«Як ти мені надоїла»: голова громади виживає зі службового житла вчительку-пенсіонерку

Вона 40 років віддала праці на педагогічній ниві, але замість вдячності отримує хамство від місцевих властителів. Усі ці роки вчительці початкових класів з Великої Дочі (Височанська сільська громада Ніжинського району) Тетяні Губенко за прихисток слугує службове приміщення у сторічній школі, якій педагог присвятила своє життя. Нині вона є останньою доглядальницею закритої горе-керівниками початкової школи. І хоча приміщенню, де живе колишня завідувачка, більше ста років, у сільській раді поклали на нього око. Спочатку 63-річній Тетяні Анатоліївні відмовили у праві перевести в житловий фонд приміщення, де вона мешкає останні кілька десятиліть, а зараз роблять все можливе, аби жінка втратила обійстя. Ходять чутки, що на школу поклали око, а її хранителька стоїть на заваді планам.

Збудована при земстві, знищена при громаді

Школу у Великій Дочі побудували ще за часів земства – з височенними стінами близько чотирьох метрів заввишки, з добротного дерева, яке і через сто років – наче вчора зрубане. Таке приміщення при належному догляді послужило б іще добру сотню років. Втім, історія не терпить припущень і «якби». Дочинська початкова школа практично не припиняла навчання ні під час національно-визвольних змагань 1917-1921 років, ні під час Другої світової війни. Не наважились закрити її ні російські, ні німецькі окупанти, але знайшли спосіб свої «патріоти». У 2021 році, після 108 років функціонування, навчальний заклад ліквідували за рішенням суду. Новоутвореній в результаті так званої децентралізації Височанській громаді початкова школа у Великій Дочі виявилось не потрібною, оскільки створювала конкуренцію Височанській, де недобирали класів. Однак закрити початкову школу рішенням сесії ніхто не наважився, бо ж хіба можна на старті реформи отак взяти і, як кажуть чиновники, оптимізувати? Тільки не своїми руками! Тож відпрацювали стандартну накатану схему: припис ДСНС про невідповідність нормам пожежної безпеки. Чомусь раптом після сотні років функціонування пічне опалення в школі стало небезпечним, а проводка – не відповідати нормам. Зрозуміло, що у громади, яка вже народила нову армію високооплачуваних сільських чиновників зі столичними зарплатами, не знайшли коштів на усунення порушень. Навчальний заклад закрили, педагогів звільнили, а дітей перевели у Високе. Це був початок руйнації освіти…

Прописка без прав

63-річна Тетяна Губенко дуже чітко пам’ятає всі періоди життя її рідного навчального закладу, де вона не лише вчителювала з 1983 року, але й тривалий час виконувала обов’язки завідувачки школи.

«Коли я прийшла сюди на роботу, то у школі було 68 дітей, а у повоєнні роки навчальний заклад працював у дві зміни – треба було навчати 120 учнів. Для того, щоб умістити всіх, у 1957 році збудували ще одне приміщення на два класи», – згадує про минувшину «alma mater» Тетяна Анатоліївна.

Втім, що було, те загуло. Велика Доч у ті часи дійсно ставала великою, бо ж тут працювало більше 20-ти організацій: консервний та комбікормовий заводи, пункт столичної кондитерської фабрики, заготконтора, сільгосптехніка, асфальтний завод, паливні склади тощо, тобто людей було вдосталь, бо була робота, до того ж непогано оплачувана. Зрозуміло, що на той час вчителювати у такому перспективному селі було за щастя, а от знайти житло – проблема. Ситуацію рятував інженерний задум земств, які будували школи зі службовим житлом для директорів. 21-річна Тетяна Губенко після закінчення Чернігівського педагогічного інституту отримала житло при школі – кімнатку 3 на 4 метри, а прописку – на заводі. У просторій квартирі навпроти жили вчителі-пенсіонери. З часом сімейство переїхало, і молода вчителька клопотала перед сільським виконкомом про надання їй помешкання. Пані Тетяні дозволили заселитись у шкільну квартиру, а 1997 року її тут прописали. Рахунки за світло, яке є єдиною комунальною послугою у Великій Дочі, жінка оплачує з власної кишені і від свого імені. Втім, у квартирі, у якій Тетяна Анатоліївна власним коштом облаштувала більш-менш комфортні умови, вона живе на пташиних правах. Вже при новому складі сільської ради вона звернулась до виконкому із заявою про переведення колишньої земської школи у житловий статус. На виконкомі були не проти, а от коли справа дійшла до сесійного залу, виникли проблеми.

