Пасіка, що виросла разом з господарем

У кожного шлях до пасіки, бджільництва свій. Комусь дар передається від діда-прадіда, а хтось і сам у собі відкриває таємницю спілкування із бджолами. Бути пасічником — це не лише про мед та бджоли. Перш за все це про гармонію з природою, про спокій та працелюбність.

У Сергія Матвійовича Картуна як такої мрії про пасіку і бджоли не було. Зростав у багатодітній родині в Хотинівці. Батьки службовці. Тож йому із сестрами доводилося постійно допомагати батькам. Батько був знаний ветеринарний фель­дшер на всю округу. Добре знався на тваринах, тож його часто кликали на допомогу власни­ки худоби . А в той час худоби було в кожному дворі: корови, бички, нетелі, свині, кози, коні...



«Якось батько привіз баночку меду. Вся родина смакувала свіжим, пахнючим, яскравим немов янтар медом. Ми з сестрами, буквально, вилизували тарілку. Намагалися, щоб там жодна капля не залишилася», — згадує Сергій Картун.  — Батько на нас довго дивився, як ми насолоджувалися бджолиним смаколиком.Бачу сподобався вам мед, — сказав».

Через кілька днів Сергій з батьком на конику поїхали в Орлівку до відомого там пасічника, діда Апатія. У нього доля була непроста. Під час війни ра­зом з односельцями ледь не згорів у хліві, куди їх зігнали фашисти. Проте дуже постраждало обличчя. Знак війни навіки залишився на обличчі діда. Він був добрим і щедрим чоловіком. Дуже любив пасіку. Там Він і днював і ночу­вав і про цих чудернацьких комах міг розповідати годинами. А ще любив, коли до нього приїжджали гості. Гар­них людей він відчував серцем.

«На пасіці батько з дідом Апатієм на­варили каші, випили по чарці. І лише тоді почалася ділова розмова», — згадує Сергій Картун.
Надвечір, як сіло сонце батько із си­ном поверталися додому, в Хотинівку. На підводі везли два вулики, люб'язно подаровані дідом Апатієм.
Так у родині Картунів з'явилися два вулики. Перші в житті Сергія. З бать­ком прикупили все необхідне прилад­дя, яке вкрай необхідне за доглядом бджолосімей. Юнаком він багато часу проводив на пасіці. Разом з батьком спостерігали за бджолами, вивчали їх. Радості в родині було без меж, коли викачали перший мед.

Дід Апатій схвалив захоплення хлоп­ця і мініпасіка незабаром поповни­лася ще двома вуликами. Так Сергій Картун поступово вивчав хитрощі бджолярства. Так і по життю стало­ся, що в Сергія Матвійовича завжди була пасіка. Звісно, з чотирьох вуликів вона зросла в десятки рази. І де не був Сергій Матвійович, спокій і затишок знаходив на пасіці.

З тридцяти років очолив один з найбільших радгоспів Ніжинщини. Про керівника Картуна й досі згадують добрим словом: завжди принциповий, справедливий і добрий господар, який міцно тримав радгосп у своїх руках. Робота керівника вимагали багато зу­силь. Відрядження, посівна, збір вро­жаю різні питання, які вимагали іноді рішучих і кардинальних дій морально вимотували. Сергій Матвійович вдома знаходив розуміння, а як тільки тра­плялася вільна хвилинка, поспішав на пасіку. Саме тут час летів непомітно і стрімко. Бджоли теж радували дбай­ливого господаря щедрим врожаєм меду. Здається, що пасічник про бджіл знає геть все. Мабуть, в нього ніколи не було, щоб рік виявився не вро­жайним на мед. Бджілки-трудівниці щедро дякують дбайливому госпо­дарю. Сергій Матвійович крокує в ногу з часом. Багато читає про бджолярство, спілкується з однодумцями, обмінюється досвідом. Переконаний, якщо у роботі з пасікою виробити си­стему, то її не важко утримувати.

З виходом на заслужений відпочинок, хоча за віком він вже давно мав бути на ньому, Сергій Матвійович продовжу­вав працювати. Досвідчений господар нині на вагу золота. До його мудрих порад прислухалися нові власники го­сподарства, запропонували посаду. Та час бере своє. Нині Сергій Матвійович майже ввесь вільний час біля бджіл. Придбав хатинку неподалік міста. Має гарний під'їзд і велику пасіку.
Ранок у Сергія Матвійовича починається з меду. Пасічник пере­конаний, що в мед, це панацея від усіх хвороб. В ньому вся таблиця Мендєлєєва, яка допомагає людсько­му організму боротися з хворобами.

Як зазначає Сергій Картун, сьогодні Україна посідає перше місто в Європі по виробництву меду. Український мед найкращий, проте в самій державі немає культури споживання цьо­го цілющого продукту. Досвідчений пасічник вірить, що згодом мед буде стояти на столі у кожного українця і тоді українська нація буде найздоровіша.

Джерело: газета «ВІСТІ», К. ВАЛЕР'ЇЧ

Хочете отримувати головне у месенджер? Підписуйтесь на наш Telegram.