Ні обручок, ні поцілунків, ні трепетного «кохаю!», зате 56 років разом з ніжністю і розумінням

А журавлі летять,
За ними лебеді.
Ой, як роки летять,
Де вони, де вони?

Співають Ганна і Павло Тимошенки і дивуються, що роки справді так швид­ко пролетіли, що й не зчулися, як ра­зом дружно прожили 56 років. Їхнім се­кретом щасливого подружнього жит­тя була праця - щоб вони не робили - все разом. А ще їх зближує і поєд­нує любов до пісні, яка ллється з їхніх вуст при кожному моменті, як не пісня, то частівка, а чи анекдот - таку вже за­пальну вдачу має Ганна Миколаївна. А чоловік не відстає, бо дуже компаній­ський.

НАРОДИЛАСЬ У НІМЕЧЧИНІ

Ганна із числа в’язнів концтаборів, бо народила­ся вона в Німеччині у грудні 1944 року. Мати ж чо­мусь записала у документі, що дочка народилась у січні 1945 року. її батьки зустрілись у чужій сторо­ні, бо обоє були депортовані. Він - з В.Устя, вона з Херсонщини. Коли народилася Ганна, мама в поле не ходила, няньчила доньку та працювала по господарству у злої німкені, яка залишилася вдо­вою, бо чоловік загинув на війні.
Після Перемоги 1945 року батька забрали в армію, а свою наречену і доньку він направив у В.Устя до своїх батьків. Свекруха не раділа невіст­ці, все сумнівалась: чи синова то дитина? Але при­йняла. Через 2 роки, коли повернувся батько з ар­мії, пара одружилася. Після в сім’ї батьків з’явило­ся ще два синочки.

ПРАЦЮВАТИ В КОЛГОСПІ ПОЧАЛА, НЕ БУЛО Й 14-ТИ РОКІВ

Ганна закінчила семирічку і допомагала матері і на буряках, і на картоплі. А потім її поставили ви­конавцем при сільській раді, доки не вийшла з де­кретної відпустки основна працівниця. І знову ді­вчина повернулася у поле. Сіно гребти, навіз ван­тажить, кукурудзу полоть, картоплю за трактором збирати - у ланці що накажуть - те й робила. А на осінь того року якраз виросло дві групи нете­лей, шукали доярок. Мати не хотіла, щоб донька йшла на ферму, ще молода. Ганна ж дуже зраді­ла. «Як бігать по полях, то краще у корівнику: подо­їла, погодувала, прибрала і вільна, можна відпочи­ти. Доглядати за корівками дівчина любила, тому й робота їй була до душі. П’ять років працювала до­яркою.

ЧЕРЕЗ ДВА ТИЖНІ ВЖЕ Й СВАТІВ ЗАСЛАВ

Одного разу до неї у корівник зайшов хлопець, по­знайомились, він почав їй допомагати. «Диви, поду­мала я, роботящий який! Добрий був би чоловік», - пригадує тепер Ганна Миколаївна. Поробили, та й розійшлись. А ввечері прийшли у клуб. Танцювали. Ганна вже й забула про те, що він у клубі, та він не забув про неї, пішов проводжати. Прийшли до будинку, присіли на лавочці, розговорились, він тут же і видав, що хоче одружитись. Ганна в душі зра­діла, але запитала, чи буває не рій дівчат у нього дома.

Павло жив у Загребеллі (на Гапишківці). Сім’я у батька й матері велика - 7 дітей, він найменший. У Велике Устя він приїхав гостювати до брата та не­вістки, яка працювала дояркою у сусідньому сараї, поруч з Ганною, і розповіла йому, що там працює дівка на виданні. Він «поклав на неї око».

На тій розмові і розійшлись. Дівчина розповіла матері про свого кавалера. Та серйозно не сприй­няли, бо й побачення, як такого, не було, хоча при­пав він їй до душі. Сватів чекати довго не довелось, через два тижні прийшли. «Оце ішла пороша і заве­ла нас аж до вашого двора. У вас казали дівка хо­роша», - з такою промовою почали. Із-за перекату вийшла Ганна. А на Новий рік вже гуляли весілля, тобто через два тижні після знайомства.

ДО ВЕСІЛЛЯ НЕ ЦІЛУВАЛИСЬ ЖОДНОГО РАЗУ

Спочатку запросили додому секретарку, яка їх розписала без обручок - тихо і скромно, ніхто в селі й не знав про молодят. А весілля гуляли у Загребеллі.

- Привезли молоду, сіли за стіл. Ну, думаю, як же воно буде, ми ж жодного разу не цілувались. А тут і «Гірко!» не забарилось. Чарчину переверну­ла, щоб було не соромно і тоді цілувались, - роз­повідає Ганна Миколаївна і сміється із себе, - не по-сучасному ми побралися. Тепер он молодь при першому знайомстві цілується, дітей народжують, а потім розписуються.

Жили молодята з батьками у Загребеллі. Через два роки прилетів лелека, весну приніс здалека і подружжю подарував первістка - синочка Сашу. Молоді працювали, щоб швидше закінчити будів­ництво, яке розпочав Павло у Сосниці ще до одру­ження. Раділи, що із села виберуться. І вже того ж таки 1969 року на зиму і новосілля справили.

Павло Трохимович трактористом у сільгоспхімії був, а на пенсію із райспоживспілки пішов. А Ганна Миколаївна у дитсадку працювала то прачкою, то на кухні.

Ще й другий раз лелека навідувався до Тимошенків - дочку Людмилу приніс.
Працелюбне подружжя ніколи не жило без госпо­дарства. Як батько у придане дав корову та нака­зав тримати, так усе життя і тримали, хіба що на молодих змінювали. Були і гуси, і кролі, і поросята. «На сіні літували, - пригадують. - І дітям було тро­хи клопоту».

Завжди удвох городи порали і один одного в усьо­му підтримували.

А що вже казати про гостинність цієї сім’ї! Збирались часто, бо родина велика: то весілля, то родини, то хрестини чи іменини. А всі дружні, весе­лі, роботящі і співучі. Будь-який привід закінчував­ся вдалим відпочинком. До пісні племінник Павла Трохимовича Валерій Мучта ще й на гітарі підіграє.

А коли в сім’ї лад, то будь-який спір вирішуєть­ся швидко - і всі щасливі. Так прожили Тимошенки: працювали, ніби коні, співали, як солов’ї, було що й посваряться, а як без цього - у спорі народжу­ється істина (народна прикмета). Та й нині вони, як голуби, воркочуться один біля одного, підтримую­чи і допомагаючи. Ганна мріє хоч на старості почу­тим від чоловіка оте трепетне «люблю». Та Павло Трохимович з тих справжніх чоловіків, які люблять вчинками, душею, а не словами.
Подружжя діждалося 3 внуків і одну правнучку.

8 - 9 травня - Дні пам’яті та примирення, присвя­чені пам’яті жертв Другої Світової війни. Для учас­ниці бойових дій Ганни Тимошенко цей день тільки у спогадах, адже нині таких, як вона, дітей, які наро­дилися у місцях примусового тримання їх батьків, залишилось у нашій громаді 13 осіб. Давно похит­нулось здоров’я, нема радості, нема масових уро­чистих заходів. Та нині головне, щоб скоріш настав мир.

А ми бажаємо «золотій» парі здоров’я, тепла, гар­монії в родині й світла в серці! Нехай кожен день буде сповнений радості, удачі та здійснення най­кращих сподівань!

Джерело: "Вісті Сосниччини", Олена КУЗЬМЕНКО

Хочете отримувати головне у месенджер? Підписуйтесь на наш Telegram.

коментарі (0)