«Під час сесії заступник голови громади Олега Василенка Андрій Кошікурт виступив і сказав: «Ми не можемо цього зробити (перевести у житловий фонд, – Авт.), бо квартири ніде немає». У результаті мені дозволили жити, але відмовили у праві на приватизацію, хоча про приватизацію я не просила, а просила згоди на переведення приміщення у житловий фонд. Тож живу тут без прав, все валиться, потребує ремонту, але зробити нічого не можу, бо воно не моє».

«Як ти вже мені тут надоїла»

А нещодавно педагог відчула всю повноту «вдячності» особисто від голови Височанської сільської ради пана Василенка, який, за словами Тетяни Губенко, ставиться до неї як до шмати.

«Кілька днів тому ввечері сюди приїхав Василенко з якимись людьми на крутих машинах. Стукають у двері», – розповідає пенсіонерка.

– Відкривайте нам школу!

– З якої причини?

– Треба. Вас це не стосується. Ваше – отам!

За словами жінки, голова громади разом із невідомими чоловіками ходили по приміщенню колишньої школи і все фотографували, паралельно розмовляючи про те, де планують поставити столи.

– Яка причина візиту? – намагалась уточнити колишня завідувачка.

– У них тут буде своя справа, – сухо відповів Василенко.

«Дійшло до того, що я почула в свій бік фразу: «Як ти вже мені тут надоїла», – не стримує образи педагог. – Василенко всю розмову звів до того, що це комунальна власність, але якщо це комунальна власність, то чому я кошу траву на подвір’ї, хвірточку нікому полагодити, хоча в громаді діє комунальне підприємство?»

Після фрази про хвірточку, за словами Тетяни Губенко, сільський голова підвищив голос до крику.

«Сказав, що я не плачу ні копійки за проживання громаді, то хоча б хвірточку відремонтувала. Це мені за 40 років педагогічної праці отака подяка, – зітхає вчителька. – Таке зверхнє і нахабне ставлення… Це мене як собаку треба викинути, чи як?».

Хто поклав око на приміщення школи?

Подібних випадків із грубощами пані Тетяна називає декілька. І той факт, що вони були неодноразово, наштовхує жінку на думку, що голова громади, термін правління якого добіг кінця, намагається востаннє «зажнивувати» і має плани на приміщення колишньої школи. Селом ширяться чутки про те, що на колишню земську школу наклали оком бізнесмени з московського патріархату, які хочуть організувати тут трапезну. Правда це чи ні – невдовзі стане зрозуміло, але диму без вогню, яка кажуть, не буває. Тим паче, що голова Височанської громади, за словами селян, є палким прихильником УПЦ МП. Але чи по-християнськи так ставитись до людини, яка віддала всю себе навчанню майбутніх поколінь?



«Я не тримаюсь за це житло, але куди я зараз піду? – бідкається 63-річна пенсіонерка. – Для чиновників я вже фактично відпрацьований матеріал, як і ті вчителі, яких вони викинули надвір».

Звісно, вчителька-пенсіонерка могла б піти до суду, оскаржити незаконне рішення сільради, витративши на адвокатів не один десяток тисяч гривень, за які можна хоч зараз купити готову хату в селі. Та чи є такі гроші в одинокої жінки, яка присвятила своє життя дітям селян, котрим до неї байдуже? Зрештою, подібне ставлення до педагогів та пенсіонерів свідчить про рівень культури людини, громади, нації.

«Ворог іде туди, де програє вчитель і священник», – казав великий полководець Отто фон Бісмарк.

У Височанській громаді вчителів безкарно викидають на вулицю, вчорашні їхні учні закривають школи, а священики московського патріархату, цілком можливо, мають намір із колишнього храму науки зробити трапезну. Тим часом, 12 червня 2025 року в громаді закрили ще одну школу – гімназію в Галайбиному. Хіба не геноцид?

Джерело: сайт газети "Чернігівщина", Віталій Назаренко

Хочете отримувати головне у месенджер? Підписуйтесь на наш Telegram.

коментарі (1)