все складно — вона не підпускає до себе. Для мене вона — закрита книга. Хоча постійно йде на спілкування. Може пожартувати, посміятися.

Віталик сидить у камері з двома підлітками-вбивцями. Доки був сам, поводився чемно, по-доброму, тягнувся до навчання. Як підсадили тих двох, став агресивним та неслухняним.

На уроки беру з собою конспект, літературу, роздруківки. Домашнє виконувати не хочуть. З моїх предметів жодного вірша ніхто не вивчив. Прошу хоча б його прочитати при мені, щоб знали, про що цей вірш.

У СІЗО дуже накурено. Від учнів так само тхне цигарками. Наче самокрутки хто курить. Стрьомно проходити коридорами. «Голодні», з холодним пронизливим поглядом злочинці обдивляються тебе з голови до ніг. Відчуття, наче брудом обливають. Перше, що роблю, коли приходжу додому, — іду в душ.

У слідчому ізоляторі є інтернет. Чого не облаштують для таких дітей онлайн-навчання? Адміністрація ліцею готова до такого, справа за керівництвом ізолятора. Кажуть, не готові. Хоча техніка для цього є. Щоб провести урок у СІЗО, вчителям треба дві години на дорогу туди і назад. Це зайва витрата часу, грошей та нервів педагогів.

* * *

Кожного року один з чотирьох ліцеїв Чернігова патронує СІЗО. У 2024-2025 навчальному році — це ліцей №15. Десяток вчителів навчають учнів 10-11 класів, з якої б школи вони не потрапили. Якщо учень 8-9 класів, навчає та школа, в якій він був.

Джерело: сайт газети "Вість", Ольга Самсоненко

Хочете отримувати головне у месенджер? Підписуйтесь на наш Telegram.

коментарі (0)