Фельдшер на селі — і лікар, і психолог

Доки реформатори ме­дицини переконують, що фельдшер на селі зовсім непотрібний, ці віддані сво­їй справі люди впевнено роблять свою справу. Бо сільський фельдшер — це не професія, а покликання. Якщо медичний працівник се­редньої ланки у відділеннях лікарень різного типу працює згідно із графіком і виконує завдання лікарів, то фельд­шер у селі ніколи не має ні нормованого робочого дня, ні гарантованого вихідного. Бо, як кажуть старі сільські люди, смерть і родини не ждуть години... Родин, на жаль, у селах тепер зовсім не бага­то, а от смертей — занадто. І саме завдяки фельдшеру їх таки менше, ніж могло б бути. Адже, доки доїде «швидка» до села, людину, з якою щось трапилося, рятує фельдшер. А ще фельдшер, особливо тоді, коли він із місцевих, це і сімейний лікар, бо знає кіль­ка поколінь твого роду — чим хворіли, де можуть бути сла­бинки у здоров'ї, а де перева­ги. Знає і характери людей: з одними можна пожартувати, навіть тоді, коли, здається, й не до жартів, та вони допомо­жуть, з іншими треба тільки строго, а когось треба і посва­рить. «щоб дійшло». У біль­шості випадків фельдшер діє, покладючись тільки на само­го себе, хоч в екстрених ви­падках і викликає швидку чи консультується з лікарем, все ж із хворим він один на один. І коли зробив усе правильно, вчасно і хворий одужує, і у фельдшера на душі радіс­но. Та не завжди так буває, бо різні стани здоров'я, різні ситуації.

Уусе це і про фельдшера Чернецького медичного пунк­ту тимчасового базування Тетяну Павлівну Васько (на фото). У сільській меди­цині жінка працює понад 30 років. У час її шкільної юності дівчатка, які добре вчилися у школі, здебільшого вступа­ли хто у медучилище, хто у педучилище. Ще дівчинкою, граючись із друзями на своє­му кутку з романтичною наз­вою Дворянка, що у Співако- вому, Таня всіх «лікувала» і «рятувала». Їй подобався запах від медичної сумки, з якою сільська фельдшерка приходила робити щеплення у початкову школу. А в сусід­ній Березівці була дільнична лікарня, якою тоді завідував світило місцевої медицини Микола Іванович Головань. Його поважали, йому довіря­ли. А працювати у дільнич­ній лікарні було престижно. Там свою трудову біографію медсестрою у зміні стаціо­нару розпочинала і Тетяна Павлівна. Їздила на роботу із Чернецького, де жили та жи­вуть і тепер із чоловіком, та виховували доньку.

З часом з'явилося для неї місце у Чернецькій медамбулаторії. На той час там працював цілий колектив — і дільничний лікар, і стома­тологічний кабінет, і фельд­шер. Їй довірили особливо відповідальну ділянку — аку­шерство. Фельдшером на той час працювала Марія Володимирівна Ілляшенко, людина безмежно віддана своїй справі, знаюча і від­повідальна. Отож, приклад було з кого брати. А сільські люди не звикли розпитувать про посадові обов'язки, коли ти працюєш у ФАПі, тож справу і тоді мала не тільки з вагітними жінками. Мабуть і добре, бо то була велика практика. Якби коли сказа­ли Тетяні Павлівні, що вона залишиться одним-єдиним фельдшером на Чернецьке, Співакове, Макаренкове, Діброву, Глибоку — не пові­рила б. Воно ж хоч і людей стало надто менше, ніж ра­ніше, та більшість із них уже літні, з хронічними хвороба­ми. І часто так буває, коли зможе допомогти, все сприй­мається як належне, коли ж проблеми ускладнюються, то звісно хто винен — той, хто й допомагав!

— Важко уявити, як усі б ми обходилися без нашого фельдшера, — говорить в. о. сільського старости Олена Немилостяк. — Тільки скажи комусь із літніх людей, щоб викликали «швидку», так і кричать, що вона їм не треба. Їм наша Таня треба, бо їй до­віряють. У її розпорядженні є автомобіль, та вдень, пе­реважно, їде до людей сво­їм велосипедом. Із кимось вистачить і по телефону по­говорить і вже людині стане легше, хтось сам у пункт при­йде, а до когось, особливо у малі села, треба тільки їхати. Наша фельдшерка — та лю­дина, хто і справді незамін­ний. То неправда, що таких не буває! Їй самій не можна ні захворіти, ні з села надов­го поїхати, бо як же без неї. Не віриться, що хтось із мо­лодих зможе взяти на себе таку відповідальність і об'єм роботи, тим більше, за неве­личку зарплату.

Отож, маю нагоду від усі­єї сільської громади привіта­ти нашу фельдшерку із про­фесійним святом і побажати їй самій ніколи не хворіти та ще довго-довго служити лю­дям нашої сільської громади!

Джерело: "Трибуна Хлібороба",  Олександра ГОСТРА

Хочете отримувати головне у месенджер? Підписуйтесь на наш Telegram.

коментарі (0)