Оксана Пуха створила нотку Провансу на Прилуччині

Нотка Провансу на Прилуччині. Так називає свое обійстя 33-річна Оксана Пуха із Заїз­да Прилуцького ра­йону. Два роки то­му сінокіс і город біля свого двору во­на перетворила на справжнє лавандо­ве поле. Зараз тут росте тисяча кущів англійської лаван­ди та лавандину, які створюють неймо­вірну атмосферу ніжності й романти­ки, а підкреслюють її цікаві фотозони, облаштовані посеред лавандо­вого поля.



ІЗ ПОЛТАВЩИНИ НА ПРИЛУЧЧИНУ

- Квіти я люблю з дитинства. Сема я ро­дом із Полтавщини, та після закінчення шко­ли вирішила вступити до Прилуцького гума­нітарно-педагогічного коледжу Імені Івана Франка. Спочатку старшу на рік подругу загі­тувала, а потім і сама сюди приїхала. Коли ще студенткою їздила на вихідні потягом додому, на зупинках бабусі часто продавали пакуночки з насінням різних квіті, то я завжди набирала їх якомога більша, а потім вдома висаджувала. Зазвичай усі канікули тими квітами у мене і бу­ли зайняті, - згадує Оксана. - Так вийшло, що після закінчення коледжу подруга повернулася на батьківщину, а я залишилася на Прилуччині - зустріла тут свою долю. На випускному Та­рас (чоловік Оксани. - Дот.) освідчився ме­ні. Він - місцевий, тож разом із ним я й пере­їхала в Заїзд.

Із 2011 року Оксана працює а Прилуцькій гімназії №10. Спочатку була вчителем у гру­пі продовженого дня, потім перейшла на поса­ду вчителя початкових класів. Робота нелегка, адже потребує не лише знань, а й справжньої любові до цієї справи. Цього Оксані не позича­ти: встигає і малечу в школі вчити, і двох влас­них дочок Олесю (13 років) та Соломійку (5 років) - виховувати. А що займається тим, що їй найбільше до душі, - вирощує квіти.

ЛАВАНДОВЕ ПОЛЕ

Про власне лавандове поле Оксана почала мріяти ще до повномасштабної війни.

- Хоча наживо ніколи такого не бачи­ла, - зізнається вона. - Дивилася лише картинки в Інтернеті і мліла від тієї краси. Уже навіть продумувала, де і як я посаджу ті лавандові кущі, але... Почалася війна, і ця задумка здалася мені невчасною. Але роки йдуть і дуже не хочеться відкладати свої мрії. Два роки тому я таки виріши­ла ризикнути і натякнула рідним, що хочу невелику лавандову галявину - всього на половину городу. Родина мене підтрима­ла. Я стала шукати в Інтернеті саджанці. Англійську вузьколисту лаванду купува­ла на Вінниччині, лавандин - на Захо­ді України.

Оксана веде нас своїм лавандовим полем:

- Англійська вузьколиста лаванда - це доволі популярний вид лаванди, ві­домий своїм насиченим ароматом і декоративними властивостями. Вона має вузьке, довгасте листя сіро-зеленого ко­льору і дрібні квітки, зібрані в колосопо­дібні суцвіття. Цю лаванду я купувала річ­ними кущиками (називаю їх зефірками, адже вони мають круглу форму і дуже тендітний вигляд). А ось лавандин - це гібрид англійської і широколистої лаван­ди. Від англійської лаванди він відрізня­ється більш високими кущами, великими суцвіттями й інтенсивнішим ароматом. Його я купувала і зовсім маленькими па­ростками. Усього тоді я посадила 400 ку­щів. І вже перше цвітіння цієї лавандової галявини так сподобалося всім нам, що я почала просити рідних поступитися ще однією частиною городу - щоб лавандо­ві кущі росли по обидва боки стежки, яка спускається до нашого штучного озера (його колись давно викопали батьки Та­раса, тепер же воно стало частиною на­шої лавандової локації). Отоді вже я по­чала розмножувати ці кущі сама - спочат­ку наживцювала вузьколистої лаванди. Скільки всього живців було, уже й не ска­жу, але десь 70% із них прижилося. Зго­дом наживцювала ще кущів із 200 лавандину. Прижилося 150. Отак і вийшло поле на тисячу кущів.

