У Старому Білоусі родина з дітьми залишилась без даху над головою

У родині Зосинців зі Старого Білоуса Чернігівського району квітень багатий на дні народження. 20-го свято в середуль­шого з трьох дітей — Ан­дрія (на Великдень йо­му виповнилося 7) і в йо­го бабусі (маминої мами) Ольги Пилипівни, а 25-го - у самої мами Юлії і тата Володимира (вони наро­дились в один день, тіль­ки з різницею в 11 років). Але цього року сім'ю за­мість святкового настрою огорнув сум, адже 19 квіт­ня вогонь знищив їхній дім на вулиці Квітковій...

Зайнялося зразу по опівдні.

— Тієї суботи донечки - 8-річна Віка 14-річна Марина — були у тещі в Пакулі, — розказує 45-річ­ний Володимир Зосинець.

— Дружина пішла в магазин — скупи­тися на синів день народження. По­дзвонила, щоб я зустрів її із сумка­ми. Добре, що я й Андрюшу із со­бою взяв, ми поїхали велосипе­дом. Зустріли Юлю. Я забрав сум­ки і поїхав назад. Дружина із сином йшлли додому пішки. Коли я заїхав на нашу вулицю, побачив дим. Усередені щось йокнуло. Я прискорився. Під’їхав ближче і зрозумів, що дим у нас. Дружина із сином ще не дійшли, а я кинувся у двір, забіг за будинок і побачив вогонь. Тут, — веде за со­бою, — стояла теплиця, де ми су­шили речі. У ній висіла ватяна ков­дра, поряд — синтетичний плед. Я так зрозумів, що горіти почало з ковдри.

Теплицю я обклав дере­вом. Той день видався жарким і ві­тряним, усе швидко почало горіти. Я згадав, що в гаражі є вогнегас­ник. За нього — а він порожній. Я бігом у будинок, ввімкнув воду у ванній і на кухні, а напір слабкий. Тро­хи набрав, побіг до теплиці, линув, назад.. Поки знов набралося... Це - час, а я ж знаю, що при пожежі все вирішують секунди. Бо з цією бідою вже стикався, коли працю­вав у Чернігові не заводі маляром: тоді загорілась малярка, і я вибігав сам у вогні, як смолоскип...

І зараз я розумів, що вогонь ось-ось піде в будинок. А я ж не знав, чи вдома сестра. Цей будинок нам із Людою дістався від матері (її не стало у 2013-му — померла рівно через 10 років після батька). Отож тут моя з родиною частина і сестри­на, це її кімната, — показує на об­горіле вікно. — Знадвору був прибу­дований дерев'яний, накритий за­лізом навіс, де зберігалося всяке різне, поряд стояла дерев'яна тум­ба. Вогонь уже почав підбиратися сюди. Я — ганчірку на обличчя і все­редину. Забіг, переконався, що се­стри в домі немає, давай зривати в її кімнаті з вікон штори.

Сусіди, помітивши пожежу, ви­кликали вогнеборцїв і допомагали Володимирові гасити полум’я, яке могло перекинутися й на інші бу­динки.

— Сусіди протягнули шланг від себе в мій будинок. Вікон полива­ти не можна було, щоб не полопа­лись шибки і не утворилась тяга. Я почав поливати стелю. Згадав про документи, встиг їх винести. Поха­пав і дитячі шкільні речі, рюкзаки. Нарешті приїхали пожежники, по­гасили вогонь. Але дах на будинку згорів увесь — 10 на 10 метрів.
Вогнем знищено також тепли­цю, прибудову, покрівлю гаража і ще багато майна.

— Я збирав матеріали, бо по­стійно щось ремонтував, май­стрував. У прибудові були цемент, плитка тощо. Тут стояли мій мото­цикл, компресор, наші і сестрин велосипеди, моторолер племінни­ка. Усе гахнуло! Ще у дворі стояли чужі машини — беруся за ремонти, бо треба ж якось на трьох дітей за­робляти. Слава Богу, автівки не по­горіли — їх устигли викотити.

За висновком Чернігівсько­го райуправління ГУ ДСНС: «при­чина пожежі — потрапляння мало­калорійного джерела запалювання на горючий матеріал». Малокало­рійним джерелом можуть бути сір­ник, недопалок тощо.

- Я не курю, бичків у дворі бути не могло, — запевняє Володимир. — Можна тільки здогадуватись, що саме спричинило займання...

Але на роздуми та горювання у глави сім’ї часу немає, адже треба розбирати згарище і приводити до ладу будинок, щоб у подальшому його можна було накрити й дружи­на з дітьми повернулися додому. Поки що вони туляться в бабусі у малосімейці на Шерстянці в Черні­гові. Звідти їздять автобусом у Ста­рий Білоус у школу і дитсадок, куди ходить найменшенька і де працює вихователькою Юлія.

У їхньому будинку від води, якою гасили полум'я, в усіх кімна­тах попадала штукатурка. У день нашого приїзду племінник Володи­мира Іван приводив до ладу одну кімнату для мами.

— Їй більше діватися нема куди. Я тут виріс і в цій кімнаті років 15 то­му сам робив ремонт. Ось і зараз уже другий день заліплюю глиною, відмиваю. Головне — накрити бу­динок, аби хоч не текло при дощах. Але самотужки дядько фінансово не витягне.

— Мені нарахували, що на дах тільки дерева (балок і перекриттів, навіть без шалівки) треба на дві тисячі доларів. Де я їх візьму, хоч і на трьох роботах кручуся?!

Руками і грошима допомага­ють друзі, односельці. З нашої ро­боти (я працюю в “Обленерго”двірником, а теща — прибираль­ницею) виділили машину, щоб ви­везти сміття. Профком обіцяє під­собити й фінансово. Наш староста від себе особисто дав гроші і ще сказав написати заяву на матері­альну допомогу.

Старобілоуський староста Микола Нехай підтвердив:

— За заявою щось виділимо, тисяч п'ять гривень — більше не можемо. Оскільки зараз кошти з нашого резервного фонду в осно­вному йдуть на військових: на по­ховання, лікування тощо.

Якщо ж ви, шановні наші читачі, маєте можливість допомогти бага­тодітній родині Зосинців, свою посильну суму переказуйте на картку Володимира в Укргазбанку за но­мером: 4966804605521102

Джерело: газета "Гарт", Аліна КОВАЛЬОВА

Хочете отримувати головне у месенджер? Підписуйтесь на наш Telegram.

коментарі (0)