Підживлюємо їх лише органікою - за­мочуємо скошену траву у воді і цією су­мішшю поливаємо. Після підрізання ко­жен кущик притрушую попелом і поли­ваю водою. Оце й усе. Жодної хімії тут немає. Лаванда дуже любить сонечко. На ньому вона набирає кольору, розкрива­ється. Цього року ми її ще жодного разу не поливали, бо весь червень ішли дощі, тож вологи їй вистачає. Минулого ж ро­ку доводилося поливати раз на тиждень. Морозу ця рослина не боїться. Єдине - не любить різких перепадів температу­ри. Через це цього року я дуже боялася, що лаванда взагалі не зацвіте або ж за­цвіте не так рясно, як повинна. Але нічо­го, рослини гарно піднялися. Звісно, як­би не така холодна погода, зацвіли б ра­ніше. Взагалі період цвітіння лаванди - із кінця червня до кінця липня. А ще вона може цвісти у кінці серпня - не так ряс­но, як у середині літа, але все одно це ду­же гарно. Щоправда, моя минулого року не цвіла, бо була тільки посаджена, а ось цього року я чекатиму ще й на серпневе цвітіння.

До речі, між лавандовими кущиками Оксана посадила... низькорослу коню­шину.

- Спочатку думала про газонну тра­ву, щоб картинка була взагалі ідеальною, але їй потрібен специфічний догляд, по­
лив, ось я і знайшла нашу українську аль­тернативу. Конюшина росте між кущами лаванди як справжня природна подуш­ка, на неї дуже приємно ступати, особли­во навесні, коли вона ще не цвіте. І це релакс не лише для ока, а й тактильно.

РІДНІ ПОДАРУВАЛИ КРИЛА

Особливої чарівності лавандово­му полю Оксани Пухи додають креативні фотозони. І їх тут ого-го скільки! Сто­лик для сніданку під розкішним зеленим гіллям дерева; ліжко на галявинці, балда­хін якого розвіває вітер; човен, що гойда­ється на поверхні озера; рожева машина, припаркована посеред лавандових ку­щів; велосипед, який неначе запрошує в подорож Україною; арка, під якою мріють опинитися всі молодята; велика гойдал­ка, якою можна злетіти в небесну синь, і врешті-решт величезні ангельські кри­ла...

- Деякі ідеї я побачила в Інтерне­ті, деякі - придумала сама. Вони прихо­дять до мене спонтанно. Справжнє щас­тя, що в цій справі мене підтримує Тарас, бо ж я лише придумую, а він усе це вті­лює в життя.

Першою фотозоною на на­шому полі стали велосипед і вказівники. Потім ми розмістили тут столик зі стіль­чиками, арку. Усе, як то кажуть, із підруч­них матеріалів, речей, що вже були в нас. У Карпатах я каталася на величезній гой­далці, ось і собі захотіла схожу, довело­ся Тарасові її робити (сміється. — Авт.). Машину нам подарували куми, ми її ли­ше перефарбували. Човника я попроси­ла в чоловіка на день народження. А ось крила ангела мені подарували рідна се­стра Марина та батьки, сказали: «Кри­ла - щоб ти завжди могла літати». По­вірте, з такою підтримкою я і так — немов та пташка.







НА МАЙБУТНЄ

Поки спілкуємось з Оксаною, кілька людей під’їжджають до її подвір’я, щоб перепитати, чи не тут прилуцьке лаван­дове поле.
- Не скажу, що в нас дуже багато від­відувачів, але вони є, особливо вихідни­ми. Не всі знають про цю локацію, та це й не дивно - їй лише два роки. Основна мета її створення - зробити місце для пе­резавантаження, де і я, і мої рідні, і навіть незнайомі люди зможуть хоч на трохи від - воліктися від важкої дійсності й відпочи­ти душею. У майбутньому ж я мрію ще й про невеличкий ресторанчик, де будуть подаватися страви з лаванди, а також хочу створити власну лінійку лавандової продукції - ефірні олійки, мило, гідролат (рослинна вода, насичена ароматичними мікрофракціями ефірної олії та іншими корисними речовинами. - Авт.), - ділить­ся Оксана. - Не знаю, чи вийде це в мене, але дуже хотілося б. Хто знає, а може... Колись і лавандове поле було просто мо­єю мрією, а зараз це вже реальність, тож треба мріяти далі, без цього ніяк!

Шукайте сторінку Оксани Пухи в інстаграмі або телефонуйте їй (номер під­кажемо - (099) 35-00-442), щоб дізна­тися місцезнаходження цієї чудової ло­кації. Цвітіння лаванди триватиме ще мі­сяць, тож у вас є час помилуватися такою красою і зробити круті фото на згадку!

Джерело: газета "Гарт", Катерина ДРОЗДОВА, с. Заїзд Прилуцького району

Хочете отримувати головне у месенджер? Підписуйтесь на наш Telegram.

коментарі (0)